Поділ робочого часу на частини як особливий режим праці встановлюється для водіїв міського транспорту та працівників тваринництва (годівля, доїння корів тощо). Робочий день може бути поділений на два періоди — вранці й увечері в години пік, а всередині дня — вільні від роботи години.
Ненормований робочий день — це особливий режим праці. Він встановлюється для окремих категорійпрацівників (керівників підприємств, структурних підрозділів, юрисконсультів тощо), коли тривалість їхньої праці не піддається точному обліку, а робота виконується понад нормальну тривалість робочого дня без додаткової оплати й без компенсації відгулом, а лише додатковою відпусткою тривалістю до семикалендарних днів.
Нічний робочий час визначається законом з 10-ї години вечора до 6-ї години ранку (ст. 55 КЗпП України) і має таку особливість, як заборона залучати до роботи в нічний час вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, осіб, молодших 18 років, та інших передбачених законом працівників.
Надурочна робота — виконання працівником обумовленої трудової функції з ініціативи власника понад установлену норму його робочого часу протягом дня (зміни) чи за інший обліковий період. Особливості надурочного робочого часу: 1) за чинним законодавством, як правило, забороняються надурочні роботи; 2) у разі залучення працівників до надурочних робіт у виняткових, передбачених законом випадках, встановлені граничні норми — щонайбільше чотири години протягом двох днів підряд і 120 годин на рік на кожного працівника; 3) винагорода за надурочну роботу виплачується в підвищеному розмірі.
Чергування — виконання працівником роботи на підприємстві (в установі, організації) не за своєю спеціальністю після закінчення робочого дня, у вихідний чи святковий день. Особливості чергування: 1) залучення працівника до чергування можливе не частіше одного разу на місяць; 2) тривалість чергування не може перевищувати нормальної тривалості робочого дня; 3) компенсується чергування відгулом тієї ж тривалості, що й чергування, протягом найближчих десяти днів.
Облік робочого часу повинен здійснювати власник підприємства. Існують такі види обліку робочого часу: 1) щоденний, коли працівник має однакову тривалість щоденної роботи; 2) щотижневий, коли кожного тижня однаково реалізується тижнева норма робочих годин (наприклад, 40, 24, 6 чи менше); 3) підсумковий, коли неможливе додержання щоденної чи щотижневої норми тривалості робочого часу. Він може бути місячним, квартальним, річним, але з таким розрахунком, щоб тривалість робочого часу на тиждень не перевищувала 40 годин на кожного працюючого. Такий облік застосовується, коли працюють у зміни різної тривалості або на безперервно діючих підприємствах тощо.
2. Час відпочинку. Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України 1996 p.). Це право забезпечується різними засобами, найголовніші з яких: а) надання днів щотижневого відпочинку; б) щорічна оплачувана відпустка; в) встановлення скороченого робочого дня.
Час відпочинку — частина календарного часу, коли працівник вільний від виконання трудової функції й має право використовувати його за власним розсудом. До видів часу відпочинку належать: 1) перерви протягом робочого дня чи зміни; 2) щоденний відпочинок між робочими днями (змінами); 3) щотижневі вихідні дні; 4) щорічні святкові та неробочі дні; 5) щорічні відпустки.
Відповідні особливості кожного із зазначених видів відпочинку:
1) відпочинок протягом робочого дня (зміни) встановлюється не пізніше чотирьох годин після початку робочого дня (зміни) і не перевищує двох годин, а конкретна його тривалість визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;
2) щоденний відпочинок між робочими днями (змінами) не може бути менше 12 годин. Перехід зі зміни у зміну відбувається за графіками змінності та, як правило, після вихідного дня;
3) щотижневих вихідних днів може бути два в разі п'ятиденного робочого тижня й один — у разі шестиденного. Робота у вихідні дні забороняється, вона можлива лише у виняткових випадках з попереднього дозволу профкому й за обов'язковим розпорядженням чи наказом власника; 4) святкові й неробочі дні як вид відпочинку чітко визначені ст. 73 КЗпП України. Але й у ці дні робота допускається: а) на безперервно діючих підприємствах; б) для виконання робіт з обслуговування населення; в) для виконання невідкладних ремонтних чи вантажно-розвантажувальних робіт; 5) щорічні відпустки — найтриваліший час відпочинку. За Законом України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. відпустки поділяються на такі види: щорічні відпустки; додаткові відпустки у зв'язку з навчанням; творчі відпустки; соціальні відпустки; відпустки без збереження заробітної плати.
