Види операційКраїни | Операції з цінними паперами | Вкладення у нерухомість | Операції страхування | Лізинг | Готівковий обіг валюти |
США | Обмеження | Обмеження | Обмеження | Обмеження | Обмеження |
Велико- | — | Високий | — | — | Обмеження |
британія | показник ризику | ||||
Німеччина | Високийпоказникризику | Заборонені | Високийпоказникризику | Обмеження | |
Франція | — | — | Заборонені | — | Обмеження |
Японія | Обмеження | — | Заборонені | Заборонений | Обмеження |
Україна | — | Обмеження | Заборонені | — | Обмеження |
Отже, характеризуючи поняття «банківське законодавство», більш зрозумілим стає поняття «банківське право».
Які характерні риси банківського права ?
Як правова категорія воно означає внутрішню будову правових норм будь-якої галузі. Системний характер групування норм
24
банківського права має об'єктивний характер, а банківського законодавства — суб'єктивний, виходячи з потреб банківської практики.
У банківському праві як галузі права існують класичні інститути права, окремі групи однорідних за характером норм, а також спеціальні норми та інші ознаки структури побудови норм, які регулюють самостійну сферу суспільних відносин.
Первинним елементом системи банківського права є норма права, яка складається з гіпотези, диспозиції та санкції (не плутати із статтею нормативного акта, яка не завжди містить всі три структурні елементи правової норми).
Банківське право характеризується стабільністю правових положень, але не позбавлене динамізму, що свідчить про зміни, доповнення галузі права новими правовими інститутами та нормами спеціального призначення (перехідні положення закону, порядок його введення та інші).
Банківське право має свої юридичні властивості, принципи та інститути (нормативна сторона), а також сукупність суб'єктів — правових установ (організаційна сторона), що дає підстави розглядати його як систему права. Накопичення законодавства в регулюванні банківської діяльності і банківської справи висуває необхідність виділення нових ланок у структурі банківського права (страхування депозитів, договір банківського рахунку, банківська таємниця, капітал банків та інше). Таким чином, як реалістично зазначає російський професор А. І. Бобилєв, у сучасний період відбувається характерний процес становлення банківського права [2, 24].
Якщо порівняти поняття «банківське законодавство» і «банківське право», ми впевнено можемо стверджувати, що вони взаємопов'язані між собою.
Але не можна обминути і дискусійності цього питання. Визначаючи поняття «банківське законодавство», вчені-юристи традиційних поглядів на фінансове право як галузь заперечують проти банківського права, ігноруючи всі ознаки його предмета. У 60—70-х роках банківське право «аргіогі» вважали підгалуззю фінансового права, і це було зрозуміло, оскільки тоді більша частина правовідносин за участю банку мала фінансово-правовий характер. Поняття фінансових органів та кредитних установ розглядалися як тотожні [12, 161]. Проте Л. Г. Єфимова у своєму навчальному посібнику виходить за межі консервативних поглядів, і при цьому без будь-яких пояснень стверджує, що «банківське право не є ані самостійною галуззю права, ані підгалуззю права» [7, 16]. Відповідь на запитання, чому так вважають окремі науковці, ми знайдемо у зарубіжних теоретичних джерелах.
Цікавими з точки зору розвитку наукової думки і практичної реалізації нових сучасних ідей про банківське право як самостійну комплексну галузь законодавства і галузь права є підручники зарубіжних авторів, зокрема, К. Гавалди та Ж. Стуффле [3], П. Годме [4], Р. Кольса [8], А. Полларда, Ж. Пассейка, К. Елліса та Ж. Дейлі [11] та багатьох інших.
25
Н. Ю. Єрпилєва узагальнила правові ідеї та міжнародний досвід у цій галузі в монографії «Міжнародне банківське право» [6]. Послідовний у своїй концепції та правових поглядах професор Г. А. Тосунян збагатив науку банківського права відомою монографією «Банковское дело и банковское законодательство Рос-сии: опьіт, проблеми и перспективи» [14]. В Україні теорія банківського права не набула належного рівня розвитку, оскільки вчені-юристи недостатньо приділяли уваги цій сфері знань.
