Верховенство права в конституційному правосудді (Селіванов) (стр. 27 из 33)

Формування правових позицій Конституційного Суду відбувається, як уже відзначалося вище, під впливом різноманітних чинників і обставин. Не другорядну роль відіграють науково обгрунтовані і доказові пояснення, чіткість юридичних характеристик учасників конституційного провадження, які здатні у сукупності сприяти виробленню Судом дійсно теоретично бездоганних дослідницьких висновків, що мають реальний вплив на соціальні відносини.

-------------------------------------------------------- 110----------------------------------------------

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ 8 УКРАЇНІ

Проілюструвати це можна прикладом розгляду у Конституційному Суді України справи про надання допомоги з тимчасової непрацездатності і прийнятого Рішення від 17 березня 2005 року №1-рп/2005. Не надавши достатніх конституційно-правових обгрунтувань, при дуже слабкій теоретичній базі і непідкріпленості пояснень у відкритому слуханні справи в Суді емпіричними матеріалами, представник суб'єкта права на конституційне подання намагався представити позицію щодо невідповідності Конституції України положень частин першої, другої статті 2 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування». Але жоден Із представників органів державної влади не підтримав пояснення, які стосувалися неконституційності вказаних положень закону. Зокрема, у листі Президента України до Конституційного Суду відзначалося, що «для роботодавців було зменшено податкове навантаження на фонд оплати праці». Це дало можливість зацікавити їх у встановленні дієвого контролю за оплатою днів тимчасової втрати працездатності, а також вживати заходів щодо скорочення часу відсутності працівників на робочому місці І спрямування коштів на поліпшення умов праці та на оздоровлення. Аналогічне підтвердження конституційності частини 1 статті 2 вказаного Закону було зафіксовано також у листі Голови Верховної Ради України. Тоді, спираючись на системне дослідження цього питання, Конституційний Суд України сформулював правовий висновок про те, що «закріплені у статті 2 Закону норми щодо виплати застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, починаючи з шостого дня непрацездатності, та щодо оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності роботодавцями, мають імперативний характер. Різні джерела покриття цих витрат не впливають на право застрахованих осіб на матеріальне забезпечення по тимчасовій непрацездатності».

Таким чином, чіткість і зрозумілість конституційно-правового висновку Конституційного Суду України має всі підстави виступати суттєвою гарантією конституційного статусу громадянина, якому законодавством забезпечені його кон-

111

Частина І

ституцІйні соціальні права. За таких умов Конституційний Суд України набуває авторитету не тільки суспільної, але й політичної ваги, коли він остаточно шляхом висновків і правових позицій розв'язує складні суспільні проблеми, уточнює розуміння права взагалі і конкретних правовідносин зокрема, перетворюючи текстуальну формулу норм Конституції і Закону України у зрозуміло смислові і обгрунтовані доктринальнІ пояснення для правозастосування.

Наведемо досить яскравий приклад, пов'язаний з вирішенням фундаментальної проблеми права: яке співвідношення слід визнавати переважним з позицій Конституції України, коли йдеться про норми закону і корпоративні норми, які теж відносяться за певних умов (делеговані повноваження суб'єктів права) до джерел права. Розв'язуючи це досить складне питання, Суддя Конституційного Суду України — відомий вчений професор М.В.Костицький — запропонував у справі за конституційним зверненням закритого акціонер- ного товариства «Оболонь» та громадянина Вінника В.В. про офіційне тлумачення положень статті 28 Закону «Про господарські товариства» і пунктів 1, 5 статті 4 Закону «Про власність» (справа про права акціонерів ЗАТ) від 11 травня 2005 року №4-рп/2005 вирішення складної соціальної проблеми методом правознавства. У прийнятому Рішенні Суд логічно і послідовно визначився, що Закон України «Про господарські товариства» «встановлює, що акції ЗАТ розподіляються між засновниками І не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Іншої заборони щодо купівлі-продажу акцій ЗАТ зазначений Закон не встановлює, і вони можуть купуватися-продаватися у порядку, передбаченому статтею 28 цього Закону, із врахуванням вимог його статті 11, яка зобов'язує учасників товариства додержуватися установчих документів товариства, виконувати свої зобов'язання перед товариством, нести інші обов'язки, якщо це передбачено цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами». Відповідно до аргументованої мотивації Конституційний Суд дійшов висновку про те, що «перелік відомостей, що повинні містити установчі документи товариства, встановлює стаття 4 Закону України «Про господарські товариства».

