10.3. Валютний ринок. Операції з купівлі та продажу іноземної валюти
Валютний ринокПоняття валютного ринку є економічною категорією, яка у за-
гальному розумінні визначає систему соціально-економічних та організаційних відносин з приводу купівлі та продажу іноземних валют і платіжних документів, що виражені в іноземних валютах. Валютний ринок можна визначити також як певний механізм, через який здійснюються розрахунки в іноземній валюті. Основу цього механізму складають офіційні фінансові центри, в яких провадяться операції з купівлі-продажу валют і валютних цінностей на основі попиту та пропозиції учасників торгівлі.
Валютний ринок являє собою переважно міжбанківський ринок, оскільки саме банки є установами, через які здійснюються розрахунки, та тому, що в процесі міжбанківських операцій безпосередньо формується курс валюти. Банки як учасники цього ринку обслуговують міжнародний обіг товарів та послуг, формують валютний курс під впливом попиту та пропозиції і є провід-
221
никами економічної політики держави. У діяльності комерційних банків організація та проведення міжнародних розрахунків, операції з іноземною валютою і касовому обслуговуванню клієнтури посідають важливе місце [1, 186].
Залежно від обсягу та характеру валютних операцій, кількості валют, що використовуються, а також рівня нормативно-правового регулювання валютні ринки умовно поділяють на світові і національні. У світових валютних ринках у зв'язку із зростанням ролі окремих регіонів нерідко виділяють регіональні валютні ринки.
Світові валютні ринки обслуговують рух грошових потоків у міжнародному платіжному обороті, забезпечуючи при цьому між різними країнами рух товарів, послуг та перерозподіл капіталів.
Національні валютні ринки забезпечують рух грошових потоків усередині країни і обслуговують зв'язок із світовими центрами. Залучення національних ринків до операцій світового валютного ринку залежить від міри інтеграції економіки країни у світове господарство, від становища її валютно-кредитної системи та системи оподаткування, рівня валютного контролю та валютного регулювання, стабільності політичної системи.
Функціями валютного ринку є:
— обслуговування міжнародного обігу товарів, послуг та капіталів;
— формування валютного курсу під впливом попиту та пропозиції;
— утворення механізму для захисту від валютних ризиків;
— використання державою валютного ринку як інструменту для здійснення грошово-кредитної та економічної політики.
Основу нормативної бази для формування внутрішнього валютного ринку України склали свого часу Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» за № 15-93 від 19 лютого 1993 р., Декрет Кабінету Міністрів України «Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті за № 16-93 від 19 лютого 1993 р., а також ряд нормативних актів Національного банку України.
Формування валютного ринку в Україні, як у всіх посткомуністичних країнах, пов'язано з реформуванням економіки. З початком економічних реформ виникла необхідність подолати відірваність виробників готової продукції від світового ринку. Для вирішення цієї проблеми потрібно було створити відповідні правила поведінки для суб'єктів господарської діяльності в нових умовах.
Правові засади організації торгівлі іноземною валютою в Україні встановлені Декретом № 15-93. Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України, мають право від свого імені купувати і продавати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів,
222
а також за свій рахунок здійснювати операції з фізичними особами з купівлі та продажу готівкової іноземної валюти.
Відповідно до п. 1 ст. 6 вищезазначеного Декрету Національний банк України визначає структуру міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі на ньому іноземною валютою. Тобто ці питання належать до виключної компетенції Національного банку України.
На підставі зазначених повноважень Національним банком України розроблені Правила здійснення операцій на міжбан -ківському валютному ринку України, затверджені постановою Правління Національного банку України за № 127 від 18 березня 1999 р. Відповідно до їх положень безпосереднє здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України дозволяється лише суб'єктам цього ринку, до яких належать:
— Національний банк України;
— уповноважені банки (комерційні банки, які одержали ліцензію Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями);
— уповноважені кредитно-фінансові установи (які одержали ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями);
— валютні біржі.
Українську міжбанківську валютну біржу, як постійно діючий центр по проведенню на території України операцій з купівлі та продажу іноземної валюти уповноваженими банками, було створено на підставі постанови Правління Національного банку України за № 50 від 8 червня 1993 р. Зазначена біржа не займається комерційною діяльністю і не має на меті отримання прибутку.
