Смекни!
smekni.com

Верховенство права в конституційному правосудді (Селіванов) (стр. 5 из 33)

Таким чином, об'єктивна потреба держави і суспільства стосовно конституційностІ проведення процедури імпічменту Президента України Верховною Радою України може за ло­гікою аналізу цієї норми Конституції України бути проігно­рована. Зрозуміло, шо таке повноваження Суду повинно бути застосовано через механізм реалізації, який треба було перед­бачити у Законі України «Про Конституційний Суд України», але у статтях 90—92 глави 15 цього Закону не розкривається зміст конституційного провадження, його стадії, як і власне сам розгляд питання, яке завжди має доленосне значення для країни, всього суспільства.

Отже, сама норма закону як письмова формула, власне, ні­чого не означає, якщо не мати уявлення про механізм її реалі­зації, а тому такі норми без процесуальних регуляторів залиша­ються, як правило, деклараціями. Відносно чинної Конститу­ції України вони можуть негативно позначитися на авторитеті Основного Закону України, Мабуть, тому, аналізуючи право­вий статус Конституційного Суду України, ми схиляємося до висновку, що всі його функції і повноваження повинні бути активно діючими або потенційно придатними для застосу­вання, що є ознакою судового верховенства Конституційного Суду України щодо всіх державних органів, яким адресовані його рішення і висновки.

Високий рівень застосування конституційної юрисдикції продемонстрували у 2004 році органи держави Коста-Рики, коли Конституційний Суд, вивчивши заяви Президента краї­ни і міністра закордонних справ, спираючись на закони, виз­начив своє негативне ставлення до офіційної позиції вищих посадових осіб щодо збройної акції СІЛА проти Іраку. У спе­ціальній постанові від 8 вересня 2004 року Конституційний Суд визнав приєднання країни до антиіракської коаліції не-

-------------------------------------------------------- 20-----------------------------------------------

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

конституційним. В чисто юридичному аспекті Суд кваліфі­кував рішення Уряду таким, що суперечить Політичній Кон­ституції, Декларації про постійний, активний і неозброєний нейтралітет країни, системі ООН і міжнародному праву, і за­жадав виключення країни із списків коаліції. Наступного дня МЗС вирішило питання про неприєднання, а Президент Кос­та-Ріки на спеціальній прес-конференції зробив заяву, що де­ржава є «абсолютно правовою» і він незаперечно виконає рі­шення Конституційного Суду.

Аналогічного прикладу не можна знайти в українській судо­вій практиці, оскільки соціальне призначення Конституцій­ного Суду ще не досягло вже визнаних суспільством високих стандартів конституційно-правової політики верховенства права над будь-яким визначеним у законі державним стату­сом органу держави або посадової особи. Цінність конститу­ційного судочинства і конституційної юстиції полягає в тому, що Існування лише судів загальної юрисдикції в демократич­ному суспільстві визнається недостатнім, оскільки вони своє відношення до закону можуть виражати лише в його тлума­ченні, з'ясовуючи смисл, мету, волю законодавця, щоб вірно застосовувати закон в конкретних умовах. Але в конкретних правовідносинах, коли йдеться про акти самого законодавця, Президента України, Уряду, які зачіпають права і свободи гро­мадянина і особи, виникає пряма потреба не тільки тлумачи­ти, але й оцінювати їх на предмет відповідності Конституції України, загальновизнаним нормам міжнародного права, які мають пріоритет над вказаними актами. У такий спосіб тільки Конституційний Суд виступає носієм повноважень, що дають Йому право застосовувати цінності суспільства, тобто здійсню­вати правосуддя з позицій верховенства права відносно актів (дій чи бездіяльності) вищих органів державної влади та по­садових осіб. З певною мірою умовності можна стверджува­ти, що Конституційний Суд не має власної судової політики, яка б будувалася на вщношенні між загальною нормою та ін­дивідуальною справою. Судова політика будується, виходячи із закріплених у Конституції України загальних принципів суспільного і державного устрою, прав і свобод громадянина, єдиного джерела влади і т. ін.

--------------------------------------------------------- 21 ----------------------------------------------


Частина І

Отже, судова політика Конституційного Суду України, яка ві­дображається у послідовному втіленні конституційних принци­пів у рішеннях і висновках, побудована на засадах верховенства права. Саме вони створюють конституційному правосуддю ви­сокий авторитет при здійсненні нормоконтролю і власне судо­чинства, тлумаченні норм законів і відповідно до свого статусу є самостійною лінією поведінки Суду в інтересах права.

