Смекни!
smekni.com

Банківське право України (Селіванов) (стр. 13 из 83)

Практика структурної організації банків у зарубіжних країнах вже закладена в концепцію «Ьеап Вапк» (організований банк), яку можна схематично подати так (див. схему 2).

Результатом ефективної банківської справи в «організованих банках» є налагоджений сервіс, який відповідає потребам клієн­тів банку, підвищує якість консультацій, забезпечує бездоганну юридичну форму всіх кредитно-фінансових відносин, які прово­дяться банком, і головне — обумовлює скорочення витрат. Роз­рахункові операції, обробка заявок на кредити та інші банківські справи можуть здійснюватись за допомогою автоматів (електрон­на пошта), що дешевше, оперативніше і з меншою кількістю по­милок. Гнучке використання банківського персоналу дає змогу організованим банкам скоротити простої, а показники продук­тивності праці аналізуються керівництвом банку за даними від­ділу контролінгу [2, 140].

Таким чином, визначаючи банк та фінансово-кредитну уста­нову суб'єктами грошово-фінансових та кредитних відносин, які наділені законодавчими актами України функціями та повнова­женнями здійснювати банківську діяльність, необхідно підкрес-

55

лити їх провідну роль у забезпеченні ринкового механізму, еко­номічних зв'язків світового виробництва, збуту і споживання. Але в кожній країні створена і функціонує власна банківська си­стема з притаманними їй структурною організацією, правовим статусом державних і комерційних банків та фінансово-кредит­них установ, діяльність яких грунтується на національній норма­тивно-правовій базі.

Структурні ознаки організованого банку

1) колонка таблици

Орієнтація на клієнта

Організація відповід­но

до основних ринків;

організація у вигляді Ргойї-Сепіег;

орієнтація послуг на попит за рахунок об'єднання завдань

2)

Пропозиція послуг,які відповідаютьпопиту

Розподіл клієнтів на сегменти відповід­но до вимог ринку;

оформлення орієнто­ваних на попит ком­плектів документів;

стандартизація та автоматизація послуг;

гнучке використання персоналу

3)

Орієнтаціяспівробітниківна результат

Прийняття угод від­повідно до визначе­них інтересів;

зосередження відпові­дальності на керівни­ках підрозділів бан­ківської структури та його філій;

постійне підвищення

кваліфікації

персоналу

Схема 2. Структурні ознаки організованого банку

Просуваючись вперед сходинками науки банківського права, звернемо особливу увагу на правовий статус банків в Україні.

Література

1. Агарков М. М. Основи банкового права: Учение о ценньїх бумагах: Курс лекций. Изд. 2-е. — М., 1994.

2. Заутер В., Усоскин В., Шваб Т. Банковская система и рьшки креди-та. — Франкфурт-на-Майне, 1996.

3. Олейник О. М. Основи банковского права: Курс лекций. — М., 1997.

4. Поллард А. М., Пассейк Ж. Г., Зллис К. X., Дейли Ж. П. Банковское право США. - М., 1996.

5. Слуцкий М. И. Популярньїе лекций по финансовому праву. — СПб.( 1992.

6. Финансовое право. — М., 1995.


56

Розділ 5

Правовий статус банків

та фінансово-кредитних установ

в Україні

^ Загальнахарактеристикабанківськоїсистеми України

^ СтруктураНаціональногобанкуУкраїни

^ ФункціїтаповноваженняРадиНаціонального банкуУкраїни

^ ВзаємовідносиниНаціональногобанкуУкраїни зорганамидержавноївлади

^ Правовийстатускомерційнихбанківтаінших фінансово-кредитнихустанов

Сучасна банківська система в Україні склалася в результаті політичних та соціально-економічних перетворень, запроваджен­ня товарно-грошових відносин у багатоукладній економіці, по­долання монополії державних фінансів та створення законодав­чих можливостей існування банків різної форми власності.

Банківську систему в Україні юридична наука визначає як внутрішньо організовану, взаємопов'язану, об'єднану загальною метою сукупність банківських та фінансово-кредитних установ, що утворені і діють на основі Конституції та законів України. За за­гальним принципом структурної організації банківська система ви­никає тоді, коли поряд із звичайними банками з'являється неза­лежний центральний банк, який виконує функції управління цією системою. Варто при цьому зазначити, що термін «система» — грецького походження і означає ціле, яке складається з окремих частин. Стосовно управлінської діяльності в банківській сфері під «системою» слід розуміти «організаційну множину структурних елементів, які взаємопов'язані і виконують відповідні функції». У системі всі елементи підпорядковані цілому, але кожен з них має своє призначення і відповідає переважно тільки за себе.

