Смекни!
smekni.com

Верховенство права в конституційному правосудді (Селіванов) (стр. 16 из 33)

Конституційний Суд, перевіряючи в порядку здійснення конституційного правосуддя акт, який оспорюється і підлягає конституційному нормоконтролю, вправі визнати його таким, що суперечить Конституції і є не дійсним повністю або частко­во. У такому випадку закон або його окремі положення втра­чають силу. Вчені-конституціоналісти по-різному відносяться до визнання Судом акта неконституційним, оскільки норма не може відмінятися Рішенням Суду, а це має зробити законо­давець або інший творець цієї норми. Відомий теоретик права професор В.С.Нерсесянц прямо вказує, що у російських судів немає правотворчих повноважень32. Отже, акт конституційно­го правосуддя не може виглядати як закон з його формальни­ми внутрішніми закономірностями — статті, параграфи, глави, розділи і т. ін. Правильно те, що мета у акта конституційного правосуддя інша, але це принципово не впливає на його за­безпеченість виконання в державі. Разом з тим наявність та­ких ознак в рішеннях Конституційного Суду, як остаточний і незаперечний характер їх мотивувальної і результативної час­тин, дає підстави оцінити їх юридичну силу, вплив на розвиток законодавства, забезпечення верховенства права у регулюван­ні суспільних відносин. Врахування позицій Конституційного Суду можна прослідкувати у всій поточній роботі парламенту, зокрема часто посилаються на них при аргументації своїх пог­лядів народні депутати України, що стало помітною традицією високої правової культури Ю.А.Кармазіна, П.М. Симоненка, О.О.Мороза, Ю.Б.Ключковського, М.М.Добкіна та багатьох інших під час обговорення законопроектів на пленарних засі­даннях Верховної Ради України. За своєю властивістю рішення

65


Частина І

Конституційного Суду України в обов'язковому порядку бе­руться до уваги в якості незаперечних аргументів, які надають­ся в процесі наукових експертиз на законопроекти, що вне­сені на розгляд Верховної Ради України. Вони враховуються як прецеденти, ними керуються у правозастосовчій практиці. Маючи лише ознаки нормативного характеру, спрямованість рішень Суду є остаточною і незаперечною, а тому це підтвер­джує здатність Конституційного Суду формулювати виснов­ки, які набувають якості специфічного джерела і орієнтира у правозастосуванні. Це обумовлено такими властивостями рі­шень:

— вони приймаються у спеціально визначеному порядку, новіть
коли суб'єктом звернення до Суду є громадянин;

— вони підтверджуються особливим статусом суб'єкта судової
влади, який породжує конституційно-правові відносини або
дискваліфікує окремі акти Інших суб'єктів влади з позиції вер­-
ховенства права — основного конституційного принципу;

— кожне рішення Суду підлягає офіційному опублікуванню ого­
лошеного в Суді тексту рішення або висновку;

— вони 'завжди обов'язкові для своїх адресатів і можуть бути пре-
юдиційні при розгляді справ судами загальної юрисдикції;

— вони піднімаються на рівень конституційного значення,
оскільки після появи цих актів Конституційного Суду від­
повідні норми законів не можуть застосовуватися без їх
роз'яснювальних позицій.

Конституційно-правова природа актів Суду має офіційно незаперечний характер, що закладено у Конституції України, яка дозволила Конституційному Суду України таким чином оцінювати конституційні норми, що у подальшому їх застосу­вання без оціночних висновків Суду вже стає неможливим.

Проте саме така методологічна позиція вимагає дотримання певних обов'язкових умов. По-перше, власне Конституційний Суд не в змозі розширювати свою конституційну юрисдикцію, і це пояснюється тим, що на певному етапі його правовими позиціями зв'язана більшість норм Конституції України. По-друге, якщо оціночні рішення в перспективі можуть реально

-------------------------------------------------------- 66---------------------------------------


КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

накопичити потенціал правової доктрини відносно окремих інститутів конституційного права, то це створює умови про­ведення конституційної реформи.

Остаточність рішень Конституційного Суду слід розціню­вати як вказівку законодавцю застосувати право, передба­чити і з врахуванням правових позицій Суду — використати Інші механізми, які пов'язані з реалізацією можливого права встановлення або інших дій адресатами виконання рішень. На наш погляд, це досить конструктивний орієнтир, за яким має розвиватися практика конституційного правосуддя. Імпе­ративними при цьому є власні позиції Суду, але спрямованість дій для правотворчого органу — Верховної Ради — має реалі­зуватися в порядку, у строки і за правилами, які створюють­ся цим органом з урахуванням рішень Конституційного Суду України.

