Смекни!
smekni.com

Верховенство права в конституційному правосудді (Селіванов) (стр. 4 из 33)

Частина І

застосуванням непотрібно навіть формулювати спеціальну від­міну неконституційної норми тим органом, який встановлює і проголошує неконституційність закону або окремої його норми.

Таким чином, державна влада через конституційну закон­ність встановлює конституційно-правовий порядок у ство­ренні умов для припинення або відміни правовідносин, які безпосередньо пов'язані із захистом або забезпеченням прав та свобод громадянина та людини в державі. При цьому в про­цесі встановлення конституційної законності відносно норм чи окремих положень законів відбуваються термінологічні, заперечуючі, зобов'язуючі, забороняючі, дозвільні розпоряд­ження конституційної юрисдикції, які не підлягають запере­ченню чи оскарженню. За своєю природою конституційна за­конність може розглядатися правовою доктриною, науковим постулатом або догмою права, яка визначає, що є правом по суті і за формою. Особливий режим конституційної закон­ності має відношення виключно до правозастосування, а не до суб'єктів державної влади чи громадян, і тому саме цей процес формується під впливом верховенства права, яке закладається в рішення Конституційного Суду України.

Конституційна законність має специфічне призначення і не підпадає під традиційне розуміння джерела права, оскільки не встановлює і не виявляє факти, що є природою формуван­ня законності в суспільстві і державі. Фактичні відносини по­кладаються в основу регулюючих норм законодавства, яке має відповідати конституційній законності і перевіряється Судом кожного разу, коли виникає спір про право або необхідність офіційної інтерпретації закону у розумінні конституційного права.

Такі підходи властиві конституційному правосуддю, яке має особливий статус в системі як самого правосуддя, так і інших органів держави. Воно відображає політичну, державну владу, яка за своєю функцією повинна знаходитися під контролем суспільства і за цієї умови має діяти і спрямовувати реаліза­цію всіх правових регуляторів у державі в прямій відповідності до Конституції України. Конституційне правосуддя має дві важливі складові; інституційну — орган конституційної юрис­дикції — Конституційний Суд України і процесуальну — конс-

------------------------------------ 16-------------------------------------

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

титуційне провадження. Воно складає регламентну діяльність Суду щодо встановленого порядку розгляду справ згідно з За­коном України «Про Конституційний Суд України» та Рег­ламентом Конституційного Суду України. Цим пояснюється особливий статус Конституційного Суду України, який є Ін­ститутом судової влади з властивістю керувати, відображати і досягати верховенства права, а щодо обсягу компетенції є ви­дом (суб'єктом) реалізації особливого статусу публічної влади, яка функціонує як система органів державної влади.

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ -

НОВИЙ ФЕНОМЕН УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Теоретичною та юридичною передумовою існування в структурі судової влади такого інституту, як Конституційний Суд, повинно бути визнання державою необхідності насампе­ред конституційного правосуддя і конституційного контролю. Принцип розподілу влад, який закріплений у статті 6 Консти­туції України, виявився не досить досконалим і безумовним у протидії свавіллю в інших сферах державної влади: законодав­чій та виконавчій, а також з боку Президента України. Дис­кусія з приводу самостійності і незалежності кожної сфери влади і особливо Президента України теоретично має підґрун­тя погоджуватися із спрощеним ідеалом такого ладу в державі, але швидко набуває з боку опонентів серйозної аргументації щодо негативної практики реалізації кожним суб'єктом влад­них повноважень, яка породжує конфлікти і спори відносно перевищення компетенції при виданні нормативно-правових актів або зазіхання на права і свободи громадян.

Враховуючи ігнорування вимогами конституційного пра­ва, Основний Закон України передбачив у цьому відношенні застосування конституційного правосуддя у разі звернення суб'єкта конституційного подання до Конституційного Суду. У такому разі конституційне правосуддя застосовується з позицій конституційного права і не може бути незалежним від рішень інших органів судової влади. Таке розуміння особливого інсти­туту правосуддя спонукає нас дати йому наукове визначення. Воно має доповнити підхід науковців і безпосередньо суддів до статусу Конституційного Суду України з позицій його політи-

-----------------------------------17 -------------------

Частина І

ко-правового призначення в державі. Йдеться про те, що Суд­дя, професор В.М. Шаповал, схильний стверджувати, що, ви­ходячи з аналізу повноважень Конституційного Суду України, його можна доктринально визначити як судовий орган консти­туційного контролю. Такий підхід можна спостерігати і в працях професора О.Ф. Фрицького. З позицій доктринального права, на наш погляд, слід розширити його змістовну характеристику, що уточнюється при аналізі професором В.П. Тихим8.

