Смекни!
smekni.com

Банківське право України (Селіванов) (стр. 4 из 83)

Література

1. Банки и банковские операции: Учебник для вузов / Е. Жуков, М. Максимова и др.: — М., 1997.

2. Гамидов Г. М. Банковское и кредитное дело. — М., 1994.

3. Ерпилева Я. Ю. Международное банковское право. — М, 1998.

4. Ефимова Л. Г. Банковское право: Учебное и практическое пособие. — М, 1994.

5. Олейник 0. М. Основьі банковского права: Курс лекций. — М., 1997.

6. Сьірбу Т. Г. Проблемьі правового регулирования банковской деятель-ности // Государство и право. — 1999. — № 6.

7. Тихомиров Ю. А. Публичное право: Учебник. — М., 1995.

8. Тосунян Г. А., Викулин А. Ю. Принципи банковского права // Госу­дарство и право. — 1998. — № 11.

9. Хау Р., Дайс Д., Козлов Н. Правовьіе основьі банковской деятельнос-ти. - М, 1995.

10. Ющенко В. А. Стабільні ціни можуть забезпечуватися тільки незалеж­ним центральним банком // Урядовий кур'єр. — 1999. — 20 лют.

20

Розділ 2

Банківське право: предмет і метод

^ КонституціяУкраїнипрозасадистворення іфункціонуванняфінансового, грошового, кредитноготаінвестиційногоринків

^ Поняттябанківськогозаконодавства ібанківськогоправа

^ Предметіметодбанківськогоправа

^ Необхідністьуніфікації (гармонізації) імперативних нормнаціональногозаконодавствавбанківській СферівідповіднододирективЄвропейського Союзу

Банківське право більшість правознавців вважають таким, що створювалось реальністю (артефактом), оскільки воно стосується великої групи правовідносин, які виникають у процесі банківсь­кої діяльності. В юридичній літературі термін «банківське право» вживається як самостійне поняття. За своїм змістом воно відріз­няється від поняття «банківське законодавство» [9, 13]. Щоб по­казати, які ознаки властиві банківському праву, передусім важ­ливо з'ясувати поняття «банківське законодавство». Банківське законодавство є самостійною юридичною категорією і воно по­в'язане з банківським правом.

Банківське законодавство, за традиційним уявленням, — це сукупність законодавчих актів, які є формою вираження право­вих норм, спрямованих на регулювання повноважень, обов'язків та відповідальності сторін у правовідносинах за участю банку. Це поняття охоплює також сукупність інших джерел, а саме: норма­тивно-правові акти, які видаються Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, а також уповноваженими суб'єк­тами відповідно до законів України.

Банківське законодавство як галузь системи законодавства України обумовлене передусім потребами практики, зокрема банківською діяльністю і банківською справою.

У сфері грошово-кредитних відносин банки та кредитні уста­нови здійснюють свою діяльність застосовуючи фінансові важелі, якими виступають гроші, цінні папери та валютні цінності. Су­б'єктами, що вступають у відносини з банками та кредитними установами, є платник і отримувач (позичальник) грошей. Між ними виникають правовідносини, що потребує різнопланової ді­яльності банків у зв'язку із проведенням розрахунків, позичок грошей, відкриттям рахунків у банках, здійсненням платіжних операцій, збереженням грошей тощо.

Розділ 2. Банківськеправо: предметіметод=====

21

Коли панувало монопольне право держави здійснювати грошово-кредитну діяльність та дозволялось функціонування тількидержавних банків (період існування СРСР), між юридичними та фізичними особами з банками складалися в основному горизонтальні відносини, які регулювались нормами цивільного та фі­нансового права. У законодавстві вони мали назву «розрахункові і кредитні правовідносини». Усі грошові та кредитні кошти, з якими раніше працювали державні банки — Держбанк СРСР, Промбудбанк СРСР та інші, були частиною державних фінансів незалежно від їх власників. Банківська діяльність за тих умов бу­ла переважно касовою та ощадною за характером операцій і то­му відносини, які складались у кредитній сфері, були обмежени­ми і головним чином публічно-правовими.

Фінансові відносини, які обумовлювалися існуванням лише грошових ресурсів у вигляді державного кредиту, мали планово-розподільчий характер, а відсутність ринкової економіки та при­ватної форми власності не стимулювали створення розвиненої законодавчої бази у кредитній сфері. За таких умов державний кредит, як слушно зазначав професор П. С. Пацурківський, був домінуючим, що було пов'язано з функціонуванням політичної надбудови і рухом бюджетних коштів. Він був вагомою складо­вою фінансових відносин суспільства. При запозиченні коштів державою забезпеченням кредиту виступає все майно, що знахо­диться у її власності. Однак це лише уявна, потенційна застава [10, 143]. Відносини в галузі державного кредиту, який здійсню­вали банки держави, регулювались нормами двох галузей зако­нодавства — цивільного і фінансового.

У договірній сфері, коли надавався державний кредит, дер­жава виступала позичальником, але за цивільним законодавст­вом вона встановлювала всі умови цих відносин в імперативно­му порядку (види, строки, відплатність тощо).

