Авалювання векселів____________
Аваль — вексельна порука, через яку особа (аваліст), котра здійснила її, перебирає на себе відповідальність за виконання зобов'язання будь-якою зобов'язаною за векселем особою — акцептантом, векселедавцем, індосантом. Аваль може бути здійснений при видачі векселя або на будь-якому подальшому етапі його обігу. Банк може здійснити авалювання векселя на підставі договору з будь-якою зобов'язаною за векселем особою.
Аваль виражається за допомогою напису на лицьовій стороні векселя або на додатковому аркуші (алонжі): «Вважати за аваль», «Як аваліст за (назва юридичної особи, за яку видано аваль)», «Авальований» та будь-яким іншим рівнозначним написом, який
209
підписується авалістом. В авалі обов'язково має бути зазначено, за кого він виданий, інакше він вважається виданим за векселедавця.
Аваль векселя банком здійснюється тільки після ґрунтовної перевірки його юридичної та економічної надійності. Аваль не втрачає своєї сили внаслідок недійсності зобов'язання, за яке він був наданий (недійсності підпису юридичної особи, її фінансової неспроможності тощо).
Договір між банком і клієнтом щодо надання останньому авалю на векселі укладається на строк, який визначається залежно від строку платежу за векселем. Договір може передбачати встановлення комісійної винагороди банкові за здійснення авалю.
У разі неоплати платником пред'явленого йому векселя век-селедержатель звертається з пропозицією про оплату до банку-аваліста. Після оплати авальованого векселя банк-аваліст набуває права регресної вимоги проти особи, за яку він надав аваль, а також проти усіх зобов'язаних за векселем осіб.
Після належного протесту векселя про неплатіж, здійсненого векселедержателем, останній набуває права звернення позову до всіх зобов'язаних осіб, у тому числі до банку-аваліста.
Інші документи, що мають ознаки цінних паперів
Розглянуті види цінних паперів, визначені в ст. З Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», є вичерпним переліком, який уявляється невиправдано обмеженим. Адже в цивільному обороті беруть участь й інші документи, які за своїм призначенням можна було б віднести до цінних паперів. Це — інвестиційні і компенсаційні сертифікати, чеки, коносаменти тощо.
Інвестиційні сертифікати
Відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55/94, інвестиційний сертифікат є цінним папером, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів.
Компенсаційні сертифікати
Компенсаційні сертифікати можуть використовуватися для придбання акцій акціонерних товариств, що створюються в процесі приватизації державного майна відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обігу сертифікатів, отриманих фомадянами України як компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощадного банку та колишнього Укрдержстраху» від 7 лютого 1998 р. № 161.
Чек
Чек застосовується для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами з метою скорочення розра-
210
хунків готівкою за одержані товари, виконані роботи та надані послуги. Розрахунковий чек — це документ, що містить письмо? ве розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму.
Коносамент
Коносамент є товаророзпорядчим документом, що засвідчує право його держателя розпоряджатися зазначеним у ньому вантажем і одержати останній після завершення перевезення. Коносамент головним чином застосовується при здійсненні шрсьЙЙс перевезень і є доказом прийняття перевізником вантажу, зазначеного в цьому документі.
Таким чином, охарактеризовані документи мають ознаки цінних паперів, але в законодавчому порядку такими не визначені [5, 137].
Крім того, досить поширеним об'єктом торгівлі на фондовому ринку є депозитні свідоцтва та варанти.
Депозитне свідоцтво
Депозитне свідоцтво — це цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, котрі зберігог ються в одному з банків, та має право на одержання дивідентів, а також на частину активів цієї корпорації у випадку її ліквідації. Депозитні свідоцтва надають можливість доступу корпорацій на іноземні фондові ринки.
Варанти
інти — специфічний вид цінних паперів, котрі випускаються разом з привілейованими акціями і облігаціями і дають власникові право на купівлю простих акцій за обумовленою ціною упродовж встановленого періоду (як правило, кілька років). Цей інструмент дає змогу акціонерному товариству знизити процент регулярних виплат за облігаціями чи привілейованими акціями, оскільки на1 дає можливість інвесторам одержати прибуток на різниці куреій простих акцій у разі її зростання порівняно з обумовленою у варанті.
Об'єктами фондової торгівлі є також опціони та ф'ючерси.
Опціон — угода (контракт) між партнерами, один із яких виписує і продає опціонний сертифікат, а другий купує його, тобгпо отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон (опціон на купівлю), або ж продати їх (опціон на продаж). Головною особливістю оп-ціону є те, що його власник одержує право купити чи продати акції за попередньо погодженими умовами, а продавець контракту бере на себе обов'язки щодо його виконання.
211
Ф'ючерс — контракт, згідно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов'язання після закінчення певного строку продати клієнтові (або купити в нього) відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною. Однак на відміну від опціону розрахунок після закінчення строку ф'ючерсного контракту є обов'язковим.
Депозитні сертифікати, варанти, опціони, ф'ючерси набули значного поширення на фондових ринках Заходу. Цілком імовірно, що незабаром вони з'являться і на фондовому ринку України.
9.4. Державно-правове регулювання ринку цінних паперів
Важливим аспектом характеристики правового режиму цінних паперів є державне регулювання їх ринку, тобто здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних і запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.
Правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів визначені Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від ЗО жовтня 1996 р. Згідно зі ст. З зазначеного Закону державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється у таких формах:
— прийняття законодавчих актів з питань діяльності учасників ринку і цінних паперів;
— регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків їх учасників;
— видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за нею;
— заборона та зупинення на термін до одного року професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності ліцензії на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством;
— реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформація про випуск цінних паперів;
— контроль за додержанням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;
— створення системи захисту прав інвесторів і контролю за додержанням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;
— встановлення правил та стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контролю за їх додержанням;
— контроль за додержанням антимонопольного законодавства, системи ціноутворення на ринку цінних паперів та за діяль-
212
ністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів тощо.
Відповідно до зазначеного Закону під поняттям «професійна діяльність на ринку цінних паперів» мається на увазі підприємницька діяльність щодо перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та організаційного, інформаційного, технічного, консультаційного й іншого обслуговування випуску та обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності.
На ринку цінних паперів можуть здійснюватися такі види професійної діяльності: торгівля цінними паперами, депозитарна діяльність, розрахунково-клірингова діяльність, діяльність з управління цінними паперами, діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів, діяльність щодо організації торгівлі на ринку цінних паперів.
Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, що є державним органом, підпорядкованим Президентові України і підзвітним Верховній Раді України. Основними функціями цієї комісії є:
— формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;