Наприклад, в пункті 4.1. Рішення Конституційного Суду України (у справі про призначення судом більш м'якого покарання) від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 аналізується поняття «Справедливість» у контексті інших категорій — спочатку у співвідношенні з принципом верховенства права, а потім — у співвідношенні з визначенням правосуддя, у співвідношенні з поняттям кримінального покарання за вчинений злочин. Хіба можна погодитися з такою конструкцією логічного зв'язку різних правових категорій?
«Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає Ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України».
Правове тлумачення справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішенні від ЗО січні 2003 року № З-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах». Виходить, у всіх інших випадках правосуддя не існує?
«Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину: категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недис-кримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеня тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини І громадянина,
-------------------------------------------------------- 94------------------------------------------------
Ми вказали лише основні способи, які застосовуються при здійсненні офіційних інтерпретацій норм права. При цьому наведемо ще один приклад.
Справедливість як категорія універсальна може застосовуватися у всіх правовідносинах, які мають неоднозначне розуміння. Зокрема, якщо норму, що міститься в статті 60 Сімейного кодексу України, була нагода тлумачити ізольовано від інших норм права, то текстуально слід було розуміти значення будь-якого майна, нажитого подружжям під час шлюбу, їх сумісною власністю — про це прямо вказано в цій нормі. Якщо ж тлумачити дану норму, застосовуючи системно-змістовний спосіб, тобто у зв'язку з іншою нормою, яка міститься у Сімейному кодексі України, то тлумачення буде іншим, а саме, нормативно-обмежувальним. Виявляється, згідно зі статтею 57 Сімейного кодексу України, речі індивідуального користування (навіть коштовності), придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, визнаються майном тієї особи, яка ними користується. Таким чином, не все майно, нажите під час шлюбу, є сумісною власністю подружжя.
Обмежувальне або розширене тлумачення можливо тільки тоді, коли встановлена невідповідність між дійсним змістом норми права і її текстуальною формою. Не можна довільно тлумачити права людини у предметному значенні, стосовно інших інтересів, які мають похідне значення. Будь-яке обмежувальне або розширене тлумачення повинно грунтуватися на науково обгрунтованих доказах, відповідним чином аргументуватися.
Слід підкреслити, що обмежувальне тлумачення може випливати з наявності спеціальної норми. Така норма конкретизує сферу застосування загальної норми, може вказувати на винятки, відміняє дію загальної норми в тій частині, на яку розрахована спеціальна норма. З цього приводу відомим є стародавнє римське правило, сформульоване Модестіном; (правило спеціальне витісняє правило загальне).
-------------------------------------- 95----------------------------------------
У кожній державі рішення Конституційного Суду у справах про тлумачення норм конституції чи законів складають особливу групу актів. Будь-який правозастосовувач зобов'язаний керуватися тим розумінням Конституції, яке міститься у відповідному рішенні чи висновку Конституційного Суду. За традиціями конституційної юрисдикції приведення застарілих норм у відповідність з новими реаліями шляхом тлумачення не може бути метою тлумачення. Тепер розглянемо досвід зарубіжних країн у проведенні тлумачення норм права. В багатьох державах діють окремі спеціальні нормативні акти, що регулюють сферу з'ясування правових норм. Нормативні роз'яснення не повинні містити самостійних правових норм регулятивного значення. При виявленні прогалини у законодавстві тлумачення у власному значенні офіційної інтерпретації не застосовується. Отже, ці загальні правила тлумачення властиві всім зарубіжним країнам. Наприклад, в Англії тлумачення здійснюється на основі статутного права. Закон «Про об'єднання законодавчих актів, що стосується тлумачення актів Парламенту, і про подальше скорочення викладення понять, які використовуються в актах Парламенту» від ЗО серпня 1889 р. (умовно — «Закон про тлумачення») містить три змістовні частини.
У першій підтверджено дію певних норм права про тлумачення, що існували до ухвалення цього закону; друга включає саме норми про тлумачення, які набувають чинності поряд із Законом про тлумачення; третя частина містить допоміжні правові норми. Крім того, Закон встановлює два загальних принципи тлумачення норм права. Перший полягає в застосуванні норм цього акта лише у випадках, коли в законах не передбачено спеціального значення терміна чи поняття або з їх тексту не випливає Іншого значення. Другий принцип полягає у встановленні зворотної дії тлумачення правових норм. Реалізація цього принципу в Законі про тлумачення передбачає правило, коли майже у кожній його нормі вказано, до яких законів, ухвалених до або/та після набуття сили Законом про тлумачення, її застосовують. Передбачені випадки обмеження абстрактного тлумачення, на що вказує стаття
96
Звертає на себе увагу одна особливість, коли викладенню загальних і спеціальних термінів та понять, що сприяє їх однаковому розумінню, у вказаному законі про тлумачення присвячено 10 статей.
Можна помітити, що досвід тлумачення норм права в Англії грунтується не лише на статутному праві. У разі коли суб'єкт права не знайде законодавчого встановлення правил тлумачення правових норм, то він використовує правила звичаєвого права, які формувалися впродовж усього розвитку англійського права І є його джерелом, а саме:
— при тлумаченні словам і виразам треба надавати найпо
ширенішого, звичайного значення. Розуміння слів в іншому
значенні повинно бути обґрунтованим, доведеним іншими
способами тлумачення;
— за наявності легальної дефініції будь-якого терміна або якщо
законодавством іншим чином визначено його значення, в
такому значенні цей термін і повинен розумітися, незалежно
від його значення в повсякденній мові;
— якщо в законі використані технічні чи спеціальні терміни,
значення яких законодавцем не визначено, їм слід надавати
того змісту, який вони мають у відповідних галузях знань;
— не можна надавати різних значень однаковим термінам чи
поняттям, що існують в одному нормативному акті без наяв
ності спеціальної вказівки на це в самому акті тощо.
Ми детально зупинилися і навели правила, які складають «золотий фонд науки» у більшості країн світу як головні правила з'ясування дійсного змісту норм права. Проте законодавче закріплення безумовно є корисним, оскільки сприяє підвищенню якості процесу з'ясування правових норм та обумовлює ефективність дії.
Законодавство закріплює також правила, які регулюють процес визначення смислу норм права. Це характерно для
--------------------------------------------------------- 97-----------------------------------------------