Сучасна наука банківського права має свої історичні витоки — значним внеском збагатив розвиток теорії банківського права видатний банківський юрист М. М. Агарков, який ще наприкінці 20-х років уперше опублікував курс лекцій «Основи банкового права» [1].
Цей невеликий за обсягом екскурс про погляди та наукові праці вчених-юристів є лише загальним контуром і дає можливість скласти уявлення про становлення категорії «банківське право». Його користь полягає у засвоєнні теорії та практики банківського права, оскільки важливо сформувати власний погляд на питання: чи є банківське право самостійною галуззю системи права, що тісно пов'язана з більш загальною проблемою — праворозумінням.
Безперечно, у науці мають право на існування різні теоретичні моделі правової дійсності, але юридична кваліфікація правових явищ не повинна приводити до заперечення наявності самих явищ. Тому розглядаючи банківське право як самостійну галузь права, звернемося до питання про предмет та метод банківського права. Відомо, що будь-яка галузь права характеризується цими категоріями. Що вони означають?
Предмет правового регулювання вказує, на яку групу суспільних відносин спрямована дія норми права. Суспільні відносини, які складаються у сфері банківської та кредитної діяльності — це об'єктивна основа, яка обумовлює банківське право і вносить у нього систематизуючі ознаки.
Отже, під предметом банківського права слід розуміти самостійну групу суспільних відносин, які виникають у процесі організації, функціонування і розвитку банківської системи України, охоплюють банківську діяльність і банківську справу, якою безпосередньо займається Національний банк України, комерційні банки та фінансово-кредитні установи, а також відносини, що регулюються нормами права в інтересах громадянина, банків та держави.
Таке визначення предмета встановлює межі дисципліни, яка вивчає сукупність норм банківського права і дає можливість орієнтуватись на ключові категорії: «банківська діяльність», «банківська справа», «банківські правовідносини», «принципи банківського права», «суб'єкти банківського права», а також «нормативні регулятори».
Професор М. М. Агарков, відкриваючи у 1929 р. курс лекцій з банківського права, починав розгляд предмета з пояснення Віванте сутності банку: «Банк є торгове підприємство, яке збирає капітали для систематичного їх розподілу шляхом кредитних
26
операцій» [1, 6]. Порівняємо це визначення з сучасним поняттям банку, яке наводиться у ст. 1 Закону України «Про Національний банк України»: «Банк — це юридична особа, яка на підставі ліцензії Національного банку України здійснює діяльність по залученню вкладів від фізичних та юридичних осіб, веденню рахунків і наданню кредитів на власних умовах».
Отже, головною ознакою банків, у наведених прикладах визначення цього поняття є банківська діяльність і банківська справа.
Категорія «банківська діяльність» у загальному вигляді означає сукупність постійно або систематично здійснюваних операцій різних видів щодо грошей та інших фінансових інструментів, що підпорядковано досягненню єдиної мети — використанню грошей для отримання прибутку.
Банківські операції, які відображають банківську діяльність, це, по суті, угоди, які за своєю правовою природою спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Вони складають предмет діяльності банків, наприклад, прийом вкладів, облік векселів, відкриття банківського рахунку та інші.
Загальноприйнято ще з кінця XIXст. поділяти банківські операції на активні та пасивні (див. схему 1), коли банк видає кредит і водночас сам є позичальником грошей.
Банківські операції
Активні операції Пасивні операції
Операції з готівкою, касове Операції з валютними цінностями
обслуговування фізичних і
юридичних осіб
Розрахункові операції Видача банківських гарантій
Залучення коштів фізичних та Інкасація коштів, векселів, платіжних документів юридичних осіб у вклади
Залучення у вклади
і розміщення дорогоцінних
металів
Інші операції та види діяльності
Схема 1. Банківські операції
Розділ 2. Банківськеправо: предметіметод ■■
27
Термін «банківські операції» широко вживається у Законі України «Про Національний банк України» (статті 6, 24, 40, 42, 44 та інші).
Банківські операції регулюються нормами закону і здійснюються на підставі ліцензій Національного банку у передбачених законами випадках. Це пов'язано з принципом виключної правоздатності банків та кредитних установ на підставі ліцензій здійснювати операції з грошима, цінними паперами, дорогоцінними металами тощо.