Із сукупності обов'язків сторін трудового договору випливає висновок, що матеріальна відповідальність — це обов'язок працівника відшкодувати в установленому законом порядку і розмірах пряму дійсну шкоду, заподіяну підприємству (установі, організації) його протиправним і умисним невиконанням чи неналежним виконанням своїх трудових обов'язків. Таке визначення має не лише теоретичне, а й практичне значення, оскільки вказує на суб'єкти матеріальної відповідальності — працівника і власника, їх обов'язки, а також на те, що порядок і розмір шкоди визначається законодавством. Відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода й лише через наявність вини працівника, протиправність його поведінки, що зумовлює її суттєву відмінність від майнової відповідальності за нормами цивільного права, адміністративної та кримінальної.
Сукупність правових норм інституту матеріальної відповідальності сприяє: а) поновленню майна; б) вихованню у працівників дбайливого ставлення до майна; в) зміцненню гарантій збереження заробітної плати. Як самостійний інститут в особливій частині трудового права матеріальна відповідальність включає: 1) своєрідний суб'єкт (лише працівників, які заподіяли шкоду майну підприємства); 2) певні підстави та умови (підстави — порушення працівником трудових обов'язків і заподіяння шкоди, а умови — вина, протиправність поведінки і причинний зв'язок); 3) певні види та межі відповідальності (види — обмежена, повна і підвищена відповідальність, межі — лише пряма дійсна шкода); 4) специфічний порядок покриття (адміністративний порядок у разі обмеженої і судовий — у разі повної та підвищеної матеріальної відповідальності).
Своєрідними суб'єктами матеріальної відповідальності є працівники, котрі перебувають у трудових правовідносинах з підприємством і заподіяли його майну шкоду внаслідок порушення трудових обов'язків. Але оскільки працівниками можуть бути й неповнолітні громадяни, то їхня трудова праводієздатність не обмежується, а діє в повному обсязі незалежно від того, з якого віку вони уклали трудовий договір — з 14, 15 чи 16 років (ст. 188 КЗпП України), бо вони у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а отже, мають повну трудову право дієздатність і внаслідок заподіяння шкоди майнові підприємства несуть матеріальну відповідальність за нормами трудового законодавства.
Другим суб'єктом матеріальної відповідальності є власник або уповноважений ним орган. У цьому разі підприємство обов'язково повинно мати статус юридичної особи (ст. 1-3, 5 Закону України "Про підприємства в Україні")1. У разі заподіяння шкоди працівникові підприємство несе перед ним матеріальну відповідальність відповідно до законодавства про працю.
Згідно зі ст. 130 КЗпП України є дві підстави та три умови матеріальної відповідальності. До підстав належать: а) порушення працівником трудових обов'язків; б) наявність факту заподіяння шкоди майну підприємства. Умови матеріальної відповідальності: а) вина працівника в заподіянні шкоди; б) протиправність дії чи бездіяльності; в) наявність причинного зв'язку між діями чи бездіяльністю працівника та заподіяною шкодою. Характерно, що й підстави, й умови матеріальної відповідальності діють лише в сукупності. Відсутність однієї з них звільняє працівника від обов'язку покриття матеріальної шкоди.
Окремого пояснення потребує друга підстава, оскільки закон передбачає, що матеріальну відповідальність працівник несе не за будь-яку шкоду, а тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законом (ч. 2 ст. 130 КЗпП України).
Що таке пряма та дійсна шкода? Пряма шкода — це зниження, погіршення якості або знецінення майна підприємства й усього, що оцінюється грішми, і самі гроші. При цьому до прямої шкоди не належать: а) вартість майна в межах природних збитків та в межах відсотка зношення; б) нормальні витрати майна, нестримані прибутки, доходи, вигоди; в) виплати працівникові за фактично виконану роботу без відповідного оформлення тощо. Дійсна шкода — це фактична наявність матеріальних цінностей, якими підприємство володіє на час заподіяння шкоди.
Відмежування матеріальної відповідальності від інших видів юридичної відповідальності виражається й у тому, що поряд із зазначеним матеріальна відповідальність має певні види та межі. Види матеріальної відповідальності: а) обмежена; б) повна; в) підвищена. Перші два види зазначені в Кодексі законів про працю України, а підвищена відповідальність передбачена Законом України "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей"1 від б червня 1995 р. Цим Законом передбачено відшкодування вартості пошкодженого майна у подвійному і потрійному розмірі.