Система може мати більшою або меншою мірою складний ха­рактер. Банківська система є дворівневою. Це зумовлено тим, що кожній системі притаманне саморегулювання, тобто цілеспрямо­вані управлінські впливи на систему в цілому або усередині неї. У кожній системі існують підсистеми. У банківській системі їх дві — одна здійснює функції управління — Національний банк України (функціональні підрозділи, територіальні управління, Державна скарбниця і т. д.), друга — є об'єктом регулюючого впливу — комерційні банки. Така система визначається як само-

57

регульована. Тому система може одночасно виступати як суб'єкт і як об'єкт управління. Таким чином, під системою як об'єктом регулювання банківським правом і важливою категорією управління слід розуміти внутрішньо організовану сукупність відносно само­стійних, взаємодіючих складових частин (елементів), які виступа­ють як одне ціле і в межах якого здійснюються процеси управління.

У процесі становлення банківська система в Україні багато в чому сприйняла зарубіжний досвід організаційно-правового регу­лювання банківських відносин. Цікаво простежити процес форму­вання банківських систем у деяких західноєвропейських країнах.

У державах з розвинутою економікою еволюція банківської системи здійснювалась упродовж багатьох століть, а існуючі сьо­годні банки пройшли тривалий ринковий шлях випробувань різ­них кредитних систем.

У світовій практиці, як відомо, існують два типи банківських систем централізована і вільна. У нинішніх умовах централізо­вана банківська система являє собою систему, в межах якої єди­ний банк має повну або часткову монополію на здійснення емі­сійної діяльності*, при цьому ступінь запровадження емісії дає йому можливість здійснювати регулюючу функцію центру у виз­наченні загального обсягу грошей і контроль за кредитами. Мо­нопольна емісійна діяльність є джерелом, з якого виникають функції контролю центрального банку за станом золотовалютних резервів та запасів у державі, збереження значної частки бан­ківських грошових ресурсів, що дає змогу регулювати загальну фінансово-кредитну ситуацію та забезпечувати стабільність на­ціональної грошової одиниці.

На відміну від централізованої вільна система банківського бізнесу передбачає існування таких законодавчих умов, за яких створення емісійних банків дозволяється на тих же підставах, що й фірм у будь-якій іншій сфері бізнесу, в межах, в яких ці бан­ки відповідають вимогам закону про комерційні компанії. За та­ких умов банки мають такі ж права і обов'язки, як і будь-який суб'єкт комерційної діяльності. За характером взаємозв'язків бан­ківська система класифікується як дворівнева та однорівнева.

Однорівневій банківській системі притаманні переважно гори­зонтальні зв'язки між банками, універсалізація їх операцій і функцій. У межах цієї системи всі кредитні установи, в тому чис­лі центральний банк країни, знаходяться на одній ієрархічній сходинці, виконуючи аналогічні функції у кредитно-розрахунко­вому обслуговуванні клієнтів. Цей принцип побудови характер­ний головним чином для країн з нерозвинутою економікою, а також для країн з адміністративно-командними методами управ­ління народним господарством.

Слід мати на увазі, що дворівнева банківська система харак­теризується взаємовідносинами між банками як по вертикалі, так

* УнікальноюєбанківськасистемаСША, дефункціїцентральногобанкувиконуєфедеральна резервнасистема, якаскладаєтьсяз 12 федеральнихрезервнихбанківтарадикеруючих імаєчисленніфункціональніоргани: п'ятьфедеральнихагентствтавеликукількістьрізних комісій.

58

і по горизонталі. По вертикалі відповідно до законів складають­ся відносини підлеглості між центральним банком як керівним органом та низовими ланками — комерційними банками; по го­ризонталі відносини складаються за принципом рівного партнер­ства між будь-якими банками та фінансово-кредитними устано­вами. Розподіл адміністративних функцій і операцій, пов'язаних з обслуговуванням центральним банком грошового обігу, дає можливість врахувати інтереси двох категорій клієнтів — комер­ційних банків і урядових структур. При цьому у законах визна­чаються такі головні функції, як «банк банків» та управління ді­яльністю банківськими установами з метою регулювання та кон­тролю за функціонуванням ринку кредитно-фінансових послуг.

Показово, що у XXст. централізована банківська система ста­ла однією з обов'язкових умов досягнення найвищого ступеня економічного розвитку. Так, у Західній Німеччині у час післяво­єнного відродження була створена нова, дворівнева система цен­тральних банків. Зразком для неї була федеральна резервна систе­ма Сполучених Штатів Америки. До її складу входили юридично самостійні центральні банки земель, а також Банк німецьких зе­мель у Франкфурті-на-Майні, який створено 1948 р. З прийнят­тям закону про Національний федеральний банк (1957 р.) ліквідо­вано дворівневу систему. Замість неї створено один Німецький федеральний банк. При цьому центральні банки земель, включа­ючи Центральний банк міста Берліна, об'єднались з Банком ні­мецьких земель, а згодом перетворились на Федеральний банк.