Під конституційним правосуддям, на наш погляд, слід ро­зуміти особливе за формою і змістом провадження Конститу­ційного Суду України, який наділений Конституцією України повноваженнями щодо застосовування конституційної юрис­дикції, у розгляді справ в установленому законом порядку, які стосуються спорів про право відносно належних суб'єктів, котрі звертаються з конституційними поданнями (звернення­ми), захищаючи законні інтереси у спосіб, визначений Зако­ном України «Про Конституційний Суд України».

Конституційний Суд України за своїм статусом, здійсню­ючи правосуддя у сфері конституційно-правових відносин, має судове верховенство, що закріплено у частині третій стат­ті 150 Основного Закону України. Це означає, що з питань конституційної юрисдикції ним ухвалюються рішення, які є обов'язковими до виконання всіма суб'єктами права (адреса­тами) на території України, що є остаточними і не можуть бути оскаржені. Якщо в цю обов'язковість вкласти достатньо широ­кий смисл, який би включав обов'язковість всіх інших органів правосуддя у неухильності виконання таких рішень, то було б правильним все інше судочинство розглядати як залежне від верховенства рішень Конституційного Суду України.

Таким чином, виходячи з обсягу повноважень Суду, а також враховуючи остаточний характер ухвалених ним рішень, має­мо підстави вважати Суд конституційної юрисдикції таким, що наділений судовим верховенством і відносно всіх інших органів правосуддя в межах вирішення справ, передбачених статтею 150 Конституції України. Компетенція Суду, як свід­чить аналіз предмета його конституційної юрисдикції, вихо­дить за межі конституційного нормо контролю, і тому консти­туційне провадження охоплює інші правовідносини, пов'язані

-------------------------------------------------------- 18-----------------------------------------------


КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

З вирішенням спорів, офіційним тлумаченням Конституції та законів України, наданням висновків про відповідність Кон­ституції України чинних міжнародних договорів або тих між­народних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість.

Звернемо увагу на те, що, захопившись Ідеєю унікальності своєї компетенції, деякі автори безпідставно схильні теоре­тично розширювати до ілюзорних обріїв межі конституційно­го правосуддя, що науково необґрунтовано, а у практичному сенсі виглядає небезпечно. Звернемо увагу, зокрема, на точку зору В. Скоморохи, який вважає, що Конституційний Суд Ук­раїни — це орган компромісу, примирення, гарант політичного миру і стабільності та ін.9 Але при цьому автор не враховує кон­ституційний статус Президента України, забуваючи І про те, що судова юрисдикція не може перебувати у протиріччі з полі­тикою держави, якщо Суд розглядати як гаранта політичного миру. Зрозуміло, що у разі виникнення такого протиріччя на­стають для нього небажані результати — законодавець змінює правову базу функціонування Конституційного Суду.

Отже, судове визнання мають тільки ті цінності, які отри­мали суспільну згоду, і тоді Суд є носієм стандарта цих ціннос­тей і не може мати і здійснювати власну політику компромісу та ін.

Особливий порядок застосування конституційного контро­лю, передбачений частиною другою статті 151 Конституції Ук­раїни, коли Верховна Рада України може звертатися до Кон­ституційного Суду України за висновком щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справ про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. Конструкція цього повноваження Суду безумовно оригіналь­на, але не досить зрозуміла. Виходить так, що Верховна Рада України, яка має розглядати питання про імпічмент Прези­дента України, не може вирішити, чи дотримується процедура розслідування і розгляду цієї справи, і тому перед Конститу­ційним Судом України постає проблема висновку, який по­винен будуватися на оціночних категоріях, дослідженні етапів проходження процедури розслідування фактів, але все це не пов'язано ані з конституційним правосуддям, ані з нормокон-

------------------------------------------- 19---------------------------------


Частина І

тролем, ані з офіційним тлумаченням законодавства. Вихо­дить так, що за цією нормою Конституції України висновок, який буде надано Верховній Раді України, не підпадає під дію статті 150, в якій однозначно визначено, що обов'язковість, остаточність і неоскарженість рішень Конституційного Суду України стосується тільки питань, передбачених лише цією конституційною нормою.