Обмежена матеріальна відповідальність — обов'язок працівника покрити заподіяну шкоду повністю, але не більше встановленої законом межі — його місячного середнього заробітку. Цей вид матеріальної відповідальності застосовується за відсутності повної та підвищеної відповідальності.
Повна матеріальна відповідальність — обов'язок працівника покрити заподіяну шкоду в межах повного розміру, але з урахуванням прямої дійсної шкоди. На відміну від обмеженої, повна матеріальна відповідальність настає лише у безпосередньо визначених законом випадках. До таких випадків належать: 1) наявність письмового договору між працівником і власником про повну матеріальну відповідальність; 2) одержання працівником майна під звіт за дорученням; 3) заподіяння шкоди діями працівника, які переслідуються у кримінальному порядку; 4) заподіяння шкоди працівником, який перебував у нетверезому стані; 5) заподіяння шкоди недостачею, умисним знищенням чи зіпсуванням матеріалів, продукції тощо; 6) коли спеціальним законом на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за заподіяння шкоди (касири, працівники підприємств зв'язку тощо); 7) заподіяння шкоди в разі невиконання трудових обов'язків (використання транспорту підприємства у власних цілях); 8) незаконне звільнення чи переведення працівника на іншу роботу власником; 9) несвоєчасна виплата заробітної плати понад один місяць за певних умов (ст. 134 КЗпП України). Повна матеріальна відповідальність залежно від організації праці поділяється на колективну (бригадну) та індивідуальну. У разі колективної відповідальності розмір шкоди розподіляється між членами колективу пропорційно до місячної тарифної ставки (окладу) і фактично відпрацьованого часу за період від останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди, а в разі встановлення винної особи обов'язок відшкодування покладається на неї за правилами індивідуальної матеріальної відповідальності.
Правове забезпечення покриття матеріальної шкоди реалізується двома способами: 1) добровільним покриттям заподіяної шкоди; 2) примусовим стягненням заподіяної шкоди (ч. V ст. 130 і ст. 136 КЗпП України). Добровільний спосіб стосується будь-якого виду матеріальної відповідальності. Примусовий має два різновиди: 1) адміністративний порядок покриття шкоди, що застосовується лише в разі обмеженої матеріальної відповідальності з обов'язковим виданням наказу не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної шкоди та його виконанням не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові; 2) судовий порядок покриття шкоди, який застосовується у разі незгоди працівника з відрахуванням із його заробітної плати або з розміром такого відрахування; у разі повної та підвищеної матеріальної відповідальності, якщо сторони не домовились про добровільне відшкодування.
Другою стороною трудового договору є власник підприємства. Згідно з КЗпП України власник також є стороною матеріальної відповідальності у разі заподіяння шкоди працівникові. Відповідно до КЗпП України і судової практики власник зобов'язаний відшкодувати працівникові майнову шкоду за наявності таких підстав: 1) незаконного звільнення, переведення чи відсторонення працівника; 2) неправильного запису формулювання у трудовій книжці під час звільнення працівника, що унеможливлювало б влаштування його на роботу; 3) затримки видачі трудової книжки або розрахунку під час звільнення з роботи; 4) псування, знищення чи крадіжки особистих речей працівника під час виконання ним трудової функції та в інших передбачених законодавством випадках.
Власник зобов'язаний відшкодувати працівникові втрачений заробіток, допомогу на членів сім'ї, які перебувають на його утриманні, а також витрати на соціальну та медичну допомогу (протезування, харчування, сторонній догляд тощо). У разі заподіяння потерпілому працівникові моральної шкоди вона також підлягає відшкодуванню.
Контрольні питання
1. Що включає поняття "матеріальна відповідальність"?
2. Види матеріальної відповідальності.
3. У чому полягає правова сутність обмеженої відповідальності?
4. Що включає поняття "пряма дійсна шкода"?
5. Які існують способи покриття матеріальної шкоди?
6. Порядок відшкодування заподіяної шкоди.
7. У чому полягає правова сутність адміністративного та судового порядку покриття заподіяної шкоди?
Система тестових завдань для самоконтролю
Тест 1. Визначення поняття матеріальної відповідальності включає:
А — Обов'язок працівника покрити заподіяну
шкоду. Б — Встановлений законом порядок і розміри
шкоди.
В — Лише пряму дійсну шкоду. Г — Наявність умов у заподіянні шкоди.
Тест 2.Матеріальна відповідальність відрізняється від інших видів юридичної відповідальності: