Верховенство права в конституційному правосудді (Селіванов) (стр. 21 из 33)

Важливою метою офіційного тлумачення є розкриття змісту норми права врахуванням конкретної ситуації, коли виникають сумніви при юридичній кваліфікації фактів або спірних правовідносин.

Результат тлумачення має на практиці різні логіко-мовні форми: це і текстуальний аналіз про зміст норми права, юридичні

------------------------------- ------------------- 85---------------------------------------------------

Частина І

роз'яснення в інтерпретаційних положеннях тощо. Суб'єкт тлумачення висловлює твердження або заперечення про зміст норм права; про суб'єктів, про суспільні відносини, на які розповсюджується норма права, про приписи, заборони або дозволи щодо дій і т. ін. В юридичних оцінках (твердженнях про юридичну кваліфікацію) семантично поєднується результат тлумачення І юридичний висновок. Звернемось до практики Конституційного Суду України. Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) надане офіційне тлумачення частини першої статті 55 Конституції України щодо права кожного на судовий захист, забезпечення шляхом розгляду справи в суді прав і свобод громадянина. У пункті першому резолютивної частини цього рішення відображається правове значення цієї конституційної норми у вигляді офіційного проголошення заборони відмовляти у здійсненні правосуддя за будь-яких обставин і умов, а в другому пункті ми спостерігаємо юридичну кваліфікацію заборони відмови будь-якого суду загальної юрисдикції у прийнятті позовних та інших заяв і скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства: «Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене».

Інтерпретаційні положення, які набувають офіційного статусу, є результатом тлумачення тільки органів, що мають право давати офіційне нормативне тлумачення. Воно тому і є виключним правом Конституційного Суду обумовлювати тлумачення як нормативне, яке формулюється у вигляді текстуального імперативу, що міститься в актах тлумачення, визначаючи для всіх інших суб'єктів, що є правом у розумінні і застосуванні законів та інших нормативно-правових актів.

Слід звернути увагу на існуючі в теорії конституційного права критерії істинності і достовірності результату тлумачення. Вчені-юристи вважають, що критеріями істинності об'єктивно-достовірного тлумачення є правосвідомість, політика держави. Очевидно, що результат тлумачення можна оцінити з погляду вказаних критеріїв, але це буде оцінка бажаного результату тлумачення з позиції відповідності саме цим критеріям. Як має

-------------------------------------------86-----------------------------------------

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

діяти у такому разі суб'єкт права тлумачення, коли за вказаними критеріями він стає залежним від стану законодавства, політичного режиму доктринальних поглядів і позиції самого органу, який здійснює тлумачення. За певних умов це може стати достатньою базою для тлумачення, що відповідає правовій Ідеології. Проте при стабільності законодавства, неухильному дотриманню режиму законності суб'єкт тлумачення повинен виходити з того, що є сутність закону і як саме в самому законі виражені соціальна політика держави, ідеї правосвідомості громадян, справедливості в суспільстві і т. ін.

Чи можна закон або волю, яка виражена в законі, витлумачити таким чином, що буде надана Конституційним Судом зовсім Інша офіційна інтерпретація? На наш погляд, це буде суперечити істинності офіційного тлумачення, оскільки тлумачення представляє особливий процес, що невід'ємно зв'язаний з нормою, яка тлумачиться, а отже, здійснити відокремлення результату тлумачення — акта із самостійним значенням — більш за все є нереальним. Той факт, що в окремих рішеннях Конституційного Суду України можна знайти ознаки судового регулювання, не повинен бути достатньою підставою для визнання акта тлумачення самостійним джерелом права.

Приведення застарілих норм (не виключаючи і конституційних) у відповідність до реалій сучасності шляхом тлумачення не є метою тлумачення. Якщо тлумачення здійснювалося з явним порушенням цього правила, то можна, безумовно, сказати, що результат такого тлумачення є неістинним і має іншу мету, яку не можна вважати достовірною.

Результат тлумачення характеризується і з погляду його обсягу. Обсяг тлумачення визначається його співвідношенням з текстуальним виразом (текстом) норми. За обсягом офіційна інтерпретація може бути буквальною, розширеною і обмежувальною.

При буквальному (адекватному) тлумаченні Конституційний Суд виявляє дійсний зміст норми права, встановлений у ході використання всіх необхідних для даного випадку засобів і методів тлумачення, що співпадає з результатом, отриманим на основі ознайомлення з текстом норми (значення і буква закону співпадають). Цю думку можна проілюструва-

--------------------------------------------------------- 87-----------------------------------------------

Частина І

ти офіційним тлумаченням положення статті 59 Конституції України: «Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав», що міститься в Рішенні Суду від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 (справа про право вільного вибору захисника). В цьому рішенні, виходячи Із сукупності буквальних значень статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 110—112 Цивільного процесуального кодексу України та інших Законів України, Суд дав таке тлумачення:

«Положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав», в аспекті конституційного звернення громадянина Солдато-ва Г. І. треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого І підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи».

В періодичній пресі були висловлені різні погляди на вказане тлумачення, якому начебто Суд необгрунтовано надав розширене роз'яснення. Для правозастосування було з'ясовано головне, а саме, що не будь-який фахівець у галузі права міг надавати правову допомогу, а лише той, хто за законом має таке право. Аж до сьогоднішнього дня іншого закону про правову допомогу, ніж Закон України «Про адвокатуру», не існує, і тому можливість врегулювати це питання у Законі «Про правову допомогу» — це справа законодавця.

При розширеному тлумаченні дійсний зміст тексту норми виявляється ширше за буквальну формулу норми, а при обмежувальному — навпаки. Прикладом розширеного тлумачення правової норми можна вважати Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року № 9-рп/98 (справа про тлумачення терміна «законодавство»), В ньому Суд розповсюдив термін «законодавство» на нормативно-правові акти органів держави, які не охоплюються поняттям — «суб'єкт творення є тільки законодавець»: «Термін «законодавство»,

88

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України».

Даючи офіційне тлумачення терміна «законодавство», Конституційний Суд України виходив фактично з практики нормативно-правового регулювання сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору.

Прикладом звуженого тлумачення є досить ґрунтовне Рішення Конституційного Суду України від І грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес), в якому охоронюваний законом інтерес опинився у розумінні як фактично обмежений в цивільно-правовому захисті шляхом надання йому такого змісту, який не охоплює значної частини випадків виникнення такого інтересу: «Поняття «охоронюваний законом інтерес*, що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та Інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «Права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам*.