-------------------------------------------------------- 112----------------------------------------------

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Він не є вичерпним, оскільки частина п'ята передбачає, що до установчих документів товариства можуть бути включені інші умови, які не суперечать законодавству України».

Не вдаючись до схоластичної конкуренції між нормами закону і корпоративними актами, позбавляючи правові позиції абстракцій, далеких від застосування на практиці, у Рішенні Суду без ущемлення будь-яких публічних чи приватних інтересів дана відповідь на складне юридичне питання. Правова позиція Конституційного Суду наступна: «серед таких умов може бути закріплення установчими документами ЗАТ переважного права акціонерів товариства на придбання акцій, що відчужуються іншими його акціонерами».

За своїм змістом стаття 28 Закону України «Про господарські товариства» встановлює підстави придбання акцій, тому вона не може забороняти закріплення в установчих документах ЗАТ певного порядку їх відчуження. Вказаний приклад можна вважати гідним для теоретичного узагальнення, підтвердженням існуючого спору щодо правової природи рішень Конституційного Суду.

У своєму виступі на Всеросійській нараді (Москва, 22 березня 2001 року) з проблем виконання органами влади рішень Конституційного Суду РФ та конституційних (уставних) судів суб'єктів Російської Федерації професор, доктор юридичних наук Чепурнова Н.М., яка є головою районного федерального суду у Ростовській області, дійшла висновку, що «академічний рівень постанов конституційних судів у більшості має характер наукової доктрини і резолютивна частина постанов Конституційного Суду за технікою викладення, за технікою формулювання висновку не відповідає юридичній техніці, яка склалася, яка пред'являється до постанов судового органу»⁴⁰. На підтримку саме такого підходу до з'ясування юридичної природи правових позицій Конституційного Суду висловився відомий вчений-конституціоналіст, фундатор теорії процесу конституційного правосуддя, професор М.В. Витрух. Він відзначив, що «рішення Конституційного Суду ... виступає як ціле, як єдність аргументів і висновків, в основі яких покладено правову позицію Суду. Правова позиція знаходиться і в основі висновку Конституційного Суду про

--------------------------------------------------------- 113------------------------------------------

Частина І

відповідність Конституції закону або його окремого положення в тому конституційному смислі, який йому надає власне Конституційний Суд, інколи всупереч практики, яка склалася в арбітражних судах чи судах загальної юрисдикції».

Отже, порівняно незначний період існування в Україні органу конституційного правосуддя, який здійснює конституційний нормоконтроль, ще не обумовлює намагання наблизитися до вичерпного аналізу зазначених вище проблем на базі вітчизняного досвіду. Але з кожним новим рішенням Суду все більше з'являється підстав для теоретичного осмислення практики методами наукового пізнання предмета конституційного права України.

ЧИ ДОПУСТИМИЙ ПЕРЕГЛЯД АБО ВІДМІНА РАНІШЕ ПРИЙНЯТИХ РІШЕНЬ (ПРАВОВИХ ПОЗИЦІЙ) КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

Як уже відзначалось у попередньому розділі нашого дослідження, рішення Конституційного Суду України є остаточними і не підлягають оскарженню. Закон України «Про Конституційний Суд України» (стаття 68) залишив для дискусій питання про те, що перегляд Судом (відміна чи зміна рішень) за будь-якими підставами — матеріальними чи процесуальними — раніше прийнятих рішень не може відбуватися. При цьому Суд згідно з цією нормою відкриває нове провадження, а отже, правові позиції можуть бути уточнені або переглянуті. Чи слід це розуміти як будь-які підстави, що оцінюються Судом для перегляду прийнятого рішення, а не визначені у законі?