Смекни!
smekni.com

Банківське право України (Селіванов) (стр. 41 из 83)

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичаль­ника можуть бути:

— забезпеченість власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його видатків;

— репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);

— оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкуренто­спроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках, по­пит на продукцію, послуги, обсяги експорту);

— економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальни­ка, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.

Необхідні відомості про позичальника та інформація, яка от­римана банком при оформленні кредиту, систематизується у кре­дитній справі позичальника.

Крім того, слід мати на увазі, що залежно від виду кредиту позичальником як стороною кредитного договору може бути особа, яка має спеціальні властивості. Так, позичальниками іпотечного кредиту можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки, або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника. Споживчий кредит надається фізичним особам-резидентам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг. Ломбардний кредит надається Національним банком України комерційним банкам під забезпечення державних цінних папе­рів, випущених Міністерством фінансів України, список яких за­тверджується Правлінням Національного банку України. Як ви­няток, за рішенням Правління Національного банку України, під забезпечення ломбардного кредиту можуть прийматися й інші цінні папери.

Кредитний договір має особливий предмет, яким завжди висту­пають кошти (національна або іноземна валюта). Відповідно до кредитного договору кредитодавець зобов'язується надати пози­чальникові кошти на умовах і в розмірі, що передбачені догово­ром, у власність (повне господарське відання, оперативне управ­ління). Інші речі, визначені родовими ознаками, не можуть бу­ти предметом кредитного договору.

Саме цим кредитний договір відрізняється від договору май­нового найму, згідно з яким наймач зобов'язаний повернути ін­дивідуально визначену річ. Позичальник за кредитним договором зобов'язаний повернути визначену суму грошей, а не конкретні купюри.

Як правило, кредитодавець надає позичальникові кредит у безготівковій формі, шляхом сплати платіжних документів з по­зичкового рахунку або шляхом перерахування на розрахунковий

164

рахунок позичальника. У готівковій формі кредит може надава­тися для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продук­ції, а також фізичним особам-резидентам при наданні спожив­чого кредиту.

Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у без­готівковій формі, шляхом сплати платіжних документів з позич­кового рахунку як у національній, так і в іноземній валюті у по­рядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України, або шляхом перерахуван­ня на розрахунковий рахунок позичальника, якщо інше не пе­редбачено кредитним договором, а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції.

Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків (комісій) здійснюється позичальником з розрахункового чи поточного (ва­лютного) рахунку. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, погашення боргу за кредитом та спла­та відсотків здійснюються платіжними дорученнями позичальни­ка, а за умови визнання боргу позичальником — платіжною ви­могою банку в установленому чинним законодавством порядку. У разі неможливості сплатити борг позичальником, він стягуєть­ся з гарантів (поручителів) у встановленому чинним законодав­ством порядку.

Погашення заборгованості за кредитом та відсотків за його користування здійснюється у черговості, яка встановлюється сто­ронами при укладенні угоди про надання кредиту.

Залежно від умов надання і використання коштів, порядку повернення заборгованості тощо визначають різні типи кредит­них договорів [6, 343—344].

Контокорентний кредит — класична форма кредиту [2, 421-524}. Він надається позичальникові у різних формах: у Гот тівковій формі, банківського переказу тощо.

Акцептний (рамбурсний) кредит використовується, як прави­ло, для поповнення обігових коштів. При акцептному кредиті позичальник оформляє переказний вексель, зазначаючи платни­ком банк. Банк акцептує цей вексель за умови, що позичальник надасть банкові покриття векселя до настання строку платежу по ньому.

Авальний (гарантований) кредит пов'язаний з наданням кре-дитодавцем гарантій виконання позичальником грошового зобо­в'язання за цивільно-правовою угодою, яка опосередковує купів-лю-продаж товару, надання послуг, виконання робіт.