В теорії конституційного права зарубіжних країн, зокрема Росії, самостійна роль Конституційного Суду відносно парла­менту розглядається умовно як «репресивна», оскільки під сум­нів ставиться вже прийнятий І набувший чинності законодав­чий акт. Повноваження Суду забезпечують йому право визна­вати закон або Його норму такою, що втратила юридичну силу, оскільки не відповідає вимогам Конституції. Але цілком слушно ставиться запитання: чи наділений Суд повноваженнями, які дозволяють йому впливати на діяльність законодавця, оскільки Конституційний Суд не може бути вищим за парламент10?

На наш погляд, судовий конституційний контроль за своїм характером інцидентний, що означає природу виникнення при цьому правовідносин не за ініціативою Конституційного Суду, а інших суб'єктів права, наділених Конституцією України таким правом ініціювати розгляд Судом питань конституційної юрисдикції. Питання перед Судом може бути ініційовано тільки в конкретному, а не абстрактному плані, і тому закон або окрема норма закону можуть бути розглянуті на предмет їх конституційності тільки за поданням належним суб'єктом права звер­нення і повинні бути певним чином вмотивовані (підтверджені юридичними аргументами).

Конституція і закони України не передбачають права гро­мадян та їх об'єднань (політичних партій, профспілок, релігій­них об'єднань) звертатися до Конституційного Суду України Із скаргами. Ця форма реалізації політичних, економічних, со­ціальних прав громадян і особливо важливий спосіб їх захисту не знайшли поки що підтримки в політичних колах, а також у законодавця, який схвалив політичну реформу щодо реформу­вання організації державної влади та місцевого самоврядування. Прийнятий 8 грудня 2004 року Закон України «Про внесення змін до Конституції України» обійшов і систему правосуддя, не

-------------------------------------------------------- 22 ---------------------------------------------------------


КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

торкаючись і сфери діяльності Конституційного Суду України. Можна висловлювати різні погляди на процес реформування судової системи, але право громадян на конституційну скаргу ще має бути усвідомлено законодавцем як найвищий стандарт визнаних суспільством цінностей демократичного устрою влади, коли права і свободи людини мають бути забезпечені всіма засоба­ми застосування верховенства права і доступу до правосуддя.

Можна спостерігати, наприклад, в Російській Федерації тенденцію не тільки повного забезпечення права громадян на звернення до Конституційного Суду із скаргою на неконсти­туційність закону або його окремої норми, але й розширен­ня кола суб'єктів звернення до Конституційного Суду в сфері абстрактного нормоконтролю. Вже у 2003 році Конституцій­ний Суд Російської Федерації надав можливість Генерально­му прокурору Російської Федерації звертатися з питання від­повідності Конституції Російської Федерації конституціям та статутам суб'єктів Російської Федерації поза зв'язком з їх застосуванням у конкретній справі11. Повноважний представ­ник Президента Російської Федерації у Конституційному Суді Російської Федерації, відомий конституціоналіст, професор М.Мітюков цілком слушно зауважив, що Конституційний Суд Російської Федерації, намагаючись виходити із смислу і духу Конституції, дав досить «сміливу» інтерпретацію конституцій­ним положенням, створивши фактично нову норму, яка роз­ширює повноваження Генерального прокурора12. Чи слід по­годжуватися з таким прецедентом? — питання для роздумів.

Ще однією важливою рисою конституційного нормоконт­ролю є те, що, як вірно відмічає Суддя Конституційного Суду України В. Шаповал, предметом такого контролю може бути конституційність не тільки нормативних, а й індивідуальних правових актів. Це, на його думку, належить до повноважень Конституційного Суду, які властиві саме українському досві­ду13. За висновком Судді — вченого-конституціоналіста, сам Конституційний Суд самовизначився в одному із своїх рішень як «орган конституційного контролю». Контроль, який ним здійснюється, за змістом конституційний, а за формою — судо­вий. При цьому, продовжує далі свої міркування В.Шаповал, ця форма лише у визначеній системі подібна тим, які влас-

------------------------------------------ ---------- 23-----------------------------------------------


Частина І

тиві діяльності судів загальної юрисдикції. Як орган судового конституційного контролю Конституційний Суд є елементом судової влади, компетенція якого визначає одне із двох го­ловних її функціональних призначень. Цим призначенням є саме здійснення конституційного контролю. Іншим призна­ченням судової влади і відповідних органів — судів загальної юрисдикції є здійснення правосуддя.