Практичне значення правових позицій Конституційного Суду України полягає у сприянні поглибленого розуміння конституційних норм і принципів у практиці нормотворчості, органів публічної влади, формуванні конституційного правопорядку в сфері суспільних відносин, а також при застосуванні права органами судової влади щодо спорів, які виникають у сфері цивільних, господарських, адміністративних та інших відносин, при захисті прав, свобод та законних інтересів громадян.
Щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України слід зазначити, що висновки вмотивованої інтерпретації розкривають смисл норми чи окремого положення і навіть окремого терміна у їх значенні з точки зору юридичної природи і змістовної характеристики, яка Конституційним Судом України ухвалюється у вигляді правової позиції загально правового застосування.
Ми намагалися виявити і теоретично пояснити головне призначення Конституційного Суду України, який не творить закони, не здійснює управлінської діяльності, а застосовує системний аналіз права, орієнтуючи всі публічні органи і громадян на верховенство права, яке покладено в основу діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні. Досить активна дискусія щодо юридичної природи і місця в правовій системі актів конституційної юрисдикції і правових позицій Конституційного Суду, їх юридична сила і значення в правовому захисті
7
_____________________________________ВСТУП______________________________________
Конституції, у розвитку конституційного права і вплив на галузеву систему законодавства активно проводиться російськими вченими і суддями Конституційного Суду Російської Федерації, зокрема М.В. Баглаєм, В.А. Савицьким, Є.Ю. Терюновою, В.О.Лучіним, М.В. Вітруком, В.А. Кряжковим, Б.С. Єбзєєвим, ГА. Гаджіевим, М.О. Митюковим, Т.Г. Морщаковою та іншими відомими теоретиками конституційного права. Змістовне теоретичне дослідження щодо предмета конституційної юстиції провів начальник Управління конституційного права Конституційного Суду Російської Федерації Л.В. Лазарєв у книзі «Правовые позиции Конституционного Суда России», а в аспекті парламентського права цікаву роботу підготували директор Інституту законодавства і порівняльного права при Уряді Росії професор Хабрієва Т.Я. і кандидат юридичних наук Волкова Ї.Т. — «Правовые позиции Конституционного Суда Российской Федерации и парламента» (М, 2005). В Україні спеціальні дослідження вказаної проблематики проводяться суддями, професорами П.Б. Євграфовим, В.М. Ша-повалом^ М.В. Костицьким, В.І. Німченко, М.Д. Савен-ко, М.Ф. Селівоном, професорами конституційного права О.Ф. Фрицьким, Ю.М. Тодикою та іншими вченими-конституціоналістами. Отже, вкрай необхідно створювати науково-теоретичну базу, яка б сприяла продовженню пошуку відповідей на складні питання щодо нових правових явищ в сфері конституційної юрисдикції.
Підсумовуючи, хочу відзначити, що наука конституційного права має розвиватися і відповідати вимогам часу, а отже, кожен авторський внесок сприятиме творчому пошуку відповідей на складні питання, які дедалі більше виникають у сфері конституційної юрисдикції.
А.О. Селіванов,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент
Академії правових наук України
8
Частина І
Конституційне правосуддя в Україні: аналіз конституційної юрисдикції
ДЕРЖАВНА ВЛАДА
І СТАТУС КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВИ
ДЕРЖАВНА ВЛАДА КОНТРОЛЬОВАНА СУСПІЛЬСТВОМ
Конституційна законність як загальнообов'язковий режим для всіх державних органів та сфери самоврядування громадян, посадових осіб, громадських і політичних організацій, а також конституційне правосуддя є важливими і необхідними елементами кожної демократичної держави і демократичного суспільства. Це пов'язано з тим, що будь-яка організація суспільства неможлива без авторитета влади, яка є засобом функціонування соціальної спільноти, знаходячи прояв у державно-правових відносинах підпорядкування осіб єдиній керівній у цій спільноті волі. Державна влада є правляча в суспільстві система, яка складається з інститутів (органів, посадових осіб, апарату чиновників та інших суб'єктів), правових механізмів ними встановлених, політико-правового режиму, пануючого в державі, та встановленої правовідносинами підпорядкованості організації управління суспільними процесами. За допомогою державної влади забезпечується керування суспільством у всіх сферах його життя: політичній, економічній, соціальній, культурній та інших, застосовуються інструменти демократичного ладу в країні, дотримуються Конституція та закони, без яких неможливий правопорядок.