Найтривалішою та найпоширенішою є щорічна відпустка, до якої належать: а) основна; б) додаткова за роботу в шкідливих та важких умовах праці та за особливий характер праці; в) інші додаткові, передбачені законодавством. Основна щорічна відпустка не може тривати менше 24 календарних днів. Надається вона працівникові за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Для окремих категорій працівників основна відпустка може бути й тривалішою. Так, для персоналу вугільної, металургійної, сланцевої та деяких інших галузей промисловості основна відпустка понад 24 календарних дні збільшується на два дні за кожні два відпрацьованих роки, але не більше 28 календарних днів, а неповнолітнім працівникам основна відпустка надається тривалістю 31 календарний день, інвалідам І та IIгруп — ЗО календарних днів, а інвалідам IIIгрупи — 26 календарних днів. Триваліша основна відпустка надається й деяким іншим працівникам (ст. 6 Закону України "Про відпустки"). Додаткові відпустки надаються також: а) за роботу у шкідливих і важких умовах праці; б) за особливий характер праці та її тривалість; в) у зв'язку з навчанням; г) творча відпустка. Щорічна основна та додаткова відпустки, як правило, надаються одночасно, а за бажанням працівника — окремо (ч. 2 ст. 10 Закону України "Про відпустки"). Право на основну чи додаткову відпустку в перший рік роботи працівник має після шести місяців безперервної праці на даному підприємстві, а за другий і наступні роки щорічні відпустки надаються в будь-який час відповідно до графіка черговості надання відпусток. Виняток з цього правила становлять такі працівники: 1) молодші 18 років; 2) інваліди; 3) жінки у зв'язку з вагітністю та пологами; 4) жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда; 5) одинокі матері (батьки); 6) ветерани праці, війни та інші працівники (ст. 10 Закону України "Про відпустки"). Мають відповідну специфіку й додаткові відпустки, що пов'язані з навчанням, і творчі відпустки, їх тривалість залежить від форми навчання (вечірня, заочна, екстерном), навчально-освітнього закладу (загальна середня, професійно-технічна чи вища освіта). Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертацій, написання підручників тощо. Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих відпусток визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. № 45і.
Соціальні відпустки надаються працівникам: 1) у зв'язку з вагітністю та пологами; 2) для догляду за дитиною до трирічного віку; 3) за наявності двох і більше дітей віком до 15 років.
Відпустки без збереження заробітної плати передбачені двох видів: 1) що надаються працівникові в обов'язковому порядку (для виховання дітей віком до 15 років, ветеранам війни, пенсіонерам, інвалідам тощо); 2) за згодою сторін трудового договору. Тривалість і порядок надання зазначених відпусток визначені ст. 25 і 26 Закону України "Про відпустки".
Контрольні питання
1. Що таке робочий час? Наведіть його класифікацію.
2. Що включають режим і облік робочого часу?
3. У чому полягає правова відмінність скороченого та неповного робочого часу?
4. Поняття, умови та порядок уведення надурочних робіт.
5. Поняття та види часу відпочинку.
6. Що включає право на відпустку та право використання відпустки?
7. Які існують види додаткових відпусток? Порядок їх надання.
Система тестових завдань для самоконтролю
Тест 1. Тривалість робочого часу в Україні встановлюється:
А — Власником або уповноваженим ним органом разом із профспілковим комітетом.
Б — В окремих передбачених законом випадках власником за погодженням з працівником.
В — Державою за участю професійних спілок.
Г — Власником за погодженням з трудовим колективом.
Тест 2. Законом визначено робочий час:
А — Нормальний. -
Б — Скорочений.
В — Неповний.
Г — Ненормований.
Д — Надомний.
Тест 3. Нормою робочого часу, тобто конкретною мірою праці, є:
А — Робочий день.
Б — Робочий тиждень.
В — Робоча зміна.
Тест 4. Є такі види робочого тижня: А — Шестиденний і п'ятиденний. Б — Скорочений і неповний.
В — Нормований і ненормований.
Тест 5.Робочий тиждень встановлюється: А — Власником підприємства разом із профкомом. Б — 3 урахуванням думки трудового колективу. В — За погодженням з місцевими органами влади. Г — Власником з дозволу органу вищого рівня. Д — Власником з дозволу Кабінету Міністрів України.
Тест 6. Поняття робочого часу включає:
А — Норму тривалості праці, встановлену законом чи на його основі.
Б — Час, протягом якого працівник повинен виконувати роботу.
В — Фактично відпрацьований час і час, гарантований законом.
Г — Норми тривалості праці лише на важких і небезпечних роботах.