У фінансовій сфері законодавчими актами регулювались відносини щодо формування централізованих фондів, сплати по­датків, обов'язкового державного страхування тощо.

Уся діяльність кредитної системи, яка наче і вважалась само­стійною ланкою загальнодержавних фінансів, на практиці була тісно пов'язана з Державним бюджетом по використанню його фінансових ресурсів і фактично була підпорядкована єдиній бю­джетній політиці.

Професор Л. К. Воронова узагальнила з позицій фінансово­го права місце та роль банків і кредитних установ у галузі загаль­нодержавних фінансів, коли держава безпосередньо чи в особі уповноважених фінансових і кредитних органів сама мобілізує, розподіляє і витрачає кошти, фінансуючи народне господарство, установи соціально-культурної сфери, оборону, охорону право­порядку в країні, управління, створення матеріальних і фінансо­вих резервів [17, 6].

Існує багато інших прикладів, коли звужене тлумачення фінан­сів ортодоксальними юристами-фінансистами обмежує водночас

22

існуючу різноманітність товарно-грошових відносин, правова фор­ма яких не може бути лише імперативно встановленою з боку дер­жави. Досить показовою є точка зору професора А. І. Худякова, який категорично зазначав: «Що стосується нашої позиції, то ми, пов'язуючи поняття «фінанси» і «фінансове право» (точніше, його предмет), поділяємо думку авторів, які визначають фінанси атри­бутом держави, а державу — атрибутом фінансів» [19, 11].

Якщо фінансові відносини в суспільстві мають бути за зміс­том державно-владними з імперативним характером норм і охоп­люватись фінансовою діяльністю держави, як стверджують фа­хівці фінансового права, то такий підхід не залишає місця іс­нуванню недержавної кредитної системи, зокрема, комерційних банків, різноманітних кредитних установ і спілок, фінанси яких є недержавними за своєю природою і правовою формою.

З'ясуємо, як це співвідноситься з конституційними засадами функціонування фінансового, грошового і кредитного ринків в Україні. У пункті 1 частини другої ст. 92 Конституції України закріплено: «Виключно законами України встановлюються: ...за­сади створення і функціонування фінансового, грошового, кре­дитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України». Тобто Кон­ституція України встановлює зовсім іншу позицію. Але якшо брати до уваги позицію прихильників домінуючої та визначаль­ної ролі державних фінансів у кредитних відносинах, то існуван­ня згідно з конституційною нормою ринку кредитів і обмежен­ня кредитних відносин державними фінансами, як стверджують деякі вчені-юристи, є взаємовиключними. Таким чином, у нау­кових колах наявні погляди, які значною мірою консервативні, оскільки не відповідають потребам практики.

У поясненні визначальних конституційних засад розвитку бан­ківського законодавства та його змісту варто згадати думку фран­цузького вченого П. М. Годме, який підкреслював: «Ні в якому разі не слід забувати про фундаментальну відмінність між держав­ними і приватними фінансами. Основна відмінність між ними зумовлена тим фактом, що стан приватних фінансів і динаміка приватних фінансів залежать від законів ринкової економіки. Так, попит і пропозиція на ринку зумовлюють визначення розміру від­соткової ставки. Стан же і динаміка державних фінансів визнача­ються рішеннями держави і діями публічної влади» [4, 42].

Цих відмінностей цілком достатньо, щоб розглядати фінан­сову, банківську (кредитну) та грошову сфери як самостійно функціонуючі ринки, стверджуючи, що фінансове законодавство не поглинає банківське, яке, незважаючи на свій зв'язок з дер­жавним кредитуванням, грошовим обігом у державі та іншими державними атрибутами, має свою чітко окреслену сферу. Тому банківське законодавство цілком правомірно вважати самостій­ною галуззю загальної системи законодавства в Україні.

Розглядаючи поняття банківського законодавства, важливо ок­реслити його риси:

23

  • воно має власну сферу (галузь), мету і завдання правового ре­гулювання в Конституції та законах України, нормативно-правових актах стосовно банківської діяльності, функціону­вання кредитних установ та банківської справи;
  • як галузь загальної системи законодавства має комплексний характер і включає джерела як публічного, так і приватного права (закони та підзаконні акти);
  • у банківському законодавстві законодавчі акти поділяються за предметом правового регулювання і систематизуються у по­слідовності за їх юридичною силою;
  • нормативно-правові акти розрізняються за предметом відання і повноваженнями владних суб'єктів держави (Верховна Рада України, Президент України і Національний банк України) і не можуть видаватися органами державної виконавчої влади без законодавчого доручення;
  • первинним елементом цього законодавства є стаття законо­давчого акта як форма вираження, засіб викладення правової норми;
  • воно безпосередньо пов'язане з регулюванням статусу гро­шей, цінних паперів та фінансовою діяльністю юридичних та фізичних осіб, а також з банківською діяльністю та власне банківською справою;
  • використовує як імперативні, так і диспозитивні методи ре­гулювання банківських правовідносин, про що свідчить по­рівняльна таблиця на прикладі різних країн.

Законодавчі обмеження на певні види банківської діяльності, які застосовуються в окремих країнах