Верховенство права в конституційному правосудді (Селіванов) (стр. 17 из 33)

------------------------------------------- —--------- -69--------------------- —---------------------------------

Частина І

Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Варто звернути увагу на практику застосування конституційної юрисдикції в Росії. На відміну від судів, які здійснюють конституційну юрисдикцію в деяких інших країнах, Конституційний Суд Російської Федерації (як і Конституційний Суд України) при визнанні неконституційними норм, які покладені в основу рішень інших судів, не може відмінити ці рішення. Однак саме Конституційному Суду належить монополія з офіційного (обов'язкового для всіх) тлумачення конституційних норм і відповідно конституційного смислу інших галузевих законів, які ним перевіряються. Виявлення їх конституційного смислу Конституційним Судом внаслідок загальнообов'язковості його рішень забезпечує реальне і єдине застосування конституційних норм у судовій практиці всіх юрисдикцій. При цьому, як вважає більшість вчених-конституціоналістів Російської Федерації, обов'язкову силу має не тільки резолютивна частина рішень Конституційного Суду, але і наведене у мотивувальній частині тлумачення конституційних, а також галузевих приписів, які відносяться до предмета розгляду". Такий висновок обумовлений визнанням виключних повноважень Конституційного Суду щодо офіційного тлумачення Конституції.

Рішення Конституційного Суду України про визнання акта неконституційним може мати преюдиційне значення, оскільки ним встановлено преюдиційне визнання факту неконституційності нормативного правила, що тягне наслідком неможливість застосування іншими судами таких самих правил, встановлених в інших актах, оскільки всі суди повинні дотримуватися Конституції, а пріоритет їх тлумачення, у тому числі при оцінці конституційності норм, віднесено до компетенції Конституційного Суду.

-------------------------------------------------------- 70----------------------------------------------------

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Але, на думку деяких вчених-процесуалістів, рішення Конституційного Суду не є правовою преюдицією, оскільки преюдиція стосується передусім питання факту, рішення ж Конституційного Суду з ознаками нормативності і як загальнообов'язкове за своєю силою має безпосереднє значення для всіх випадків застосування верховенства права. Суд загальної юрисдикції керується не якимось змістом рішення Конституційного Суду з приводу «факту» неконституційності норми, а безпосередньо рішенням Суду як процесуальним документом, в якому закладена обов'язкова правова оцінка спірних правовідносин.

Таким чином, розкриваючи зміст такої категорії, як ос-таточність у виконанні рішень Конституційного Суду, слід підкреслити ознаки їх внутрішнього змісту і незаперечності. Остаточність рішення Конституційного Суду означає, що його дія після набрання чинності не може бути змінена у будь-який спосіб ні власне цим Судом, ні будь-якими іншими органами державної влади. Останнє обумовлено компетенцією і організацією конституційної юрисдикції, оскільки крім Конституційного Суду немає інших судових органів, на які було б покладено завдання конституційного контролю. В той же час остаточність рішень Конституційного Суду підвищує його відповідальність і незалежність, а також забезпечує правову стабільність. Створення у Конституційному Суді «другої інстанції» для перегляду його рішень, як пропонують окремі правознавці, одразу надавало б підстави політичним владним структурам, які не досягли консенсусу, через Конституційний Суд наполягати на зміні конституційної позиції парламентської більшості, орієнтувало б Конституційний Суд в цілому на те, що він може залежно від політичної кон'юнктури змінювати свої підходи до оцінки конституційного смислу закону і тлумачення норм Конституції та законів, провокувало б самих суддів Конституційного Суду на можливість внесення смислових уточнень, покращення редакційної форми для правозасто-сування.

