Практика структурної організації банків у зарубіжних країнах вже закладена в концепцію «Ьеап Вапк» (організований банк), яку можна схематично подати так (див. схему 2).
Результатом ефективної банківської справи в «організованих банках» є налагоджений сервіс, який відповідає потребам клієнтів банку, підвищує якість консультацій, забезпечує бездоганну юридичну форму всіх кредитно-фінансових відносин, які проводяться банком, і головне — обумовлює скорочення витрат. Розрахункові операції, обробка заявок на кредити та інші банківські справи можуть здійснюватись за допомогою автоматів (електронна пошта), що дешевше, оперативніше і з меншою кількістю помилок. Гнучке використання банківського персоналу дає змогу організованим банкам скоротити простої, а показники продуктивності праці аналізуються керівництвом банку за даними відділу контролінгу [2, 140].
Таким чином, визначаючи банк та фінансово-кредитну установу суб'єктами грошово-фінансових та кредитних відносин, які наділені законодавчими актами України функціями та повноваженнями здійснювати банківську діяльність, необхідно підкрес-
55
лити їх провідну роль у забезпеченні ринкового механізму, економічних зв'язків світового виробництва, збуту і споживання. Але в кожній країні створена і функціонує власна банківська система з притаманними їй структурною організацією, правовим статусом державних і комерційних банків та фінансово-кредитних установ, діяльність яких грунтується на національній нормативно-правовій базі.
Структурні ознаки організованого банку
1) колонка таблици
Орієнтація на клієнта
Організація відповідно
до основних ринків;
організація у вигляді Ргойї-Сепіег;
орієнтація послуг на попит за рахунок об'єднання завдань
2)
Пропозиція послуг,які відповідаютьпопиту
Розподіл клієнтів на сегменти відповідно до вимог ринку;
оформлення орієнтованих на попит комплектів документів;
стандартизація та автоматизація послуг;
гнучке використання персоналу
3)
Орієнтаціяспівробітниківна результат
Прийняття угод відповідно до визначених інтересів;
зосередження відповідальності на керівниках підрозділів банківської структури та його філій;
постійне підвищення
кваліфікації
персоналу
Схема 2. Структурні ознаки організованого банку
Просуваючись вперед сходинками науки банківського права, звернемо особливу увагу на правовий статус банків в Україні.
Література
1. Агарков М. М. Основи банкового права: Учение о ценньїх бумагах: Курс лекций. Изд. 2-е. — М., 1994.
2. Заутер В., Усоскин В., Шваб Т. Банковская система и рьшки креди-та. — Франкфурт-на-Майне, 1996.
3. Олейник О. М. Основи банковского права: Курс лекций. — М., 1997.
4. Поллард А. М., Пассейк Ж. Г., Зллис К. X., Дейли Ж. П. Банковское право США. - М., 1996.
5. Слуцкий М. И. Популярньїе лекций по финансовому праву. — СПб.( 1992.
6. Финансовое право. — М., 1995.
56
Розділ 5
Правовий статус банків
та фінансово-кредитних установ
в Україні
^ Загальнахарактеристикабанківськоїсистеми України
^ СтруктураНаціональногобанкуУкраїни
^ ФункціїтаповноваженняРадиНаціонального банкуУкраїни
^ ВзаємовідносиниНаціональногобанкуУкраїни зорганамидержавноївлади
^ Правовийстатускомерційнихбанківтаінших фінансово-кредитнихустанов
Сучасна банківська система в Україні склалася в результаті політичних та соціально-економічних перетворень, запровадження товарно-грошових відносин у багатоукладній економіці, подолання монополії державних фінансів та створення законодавчих можливостей існування банків різної форми власності.
Банківську систему в Україні юридична наука визначає як внутрішньо організовану, взаємопов'язану, об'єднану загальною метою сукупність банківських та фінансово-кредитних установ, що утворені і діють на основі Конституції та законів України. За загальним принципом структурної організації банківська система виникає тоді, коли поряд із звичайними банками з'являється незалежний центральний банк, який виконує функції управління цією системою. Варто при цьому зазначити, що термін «система» — грецького походження і означає ціле, яке складається з окремих частин. Стосовно управлінської діяльності в банківській сфері під «системою» слід розуміти «організаційну множину структурних елементів, які взаємопов'язані і виконують відповідні функції». У системі всі елементи підпорядковані цілому, але кожен з них має своє призначення і відповідає переважно тільки за себе.
