217
Мета валютного регулювання — підтримка економічної стабільності та утворення міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс та на операції обміну валюти. Політика валютного регулювання реалізується через механізм валютних обмежень і валютного контролю. У всьому світі валютні обмеження передбачають певні заходи щодо регулювання валютних операцій резидентів і нерезидентів країни. Валютне регулювання передусім спрямоване на організацію міжнародних розрахунків, встановлення порядку здійснення операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями і, крім цього, є формою державного впливу на зовнішньоекономічні відносини країни.
Найбільш поширеним методом валютного регулювання зовнішньої торгівлі в світі є обов'язковий продаж валютної виручки від експорту за національну валюту. Продаж експортної виручки центральним валютним органам або її репатріація є обов'язковим в Італії, Іспанії, Португалії, Бельгії, Данії, Норвегії та Туреччині. З травня 1987 р. французькі компанії-резиденти мають право відкривати валютні рахунки як у французьких, так і в іноземних банках. Проте кредитне сальдо цих рахунків не повинно перевищувати 25 % обороту фірми з іншими країнами [9, 336]. Тому можна сказати, що наявність валютного регулювання і контролю з боку держави є не просто світовою практикою, а об'єктивною економічною необхідністю.
Безперечно, поряд з загальними рисами об'єктивний процес валютного регулювання в кожній країні має свої особливості, і Україна тут є яскравим прикладом. Обмеження обігу валютних цінностей полягає в тому, що для них встановлені особливі правила. Особливістю України в цьому плані є наявність значної кількості підзаконних актів, які регулюють цей процес.
10.2. Валюта і валютні операції
Поняття валюти і валютних операцій мають як загальнотеоретичний, так і юридичний зміст. При цьому слід зазначити, що юридичне визначення цих категорій, як правило, в кожній країні закріплюється в її законодавстві, а тому зміст цих категорій може дещо відрізнятися залежно від правових традицій та економічної ситуації в країні.
У загальнотеоретичному розумінні валюта — це грошова одиниця, грошові знаки держави або кредитні та платіжні документи. Валютними операціями у цьому розумінні є діяльність підприємств, банківських та фінансово-кредитних установ, юридичних та фізичних осіб з приводу купівлі-продажу, розрахунків та надання в кредит іноземної валюти. Основа валютних операцій — міжнародна торгівля та міжнародний рух капіталів.
Що стосується юридичного значення, то в Україні ці засади були закладені з прийняттям Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» за № 15-93 від 19 лютого 1993 р. (далі Декрет № 15-93). У цьому
218
документі були закріплені термінологія, принципи та порядок контролю з боку держави в сфері валютного регулювання.
Ст. 1 Декрету № 15-93 містить визначення практично всіх основних термінів, що застосовуються у валютному регулюванні. У зв'язку з цим варто звернути увагу на запровадження Декретом № 15-93 такого поняття, як «валютні цінності». Під валютними цінностями розуміють:
— валюту України;
— іноземну валюту;
— платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (трати), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;
— платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (трати), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;
— банківські метали.
Слід також зазначити, що Конституцією України (статті 92, 99) запроваджено нові правові поняття «національна валюта України» та «грошова одиниця України». В Указі Президента України «Про грошову реформу в Україні» за № 762/96 від 25 серпня 1996 р. також міститься поняття «національна валюта України».
Згідно з Декретом № 15-93 до валютних операцій належать:
— операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;
— операції, пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;
— операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.
При здійсненні валютних операцій з метою запобігання порушень чинного законодавства завжди потрібно чітко усвідомлювати правовий зміст понять, що застосовуються для виз- ' начення тих чи інших категорій. Так, наприклад, зазначений Декрет містить спеціальні визначення суб'єктів валютних операцій, таких як «уповноважений банк», «резидент», «нерезидент».
Під «уповноваженим банком» розуміють будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних
219
операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.
До «резидентів» належать:
— фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;
— юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;
— дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.
«Нерезиденти» — це:
— фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;
— юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України;
— розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.
Як свідчить практика, при використанні понять «резидент» і «нерезидент» не виникає труднощів. Проте іноді не звертається увага на різний правовий статус представництв іноземних юридичних осіб, який залежить від здійснення або нездійснення ними на території України підприємницької діяльності.
Валютні операції між учасниками валютного ринку неможливі без обміну валют та визначення їх пропорцій. Під обміном однієї валюти на іншу розуміють купівлю та продаж іноземної валюти за національну або інші валюти. Пропорції їх обміну встановлюються через їх котирування, що в свою чергу означає визначення та встановлення курсу іноземної валюти щодо національної. Це співвідношення між двома валютами не може бути величиною постійною, оскільки попит та пропозиція на валютному ринку постійно змінюються [7, 12].
220
В Україні порядок визначення і використання курсу валюти України є компетенцією Національного банку України. Відповідно до ст. 8 Декрету № 15-93 для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях. Зазначені курси встановлюються Національним банком України.
На виконання зазначених повноважень Національним банком України прийнято Порядок встановлення і використання офіційного обмінного курсу гривні до іноземних валют, який затверджено постановою Правління Національного банку України за № 129 від 18 березня 1999 р. Згідно з цим Порядком Національний банк України встановлює офіційний обмінний курс гривні до долара США як середньозважений курс за операціями комерційних банків на міжбанківському валютному ринку. Офіційні обмінні курси гривні до інших вільно конвертованих іноземних валют, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу, розраховуються на підставі курсу гривні до долара США та фіксингу Європейського центрального банку поточних крос-курсів валют до євро, а також крос-курсів відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках. Офіційні обмінні курси гривні до вільно конвертованих валют, які обмежено використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу, а також до неконвертованих іноземних валют, встановлюються через крос-курси, розраховані на підставі курсу гривні до долара США та курсів національних валют до долара США, встановлених центральними (національними) банками держав СНД та Балтії, а також поточних крос-курсів відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках, у тому числі тих, що публікує газета «Ріпапсіаі Тітез».