Верховенство права в конституційному правосудді (Селіванов) (стр. 19 из 33)

б) наявність особливих форм, порядку здійснення офіційної ін
терпретації нормативної формули, яка є продуктом волі за
конодавця.

Формами офіційного тлумачення, як правило, є письмові документи із відповідними реквізитами.

Наявність особливого порядку здійснення офіційного тлумачення характеризується правороз'яснювальним процесом (як сукупності, в межах якої і створюється акт тлумачення) уповноваженим органом держави — Конституційним Судом України.

Залежно від такого критерію, як різний ступінь впливу тлумачення на суспільні відносини, офіційне тлумачення поділяється на нормативне І казуальне.

----------------------------------------------------77------------------------------------------------------

Частина І

Потреба в нормативному тлумаченні виникає у випадках, коли акти, які мають бути піддані інтерпретації Конституційним Судом, містять правотворчі помилки у вигляді незрозумілих, недостатньо чітких формулювань і по-різному сприймаються правозастосовчими суб'єктами.

На наш погляд, нормативне тлумачення є найбільш ефективним для покращення правозастосовчої практики, оскільки воно є офіційним роз'ясненням, обов'язковим для всіх осіб і органів, які прямо підпадають під конституційну юрисдикцію, і розповсюджується на всі випадки, що передбачені нормою, яка тлумачиться як така, що забезпечує єдине розуміння у право-застосуванні. Нормативне тлумачення оформлюється у вигляді правоположень, які конкретизують і роз'яснюють смисл тієї чи іншої норми права Конституції України чи Закону України.

Для нас важливо вказати, якими юридичними властивостями відрізняються акти нормативного тлумачення:

— вони розповсюджуються на дуже широке коло суспільних
відносин і тому набувають загального характеру;

— вони мають специфічну юридичну форму;

— вони спрямовані на удосконалення правового регулювання
завдяки верховенству Конституції відносно всіх Інших зако
нодавчих актів І по суті є засобами забезпечення ефектив
ності правових норм.

Англійський професор Н. Тейт підкреслював у своїй доповіді в Оксфорді в квітні 1981 року, що «суди є в дійсності органами держави, їм властиві такі ж прерогативи, як і іншим відповідальним установам політичної влади.

Тому роль судів у здійсненні державної політики може бути досить суттєвою... судді все частіше залучаються до того, щоб давати відповіді на питання, які пов'язані з виконанням політичних рішень, з тлумаченням конституції і органічних законів*³⁴.

Чи можна таким чином продовжити думку англійського професора і зробити висновок: практика конституційного правосуддя, яка узагальнена і опрацьована законодавцем, отримує своє втілення у формі судової політики. Але судова

-------------------------------------------------------- 78------------------------------------------------

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

політика Конституційного Суду України має досить оригінальні прояви, коли Суд надавав офіційне нормативне тлумачення деяким конституційним нормам, взявши за основу висновки науковців, які не врахували принципи об'єктивності І політичної безпристрасності, але як наукові експерти були зобов'язані застосувати теоретичні знання у сприянні конституційному правосуддю. Це можна проілюструвати прийнятим Конституційним Судом України Рішенням від 25 грудня 2003 р. (справа щодо строків перебування на посту Президента України). Суб'єкт права на конституційне подання — 47 народних депутатів України — звернувся з клопотанням дати офіційне тлумачення положення статті 103 Конституції України «на предмет можливості бути обраним Президентом України на наступний строк громадянина Кучми Леоніда Даниловича, який з червня 1994 року займає пост Президента України». З'ясовуючи потребу в офіційному тлумаченні вказаної норми, Конституційний Суд України сприйняв абсурдну з точки зору конституційного права концепцію щодо того, чи можна уникнути конституційного обмеження особою, яка двічі перебувала на посту Президента України. Така особа обиралася Президентом України до набуття чинності Конституції України 1996 року, а потім з 1999 року до 2004 року. Проведення офіційного тлумачення було побудовано таким чином, що Суд не спитав самого себе: у якому співвідношенні право балотуватися на пост Президента України у громадянина Кучми знаходилося до права всіх інших громадян України — членів суспільства? Чи варто було для цього із залученням псевдонаукових висновків створювати мниму істину, яка посягала на моральне і соціальне завдання всього права?