Відповідно до п. 2.1 Правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України суб'єкти цього ринку мають право купувати іноземну валюту для власних потреб (як за готівкові, так і за безготівкові кошти) та за дорученням клієнтів у разі виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України. Підставою для купівлі іноземної валюти є відповідні документи, що підтверджують правомірність здійснення цієї операції (договір тощо).
Слід зазначити, що відповідно до положень названих Правил та ст. 5 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» валютні кошти, придбані у встановленому порядку через уповноважені банки або інші кредитно-фінансові установи, повинні бути використані резидентом протягом 5 робочих днів з моменту зарахування цих коштів на його валютний рахунок на цілі, зазначені у заяві на купівлю валюти.
Окремо варто зупинитись на питанні обов'язкового продажу іноземної валюти, що надходить на користь резидентів України. Національним банком України запроваджено цей захід у зв'язку з
223
тим, що суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України продовжували затримувати продаж експортної валютної виручки та інших валютних надходжень, що спричиняло суттєве зменшення обсягу операцій на міжбанківському валютному ринку. Відповідно до постанови Правління Національного банку України «Про введення обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів — юридичних осіб» за № 349 від 4 вересня 1998 р. встановлено, що на період до стабілізації ситуації на валютному ринку України 50 % надходжень в іноземній валюті першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України на користь резидентів — юридичних осіб підлягають обов'язковому продажу через уповноважені банки та уповноважені кредитно-фінансові установи на міжбанківському валютному ринку України за винятком випадків, передбачених у цій постанові.
Уповноважені банки та уповноважені кредитно-фінансові установи, здійснюючи операції з купівлі-продажу іноземної валюти за власні кошти, зобов'язані, крім загальних правил, також дотримуватись додаткових обмежень. Такі операції, зокрема, повинні здійснюватись тільки в межах ліміту відкритої валютної позиції, який визначає Національний банк України відповідно до повноважень, що закріплені у п.1 ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та у п. З ст. 44 Закону України «Про Національний банк України». Зміст цих обмежень полягає у такому.
При здійсненні операцій на валютних ринках банки постійно частину своїх ресурсів у валюті, яку вони продають, вкладають у найбільш ліквідну валюту. При цьому змінюється співвідношення вимог та зобов'язань банку в іноземній валюті, яке визначає його валютну позицію. Якщо вони рівні, валютна позиція вважається закритою, а якщо не збігаються — відкритою. Відкрита валютна позиція може бути «довгою» (вимоги перевищують зобов'язання) і «короткою» (зобов'язання перевищують вимоги). Стан валютної позиції є головним чинником валютного ризику, тому правове врегулювання цього питання сприяє стабілізації економічної ситуації через мінімізацію валютних ризиків окремих банків та банківської системи в цілому та запобігання спекулятивному тиску на валютний курс.
Окремо слід зазначити, що Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України Національний банк України, виходячи із стану валютного ринку та методів і принципів його регулювання, визначає порядок застосування суб'єктами цього ринку курсу гривні до іноземних валют. Тобто йдеться про регулювання дій суб'єктів міжбанківського валютного ринку України щодо обмеження розміру маржі між курсами купівлі та продажу іноземних валют і комісійної винагороди.
10.4. Ліцензування валютних операцій
Ліцензія — це дозвіл, що видається відповідним спеціально уповноваженим державним органом, на здійснення певних видів діяльності, які згідно з чинним законодавством потребують ліцензування.
224
У Положенні про порядок видачі банкам ліцензій на здійснення банківських операцій, затвердженому постановою Правління Національного банку України за № 181 від 6 травня 1998 р. ліцензування визначається як порядок видачі банкам дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій, якщо умови діяльності комерційних банків відповідають чинному законодавству України, а також їх діяльність не загрожує інтересам їх клієнтів. Комерційні банки мають право здійснювати банківські операції тільки після отримання відповідної ліцензії Національного банку України. Філії комерційних банків здійснюють банківські операції за наявності відповідно оформленої довіреності головного банку і дозволу регіонального управління Національного банку за місцем знаходження філії банку.