-------------------------------------------71-------------------------------------

Частина І

ОФІЦІЙНЕ ТЛУМАЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ ТА ЗАКОНІВ УКРАЇНИ - ВИКЛЮЧНЕ ПОВНОВАЖЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ТЛУМАЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ НОРМ ТА НОРМ ЗАКОНІВ її КОНТЕКСТІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВОСУДДЯ

Аналіз повноважень Конституційного Суду України, які закріплені у статті 13 Закону України «Про Конституційний Суд України», свідчить про широкий спектр застосування конституційної юрисдикції, зокрема стосовно офіційного тлумачення Конституції та законів України. Цим створено потужний потенціал в діяльності Конституційного Суду з метою гарантування верховенства права на основі розуміння у повному обсязі смислу і духу норм законодавства, яке визначається Конституцією України. Потенціал захисту прав і свобод людини і громадянина конституційним правосуддям підтверджується статтею 43 вказаного Закону, коли суб'єктами права звернення до Суду з питань прийняття рішень Конституційним Судом про офіційне тлумачення Конституції та законів України є не тільки орган влади, а й громадянин, іноземці, особи без громадянства (апатриди) та юридичні особи (в тому числі громадські об'єднання, політичні партії). Практика народного представництва створила в Україні унікальний у правовому значенні прецедент, коли під час революційних змін так званого «режиму Кучми» і утвердження панування дійсного волевиявлення народу (грудень, 2004 рік) при виборах Президента України до Конституційного Суду України звернулося зібрання широких верств населення — суб'єкт, який визначений як «Народне віче» (представники Українського народу на майдані Незалежності в Києві) з клопотанням про тлумачення змісту статті 5 Конституції України. Такий історико-правовий випадок на адресу Конституційного Суду України і безпосередньо направленого від імені Народного віча прийнятого конституційного подання і таким чином реалізації волі представників народу під час революційних подій в Україні (жовтень — грудень 2004 року) досі був невідомий зарубіжному і вітчизняному конституційному правосуддю. Але Консти-

-------------------------------------------------------- 72 -------------- -------------------------------

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

туційний Суд дуже обережно поставився до такого звернення Народного віча як форми зібрання громадян, ретельно розглядаючи підстави звернення до Суду, перевіряючи підтвердження правосуб'єктності Народного віча та уповноважених представників — трьох громадян України), які теж внесли конституційне подання. Але з позицій закладеного в Конституції України принципу верховенства волі народу як джерела влади не можна байдуже поставитися до таких конституційних клопотань, які були проголошені народним депутатом України М. Катеринчу-ком на київському майдані Незалежності, і за його текст проголосували (підтримали) майже півтора мільйона громадян, які перебували ЗО грудня 2004 року на масовому зібранні протесту проти фальсифікації підсумків виборів Президента України. На наш погляд, розширення кола суб'єктів права на відповідне конституційне звернення, оскільки такий суб'єкт в законі не передбачений, певним чином компенсує відсутність в Конституції України положень про конституційну скаргу громадян.

Таким чином, виявлення дійсного смислу окремих положень Конституції України в межах конкретної судової процедури обумовлює появу нових можливостей у пізнанні дійсної сутності вже закріплених з позицій верховенства права норм Конституції та законів України. Це пояснюється тим, що концепція дії права грунтується на його здатності бути регулятором суспільних відносин. Визначальне ціннісне значення права, як вірно зазначав професор В. В. Лазарєв, полягає у його здатності впливати на волю і свідомість людей. Тобто якість сили право набуває лише при певних умовах, коли воно відповідає об'єктивним потребам і забезпеченню інтересів громадянина, суспільства і держави. Право повинно бути визначене, насамперед, людиною, яка сприйняла його і застосовує у своїй поведінці, орієнтується на нього у випадках прийняття свідомих рішень. В інших випадках реалізація права, закону не пов'язана із правосвідомістю, коли закон іноді нагадує інструкцію експлуатації технічних засобів праці для людини і не може вважатися регулятором суспільних відносин. Ось чому право слід відносити до соціально-державної сфери діяльності, тому що має проявитися феномен реалізації в ній соціальних регуляторів, виходячи із вимог і умов буття юрисдикції, яка як ніякі інші сфери вимагає