Конституційний Суд не дуже прискіпливо оцінив досить сумнівну теоретичну аргументацію окремих наукових експертів, зокрема Н. Шукліної, доцента кафедри конституційного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, які стверджували, що «обмеження права на зайняття поста Президента України, передбачене статтею 103 Конституції України, може застосовуватися у часі лише щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією Конституцією». Ми далекі від думки, що Суд очікував

--------------------------------------------- 79--------------------------------------

Частина І

саме такого висновку малокомпетентних теоретиків, які надали Конституційному Суду своє розуміння статті 103 Конституції України, що було процитовано у Рішенні щодо вказаної справи: «Кучма Леонід Данилович за Конституцією України 1996 року обирався Президентом України перший раз». Навряд чи сьогодні знайдеться будь-яка теоретично освічена людина, яку б переконала офіційна інтерпретація статті 103 у Рішенні Конституційного Суду України відносно громадянина Кучми: «В аспекті конституційних подань положення частини третьої статті 103 Конституції України... треба розуміти так, що це положення поширюється лише на осіб, яких обирають на пост Президента України після набуття чинності Конституцією України 1996 року. Особа, яку вперше було обрано Президентом України за чинною Конституцією України в 1999 році, має право балотуватися на чергових виборах Президента України у 2004 році». Чи не тому, відмежовуючись від досить сумнівного застосування офіційного тлумачення Конституційним Судом України строку перебування на посту Президента України Л.Кучми, Суддя Конституційного Суду М.Д. Савенко в окремій думці щодо цієї справи рішуче скористався правом заперечення. Застосувавши формулу АЬшш поп Іоіїеі изипт, Суддя як офіційний представник права органу — Конституційного Суду — щодо офіційної інтерпретації зазначив: «На жаль, Конституційний Суд України не тільки не використав телеологічного тлумачення і відповідно не врахував мету норми, про офіційне тлумачення якої заявлено клопотання, а заблокував цю мету і, отже, дію всієї норми, відкрив шлях до довічного перебування однієї й тієї самої особи на посту Президента України». Цим підтверджено, що офіційне тлумачення не може йти за явними ознаками зловживання правом визначати іншу мету, ніж ту, яку передбачав законодавець, творячи Конституцію України на засадах верховенства права.

Сам собою наведений приклад належить до прерогатив Конституційного Суду — враховувати чи ні теоретичні висновки науковців-експертів, але сумнівною є офіційно-правова позиція Суду, оскільки через тлумачення надавалося право обиратися на пост Президента України саме тій особі, яка вже два строки займала цю вищу державну посаду. Це ніяким чи-

-------------------------------------------------------- 80------------------------------------------------

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

ном не може належати до конституційної юрисдикції, оскільки це виключне право законодавця визначати в Конституції України строки перебування на посадах, право обирати і бути обраним Президентом України.

Щоб була зрозумілою наша позиція відносно особливої думки Судді Конституційного Суду і висновків наукової експертизи, необхідні деякі пояснення.

За своєю природою особлива думка Суддів Конституційного Суду є симбіозом компетентного (професійного) і доктри-нального (наукового) тлумачення, яке спирається на фундаментальні знання в сфері наукового світогляду авторитетних вчених-правознавців. Зміст особливої думки, як і свідчить практика української конституційної юрисдикції, базується на певних, раніше сформульованих або нових стосовно конкретної справи в Суді конструкціях. Особлива думка не охоплює наукового світогляду з проблеми в цілому, а лише фокусується на певній конкретній моделі конституційно-правового регулювання.

Аналіз свідчить, що особлива думка, яка публікується разом з рішенням Конституційного Суду, а відносно вищезгаданого рішення були опубліковані особливі думки Суддів — професора В.Шаповала та кандидата юридичних наук П.Ткачука, — це унікальне явище, притаманне саме конституційному правосуддю. Суддя викладає свою протилежну офіційній інтерпретації думку на рівні індивідуальної правосвідомості, що сприяє уточненню, роз'ясненню, розумінню діалектики різних підходів до оцінки висококомпетентними правознавцями правових явищ, які досліджувалися Конституційним Судом.

Особлива думка у статті 64 Закону України «Про Конституційний Суд України» визначається як окрема думка Судді, який підписав рішення чи висновок Конституційного Суду України. Але та окрема думка Судді висловлюється у письмовій формі як незгода з думкою присутніх на засіданні Суду більшості Суддів. При цьому «незгода» одного чи деяких Суддів не повинна асоціюватися з тим, що більшістю (за висновком одного Судді) прийнято рішення безпідставно. Йдеться про власну аргументацію Судді, яка стосується іншої моделі конституційно-правового регулювання, і тому на думку цього