Відповідно до ст. 5 Декрету № 15-93 Національний банк видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Слід зазначити, що операціями банків, що підлягають ліцензуванню, вважаються банківські операції, перелічені у ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність», та інші операції з дозволу Національного банку України. У Положенні про порядок видачі банкам ліцензій на здійснення банківських операцій йдеться саме про конкретні банківські операції, що потребують ліцензування, в тому числі про операції з валютними цінностями.
Відповідно до ст. 5 Декрету № 15-93 індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, потрібний для здійснення такої операції. У зв'язку з цим виникає запитання, чи потрібно уповноваженому банку одержувати індивідуальні ліцензії. Якщо йдеться лише про суто банківські операції, зрозуміло, що банк діє тільки в межах генеральної ліцензії. Проте варто зауважити, що банк, маючи специфічний статус, може здійснювати й інші операції, які не пов'язані з банківськими операціями і які прямо не заборонені законом. Тобто банк у певних правовідносинах може виступати як звичайний суб'єкт господарської діяльності. Так, ст. З Закону України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. встановлено, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству, а особливості регулювання окремих видів підприємництва встановлюються законодавством України. Саме в цих випадках може постати питання про одержання уповноваженим банком індивідуальної ліцензії. Наприклад, поширеним випадком одержання уповноваженими банками індивідуальної ліцензії Національного банку України є здійснення уповноваженими банками інвестування за межі України.
Вимоги, які висуваються до комерційних банків при одержанні ними генеральної та індивідуальної ліцензій, є різними. Це
225
пов'язано з тим, що генеральна ліцензія є безстроковою та призначена для здійснення необмеженої кількості операцій, а індивідуальна ліцензія надається для здійснення лише однієї операції.
Не всі валютні операції потребують одержання індивідуальної ліцензії Національного банку. Виключний перелік випадків, які підпадають під режим індивідуального ліцензування, міститься у п. 4 ст. 5 Декрету № 15-93. Водночас на практиці виникає багато труднощів щодо з'ясування точного змісту валютної операції, що підлягає ліцензуванню. Це пов'язано з тим, що у чинному законодавстві не за всіма випадками такого ліцензування існує чітка регламентація порядку одержання зазначених ліцензій.
Найбільш чітко врегульовано питання ліцензування операцій щодо здійснення інвестицій за кордон. Ці питання регулюються Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Указом Президента України від 13 вересня 1995 р. № 839 «Про інвестування майнових цінностей резидентами за межами України». Відповідно до зазначених нормативних актів інвестування валютних цінностей ліцензується Національним банком України, а здійснення інвестицій у вигляді іншого майна та майнових цінностей ліцензуються Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, функції якого згідно з Указом Президента України від
15 грудня 1999 р. № 1573 «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» передані Міністерству економіки України. В Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, яка затверджена постановою Правління Національного банку України за № 122 від
16 березня 1999 р., також чітко визначено, що Національний банк України видає ліцензії не на всі інвестиції за кордон, а лише на ті, що за своїм змістом є господарською операцією, яка передбачає придбання суб'єктами інвестицій основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав, цінних паперів та їх похідних в обмін на валютні цінності.
Оскільки здійснення валютних операцій передбачає, як правило, участь у цих операціях декількох осіб, то може постати питання про те, хто саме з суб'єктів конкретної угоди зобов'язаний одержати відповідну індивідуальну ліцензію. Відповідно до п. 5 ст. 5 Декрету № 15-93 одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.
10.5. Розрахунки в іноземній валюті
Правове регулювання проведення розрахунків в Україні створювалось і розвивалось в міру розвитку та становлення України як незалежної держави. Основні труднощі були пов'язані з відсутністю досвіду та традицій державного будівництва безпосередньо в Україні. Крім цього, проблема полягала у створенні власної фінансової системи та запровадженні власної грошової оди-
226
ниці. З поступовим виходом України із зони функціонування російського рубля та з появою тимчасової розрахункової одиниці — купонокарбованця — виникла необхідність обумовити і правове поле функціонування та обігу національної валюти. Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» закладено для цього правові засади, а також розроблено певну чітку систему, де порядок розрахунків в іноземній валюті є одним із найважливіших елементів.
З прийняттям нової Конституції України правова регламентація всіх правовідносин в Україні, в тому числі щодо проведення розрахунків, набула нового рівня. Зміцненню та оздоровленню ситуації на фінансовому ринку України сприяло також і проведення згідно з Указом Президента України «Про грошову реформу в Україниі» за № 762/96 від 25 серпня 1996 р. грошової реформи.
Відповідно до зазначеного Декрету, який був першим спеціальним фундаментальним законодавчим актом України в сфері валютного регулювання, валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено актами валютного законодавства України. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених законодавством України. Саме ці обмеження мають місце при використанні резидентами України іноземної валюти як засобу платежу. Як зазначалося, обмеження, зокрема у валютному регулюванні, виявляються або у прямій забороні на здійснення певних операцій або шляхом запровадження ліцензування. Так, для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потрібно мати спеціальний дозвіл, тобто отримати відповідну ліцензію Національного банку України.
У зв'язку з цим слід звернути увагу на те, що в міру становлення України як самостійної держави зростала необхідність зміцнення її грошової одиниці, яка є невід'ємним атрибутом кожної незалежної і економічно стабільної держави. Тому поступово звужувалося коло резидентів, які отримували ліцензію на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Так, наприклад, згідно з Указом Президента України за № 711/95 від 3 серпня 1995 р. «Про внесення змін до Указу Президента України від 22 серпня 1994 р. № 457» Національному банку було доручено внести зміни до порядку видачі індивідуальних ліцензій на здійснення валютних операцій, враховуючи, що з 1 серпня 1995 р. раніше видані дозволи на здійснення роздрібної торгівлі та надання послуг на території України за готівкову іноземну валюту припинили свою дію. Після проведення грошової реформи індивідуальні ліцензії Національного банку України на проведення операцій в іноземній валюті на території України видаються лише у виключних випадках.
Використання відповідної валюти як платежу між резидентами і нерезидентами України регулюється ст. 7 Декрету № 15-93, відповідно до якої у розрахунках між резидентами і нерезиден-
227
тами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки. Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку.
Якщо нерезиденти України здійснюють свою підприємницьку діяльність в Україні через свої представництва, то взаємовідносини між резидентами і нерезидентами України підносяться на новий рівень. Відповідно до положень Інструкції про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, яка затверджена постановою Правління Національного банку України за № 527 від 18 грудня 1998 р., зазначеним представництвам відкривається рахунок у національній валюті типу «П». Резидент може розраховуватись з нерезидентом у валюті України за умови здійснення таких розрахунків через представництва нерезидентів, що мають рахунок типу «П».