Форма кредитного договору. Чинні в Україні закони, які ре­гулюють кредитний договір, зокрема, гл. 33 Цивільного кодексу України і Закон України «Про банки і банківську діяльність» не передбачають вимог щодо форми і змісту кредитного договору. Щодо цього питання в нинішніх умовах потрібно виходити з норми п. 15 Положення про кредитування (постанова Правління Національного банку України за № 246 від 28 вересня 1995 р.).

165

Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кре­дитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальни­ком тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зо­бов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Кредитний договір може бути укладений як шляхом складан­ня одного документа, підписаного кредитором та позичальни­ком, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограма­ми, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Проект Цивільного кодексу України — (ст. 1116) передбачає просту письмову форму кредитного договору. Особливість фор­ми кредитного договору за проектом Цивільного кодексу поля­гає в тому, що недодержання письмової форми не має наслідком визнання кредитного договору недійсним.

Відповідно до ст. 820 Цивільного кодексу Російської Феде­рації, кредитний договір має бути укладений у письмовій формі. Вбачається, що стосовно цього є певні переваги норми ст. 1116 проекту Цивільного кодексу України — адже обов'язкова пись­мова форма кредитного договору дає можливість позичальникові уникати повернення кредиту у разі, якщо кошти фактично бу­дуть надані без належного оформлення договору.

Як і всі інші угоди, кредитний договір має бути підписаний повноважними особами сторін, які його укладають. У зв'язку з цим потрібно враховувати, що статутні документи юридичних осіб часто встановлюють обмеження повноважень керівників при ук­ладанні кредитних угод на значні суми. У літературі з цього при­воду були висловлені думки про те, що підписання кредитного до­говору особою, яка не має відповідних повноважень, само по собі не тягне визнання кредитного договору недійсним [8, 186].

Зміст кредитного договору. Кредитний договір це угода, із якої одночасно випливають обов 'язок кредитодавця надати кредит і обов 'язок позичальника повернути грошову суму та сплатити від­сотки на неї.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбаче­них кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільовий характер.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповер­нення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його ко­ристування.

Цільовий характер використання передбачає вкладення по­зичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним дого­вором.

166

Цінною з точки зору прав та обов'язків сторін кредитного до­говору є ст. 1117 проекту Цивільного кодексу України, яка пе­редбачає можливість односторонньої відмови від надання креди­ту кредитодавцем або його одержання позичальником.

Відповідно до ст. 178 Цивільного кодексу України виконан­ня зобов'язання щодо повернення кредиту і сплати відсоткової ставки може бути забезпечене поручительством або гарантією.

При вирішенні спорів, пов'язаних з відповідальністю поручи­теля (гаранта) перед банком, що надав кредит позичальникові, слід мати на увазі таке.

Підставою для покладання відповідальності за невиконання позичальником зобов'язання за кредитним договором є договір, що укладений між банком (кредитором) та поручителем (гаран­том) у письмовій формі. Відповідно до ст. 191 Цивільного кодек­су України, яка поширюється і на гарантії (ст. 196 Цивільного кодексу України), недодержання письмової форми тягне недій­сність договору поруки (гарантії). Письмова форма цього догово­ру має відповідати вимогам, викладеним у ч. 2 ст. 154 Цивільно­го кодексу України.

Так, одним з доказів укладання договору гарантії є письмове повідомлення банку (лист, телеграма, телетайпограма, телефоно­грама тощо) гарантові про те, що банк приймає від останнього гарантійний лист. Також можна вважати встановленими договір­ні відносини між банком та гарантом, якщо в договорі банку з позичальником є посилання на надісланий банку гарантійний лист і банк проти цього не заперечив. Якщо в кредитному дого­ворі такого посилання на гарантійний лист немає, слід вважати, що договірні відносини банку і гаранта не встановлені.

Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України у разі не­виконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають пе­ред банком як солідарні боржники, якщо інше не встановлено договором поруки. Отже, якщо іншого не встановлено догово­ром поруки, позичальник кредиту та поручитель несуть перед банком відповідальність за правилами, встановленими стаття­ми 174 та 175 Цивільного кодексу України.