Природно, що це не стосується порядку виконання рішень Суду відносно діючих актів та їх норм. Тут відповідні державні органи вже зв'язані законом строками і порядком приведення цих нормативних актів у відповідність з рішеннями Консти­туційного Суду. Така обов'язковість виключає сумніви щодо остаточності як кінцевого результату конституційної юрис­дикції. За цим настає право вимоги відповідно до статті 70 За­кону України «Про Конституційний Суд України» виконати наступні дії: копії рішень і висновків Конституційного Суду надсилаються наступного робочого дня після їх офіційного оприлюднення суб'єкту права на конституційне подання чи конституційне звернення, з ініціативи якого розглядалася справа, до Міністерства юстиції України, а також до органу влади, що прийняв правовий акт, який був предметом роз­гляду в Конституційному Суді України. У разі необхідності Суду надається право визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповід­ні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку. При цьому юридична сила рішень Конституційного Суду має концентрований харак­тер, поєднуючи остаточність і обов'язковість як незапере­чне значення для суб'єктів права їх виконання і тому Суду надається законом право зажадати від органів, зазначених у

-------------------------------------------------------- 67-------------------------- -----------


Частика І

статті 70 Закону, письмового підтвердження виконання всіх вимог рішення або додержання висновку Конституційного Суду України. За невиконання передбачається відповідаль­ність згідно з законом, що також було підтверджено Рішен­ням Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 у справі про порядок виконання рішень Конс­титуційного Суду України.

НАУКОВЕ ОСМИСЛЕННЯ ПРАКТИКИ ЗАСТОСУВАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ

Науковий погляд на проблему остаточності і обов'язковості виконання рішень Конституційного Суду України ще раз зо­середжує увагу на тому, коли і як слід вважати юридичний наслідок таким, що закон чи норма, які визнані Судом не­конституційними, є не діючими повністю чи частково. В за­рубіжних країнах прямо називають право Суду відміняти за­кон чи норму. В Російській Федерації вважають правильною позицію, коли говорять про визнання акта, норми недіючими, а для формальної втрати сили акта, норми вимагають рішен­ня того органу, який первинно їх створив. Думка про те, що норма, яка визнана Конституційним Судом такою, що не від­повідає Конституції України, відміняється не його рішенням, а творцем цієї норми, достатньо розповсюджена в українській практиці правозастосування. Важливо враховувати, що поло­ження, які сформульовані Конституційним Судом, можуть залишатися самостійним фундаментом суспільних відносин або втілюватися в корективах, які вносяться в нормативний акт відповідним органом влади. Це враховується у тих випад­ках, коли орган державної влади, на який відповідно до За­кону України «Про Конституційний Суд України» покладено обов'язок щодо виконання рішення, висновку Конституцій­ного Суду України, повинен здійснювати цей обов'язок на під­ставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Кон­ституцією та законами України (частина друга статті 19 Кон­ституції України). Обов'язок Верховної Ради України щодо виконання Рішення Конституційного Суду України полягає в тому, щоб згідно з конституційно встановленою законодав­чою процедурою для забезпечення належної реалізації Закону

-------------------------------------------------------- 68---------------------------------------


КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

внести відповідні зміни до нього у зв язку з визнанням некон­ституційними його окремих положень. Системне тлумачення зазначених вище нормативних положень у контексті Консти­туції України свідчить, що рішення Конституційного Суду Ук­раїни незалежно від того, чи визначено в них порядок і строки їх виконання, чи є вони обов'язковими до виконання на всій території України, передбачають порядок, коли всі органи дер­жавної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, органі­зації, посадові та службові особи, громадяни та об'єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх поло­жень, визнаних неконституційними. Рішення Конституцій­ного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів держав­ної влади. Слід звернути увагу на те, що Президент України має повноваження і зобов'язаний бути гарантом дотримання Конституції України і тому має підстави ініціювати корекцію законодавства відповідно до рішень Конституційного Суду України. Проте на практиці жодного разу колишній Прези­дент України не цікавився цим питанням і ніколи не вислов­лював свого ставлення до цієї важливої сфери конституційних правовідносин. Обов'язок виконання рішення Конституцій­ного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-право­вих актів. Відповідно до змісту частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» у разі необхід­ності Конституційний Суд України може визначити у своє­му рішенні, висновку додаткові заходи, пов'язані з порядком їх виконання, звернувши увагу на терміновість чи обов'язки щодо його забезпечення. При цьому незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Конституційного Суду Украї­ни, зокрема, порядок його виконання, відповідні державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повнова­жень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Проте додаткове визначення у рішеннях, виснов­ках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов'язковості їх виконання.