Пройшло небагато часу, коли методологічну основу дослідження змісту і форм прояву державної влади складало вчення про класовий підхід, обов'язковість елемента примусу, який характеризує будь-яку владу і владні відносини в суспільстві1. Еволюція поглядів, насамперед вчених-юристів, в умовах демократизації політичного і суспільного життя торкнулася спочатку
9
Частина І
такої категорії, як «повнота влади», а далі у їх працях термінологічно відбулася трансформація характеристики влади, яка свідчила про здатність виконувати свої завдання і функції заради всього суспільства, а отже, складати систему, спроможну мобілізувати його ресурси на досягнення цілей методами, насамперед довіри до людей, переконання, а вже потім і примусу2.
Ці зміни у розумінні юридичного наукового поняття «влада» безпосередньо мали на меті розкрити зміст категорій «державна влада» і «політична влада», які спочатку відображали Ідеї диктатури пролетаріату, а потім соціалістичної держави, що відповідають конкретно-історичному періоду і умовам політичного буття громадянського суспільства. Класичну формулу К.Маркса — «Власність... теж представляє свого роду владу» застосовують в теорії, щоб показати багатоманітність чинників, від яких залежать політичні перетворення, маючи метою всіма засобами отримати і досягти політичної підтримки в суспільстві, що відкриває прямий шлях до державної влади, яка завжди розглядається джерелом економічної влади і державного управління3.
Проте в суспільстві завжди первинною виступала категорія народної політичної влади, яка відкриває безпосередній шлях до державної влади. Як поняття вони є синонімами і характеризують політичну організацію суспільства, в якому політичні групи або об'єднання (блоки) отримують завдяки народній владі реальну здатність проводити волю, яка спочатку формулюється у політиці, а потім закріплюється у правових нормах. В сучасному контексті відносин, які характеризують суспільні процеси в Україні, можна говорити, що політичну, державну владу слід розглядати як особливу публічну владу, яка має публічний характер, оскільки санкціонована шляхом проведення виборів парламенту, президента, тобто представницьким способом її досягнення, носить вольовий характер наділення владою осіб від імені широких верств громадян. При цьому завжди існує здатність народу організуватися і відсторонити ненасильницьким шляхом «владну еліту», змінивши владний режим і чиновників, які його здійснювали.
Публічна або державна влада набуває, таким чином, ознаки поняття «суспільної влади» і, коли в її власному розумінні це поняття застосовується до сучасних політичних процесів,
------------------------------10--------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
вже не можна стверджувати, що вона повною мірою спирається на спеціальний апарат примусу і розповсюджує примус як універсальний засіб здійснення своїх функцій. Але було б неправильним вважати, що, при цьому, послаблюється державна влада, яка завжди є ядром політичної влади, оскільки делегована або санкціонована саме суспільною владою і завжди має публічні інтереси, які реально нею сприймаються або якщо ними прикриваються у суто корисливих цілях.
Якщо державній владі вдається реалізувати свої владні функції і повноваження в напрямку організації економічних і соціальних процесів, які результативно позначаються на добробуті людей, соціальному захисті непрацюючого населення, створенні реальних перспектив досягнення соціальної мети молоддю, такий «державний устрій і порядок* зберігають суспільну підтримку і стабільність свого правління в країні. Проте чи так завжди діє державна влада? Цікаво звернутися до сучасного мислення людини на шляху до владного представництва в державі, а саме до В. Ющенка, який таким чином розмірковує у вимірі традиційних суспільних цінностей: «Звертаючись до дня нинішнього, скажу: ...Україна страждає розбратом, непорозумінням. Хоча здавалося б, для чого влада? ...Чому влада не прагне єднання? Навпаки, намагається нас роз'єднати: за мовними ознаками, за географією, конфесіями. Всі розуміють: нас відкинуто назад через те, що в Україні не створено демократичної системи. А кланова модель заклала жахливі форми паразитизму, неприйнятного ні в світі, ні в громадянському суспільстві»4. Це квінтесенція сучасного мислення державного діяча, який вболіває за свій народ, вбачаючи руїни політичного правління державної влади всупереч інтересам українського народу.
Неважко помітити, що у словах майбутнього глави держави йшлося про владу як особливий апарат, особливу групу людей, які володіють політичною або державною владою і засобами примусу, застосовують каральні заходи і навіть фізичний вплив, яким змушена підкорятися основна маса громадян. Державознавці не знайдуть в цьому нічого нового або незрозумілого, але важливе інше, а саме: що тільки політики, які орієнтовані на ідеї і принципи панування «суспільної влади» і громадянського суспільства в країні, здатні відчути і сфор-