Система може мати більшою або меншою мірою складний характер. Банківська система є дворівневою. Це зумовлено тим, що кожній системі притаманне саморегулювання, тобто цілеспрямовані управлінські впливи на систему в цілому або усередині неї. У кожній системі існують підсистеми. У банківській системі їх дві — одна здійснює функції управління — Національний банк України (функціональні підрозділи, територіальні управління, Державна скарбниця і т. д.), друга — є об'єктом регулюючого впливу — комерційні банки. Така система визначається як само-
57
регульована. Тому система може одночасно виступати як суб'єкт і як об'єкт управління. Таким чином, під системою як об'єктом регулювання банківським правом і важливою категорією управління слід розуміти внутрішньо організовану сукупність відносно самостійних, взаємодіючих складових частин (елементів), які виступають як одне ціле і в межах якого здійснюються процеси управління.
У процесі становлення банківська система в Україні багато в чому сприйняла зарубіжний досвід організаційно-правового регулювання банківських відносин. Цікаво простежити процес формування банківських систем у деяких західноєвропейських країнах.
У державах з розвинутою економікою еволюція банківської системи здійснювалась упродовж багатьох століть, а існуючі сьогодні банки пройшли тривалий ринковий шлях випробувань різних кредитних систем.
У світовій практиці, як відомо, існують два типи банківських систем — централізована і вільна. У нинішніх умовах централізована банківська система являє собою систему, в межах якої єдиний банк має повну або часткову монополію на здійснення емісійної діяльності*, при цьому ступінь запровадження емісії дає йому можливість здійснювати регулюючу функцію центру у визначенні загального обсягу грошей і контроль за кредитами. Монопольна емісійна діяльність є джерелом, з якого виникають функції контролю центрального банку за станом золотовалютних резервів та запасів у державі, збереження значної частки банківських грошових ресурсів, що дає змогу регулювати загальну фінансово-кредитну ситуацію та забезпечувати стабільність національної грошової одиниці.
На відміну від централізованої вільна система банківського бізнесу передбачає існування таких законодавчих умов, за яких створення емісійних банків дозволяється на тих же підставах, що й фірм у будь-якій іншій сфері бізнесу, в межах, в яких ці банки відповідають вимогам закону про комерційні компанії. За таких умов банки мають такі ж права і обов'язки, як і будь-який суб'єкт комерційної діяльності. За характером взаємозв'язків банківська система класифікується як дворівнева та однорівнева.
Однорівневій банківській системі притаманні переважно горизонтальні зв'язки між банками, універсалізація їх операцій і функцій. У межах цієї системи всі кредитні установи, в тому числі центральний банк країни, знаходяться на одній ієрархічній сходинці, виконуючи аналогічні функції у кредитно-розрахунковому обслуговуванні клієнтів. Цей принцип побудови характерний головним чином для країн з нерозвинутою економікою, а також для країн з адміністративно-командними методами управління народним господарством.
Слід мати на увазі, що дворівнева банківська система характеризується взаємовідносинами між банками як по вертикалі, так
* УнікальноюєбанківськасистемаСША, дефункціїцентральногобанкувиконуєфедеральна резервнасистема, якаскладаєтьсяз 12 федеральнихрезервнихбанківтарадикеруючих імаєчисленніфункціональніоргани: п'ятьфедеральнихагентствтавеликукількістьрізних комісій.
58
і по горизонталі. По вертикалі відповідно до законів складаються відносини підлеглості між центральним банком як керівним органом та низовими ланками — комерційними банками; по горизонталі відносини складаються за принципом рівного партнерства між будь-якими банками та фінансово-кредитними установами. Розподіл адміністративних функцій і операцій, пов'язаних з обслуговуванням центральним банком грошового обігу, дає можливість врахувати інтереси двох категорій клієнтів — комерційних банків і урядових структур. При цьому у законах визначаються такі головні функції, як «банк банків» та управління діяльністю банківськими установами з метою регулювання та контролю за функціонуванням ринку кредитно-фінансових послуг.
Показово, що у XXст. централізована банківська система стала однією з обов'язкових умов досягнення найвищого ступеня економічного розвитку. Так, у Західній Німеччині у час післявоєнного відродження була створена нова, дворівнева система центральних банків. Зразком для неї була федеральна резервна система Сполучених Штатів Америки. До її складу входили юридично самостійні центральні банки земель, а також Банк німецьких земель у Франкфурті-на-Майні, який створено 1948 р. З прийняттям закону про Національний федеральний банк (1957 р.) ліквідовано дворівневу систему. Замість неї створено один Німецький федеральний банк. При цьому центральні банки земель, включаючи Центральний банк міста Берліна, об'єднались з Банком німецьких земель, а згодом перетворились на Федеральний банк.