Смекни!
smekni.com

Верховенство права в конституційному правосудді (Селіванов) (стр. 23 из 33)


Частина 1

Підкреслимо, що логічний аналіз поняття є однією з най­поширеніших і складних операцій в тлумаченні, але ним іноді користуються без належної чіткості з'ясування права.

Наприклад, в пункті 4.1. Рішення Конституційного Суду України (у справі про призначення судом більш м'якого по­карання) від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 аналізується поняття «Справедливість» у контексті інших категорій — спо­чатку у співвідношенні з принципом верховенства права, а потім — у співвідношенні з визначенням правосуддя, у спів­відношенні з поняттям кримінального покарання за вчине­ний злочин. Хіба можна погодитися з такою конструкцією логічного зв'язку різних правових категорій?

«Одним з проявів верховенства права є те, що право не об­межується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумов­лені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає Ідеоло­гії справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала ві­дображення в Конституції України».

Правове тлумачення справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішенні від ЗО січні 2003 року № З-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і про­курора: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпе­чує ефективне поновлення в правах». Виходить, у всіх інших випадках правосуддя не існує?

«Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину: категорія справедливості перед­бачає, що покарання за злочин повинно бути домірним зло­чину. Справедливе застосування норм права є передусім недис-кримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покаран­ня відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має пере­бувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обстави­нами скоєного і особою винного. Адекватність покарання сту­пеня тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини І громадянина,

-------------------------------------------------------- 94------------------------------------------------


КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».

Ми вказали лише основні способи, які застосовуються при здійсненні офіційних інтерпретацій норм права. При цьому наведемо ще один приклад.

Справедливість як категорія універсальна може застосову­ватися у всіх правовідносинах, які мають неоднозначне ро­зуміння. Зокрема, якщо норму, що міститься в статті 60 Сі­мейного кодексу України, була нагода тлумачити ізольовано від інших норм права, то текстуально слід було розуміти зна­чення будь-якого майна, нажитого подружжям під час шлюбу, їх сумісною власністю — про це прямо вказано в цій нормі. Якщо ж тлумачити дану норму, застосовуючи системно-зміс­товний спосіб, тобто у зв'язку з іншою нормою, яка містить­ся у Сімейному кодексі України, то тлумачення буде іншим, а саме, нормативно-обмежувальним. Виявляється, згідно зі статтею 57 Сімейного кодексу України, речі індивідуального користування (навіть коштовності), придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, визнаються майном тієї особи, яка ними користується. Таким чином, не все май­но, нажите під час шлюбу, є сумісною власністю подружжя.

Обмежувальне або розширене тлумачення можливо тільки тоді, коли встановлена невідповідність між дійсним змістом норми права і її текстуальною формою. Не можна довільно тлу­мачити права людини у предметному значенні, стосовно інших інтересів, які мають похідне значення. Будь-яке обмежувальне або розширене тлумачення повинно грунтуватися на науково обгрунтованих доказах, відповідним чином аргументуватися.

Слід підкреслити, що обмежувальне тлумачення може ви­пливати з наявності спеціальної норми. Така норма конкретизує сферу застосування загальної норми, може вказувати на винят­ки, відміняє дію загальної норми в тій частині, на яку розрахова­на спеціальна норма. З цього приводу відомим є стародавнє рим­ське правило, сформульоване Модестіном; (правило спеціальне витісняє правило загальне).

-------------------------------------- 95----------------------------------------


Частина І

ЯК ВІДБУВАЄТЬСЯ ТЛУМАЧЕННЯ ЗАКОНІВ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

У кожній державі рішення Конституційного Суду у справах про тлумачення норм конституції чи законів складають особ­ливу групу актів. Будь-який правозастосовувач зобов'язаний керуватися тим розумінням Конституції, яке міститься у від­повідному рішенні чи висновку Конституційного Суду. За тра­диціями конституційної юрисдикції приведення застарілих норм у відповідність з новими реаліями шляхом тлумачення не може бути метою тлумачення. Тепер розглянемо досвід за­рубіжних країн у проведенні тлумачення норм права. В багатьох державах діють окремі спеціальні нормативні акти, що регулю­ють сферу з'ясування правових норм. Нормативні роз'яснення не повинні містити самостійних правових норм регулятивного значення. При виявленні прогалини у законодавстві тлумачен­ня у власному значенні офіційної інтерпретації не застосовуєть­ся. Отже, ці загальні правила тлумачення властиві всім зарубіж­ним країнам. Наприклад, в Англії тлумачення здійснюється на основі статутного права. Закон «Про об'єднання законодавчих актів, що стосується тлумачення актів Парламенту, і про по­дальше скорочення викладення понять, які використовуються в актах Парламенту» від ЗО серпня 1889 р. (умовно — «Закон про тлумачення») містить три змістовні частини.

У першій підтверджено дію певних норм права про тлумачен­ня, що існували до ухвалення цього закону; друга включає саме норми про тлумачення, які набувають чинності поряд із Законом про тлумачення; третя частина містить допоміжні правові норми. Крім того, Закон встановлює два загальних принципи тлумачен­ня норм права. Перший полягає в застосуванні норм цього акта лише у випадках, коли в законах не передбачено спеціального значення терміна чи поняття або з їх тексту не випливає Іншого значення. Другий принцип полягає у встановленні зворотної дії тлумачення правових норм. Реалізація цього принципу в Законі про тлумачення передбачає правило, коли майже у кожній його нормі вказано, до яких законів, ухвалених до або/та після набуття сили Законом про тлумачення, її застосовують. Передбачені ви­падки обмеження абстрактного тлумачення, на що вказує стаття

96


КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

40: положення Закону про тлумачення щодо тлумачення не за­стосовуються до тлумачення іншого закону, який ухвалений до набуття Законом про тлумачення чинності, якщо перший закон змінює чи доповнює другий.

Звертає на себе увагу одна особливість, коли викладенню загальних і спеціальних термінів та понять, що сприяє їх одна­ковому розумінню, у вказаному законі про тлумачення при­свячено 10 статей.

Можна помітити, що досвід тлумачення норм права в Англії грунтується не лише на статутному праві. У разі коли суб'єкт права не знайде законодавчого встановлення правил тлума­чення правових норм, то він використовує правила звичаєво­го права, які формувалися впродовж усього розвитку англій­ського права І є його джерелом, а саме:

— при тлумаченні словам і виразам треба надавати найпо­
ширенішого, звичайного значення. Розуміння слів в іншому
значенні повинно бути обґрунтованим, доведеним іншими
способами тлумачення;

— за наявності легальної дефініції будь-якого терміна або якщо
законодавством іншим чином визначено його значення, в
такому значенні цей термін і повинен розумітися, незалежно
від його значення в повсякденній мові;

— якщо в законі використані технічні чи спеціальні терміни,
значення яких законодавцем не визначено, їм слід надавати
того змісту, який вони мають у відповідних галузях знань;

— не можна надавати різних значень однаковим термінам чи
поняттям, що існують в одному нормативному акті без наяв­
ності спеціальної вказівки на це в самому акті тощо.

Ми детально зупинилися і навели правила, які складають «золотий фонд науки» у більшості країн світу як головні пра­вила з'ясування дійсного змісту норм права. Проте законо­давче закріплення безумовно є корисним, оскільки сприяє підвищенню якості процесу з'ясування правових норм та обу­мовлює ефективність дії.

Законодавство закріплює також правила, які регулюють процес визначення смислу норм права. Це характерно для

--------------------------------------------------------- 97-----------------------------------------------


Частина І

Болгарії, Угорщини, Польщі, в законах яких встановлено кри­терії адекватності отриманого результату тлумачення дійсно­му змісту правових норм. Згідно із статтею 46 Закону Болгарії «Про нормативні акти» приписи нормативних актів тлума­чаться в значенні, яке найбільше відповідає іншим приписам, усьому акту, що тлумачиться, головним засадам права та пра­вилам моралі.