Смекни!
smekni.com

Банківське право України (Селіванов) (стр. 58 из 83)

Варто зазначити, що в результаті певної лібералізації зовніш­ньоекономічних відносин встановлено, що розрахунки між рези­дентами України та резидентами країн, що входили до складу ко­лишнього СРСР, можливі у валюті України без одержання відпо­відної ліцензії, якщо це передбачено контрактами.

Розрахунки в іноземній валюті з нерезидентами мають низкуПорядок

особливостей, які відображені у Законі України «Про порядокздійснення

здійснення розрахунків в іноземній валюті». Основне призначен-^іїї^ІЛа

_ ., віноземній

ня цього Закону — запобігти незаконному відтоку з України то-валюті

варів та коштів.

Відповідно до вимог зазначеного Закону виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, за­значені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декла­рації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (по­слуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, на­дання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Переви­щення зазначеного строку потребує індивідуальної ліцензії На­ціонального банку.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах від­строчення поставки, в разі, якщо таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, також потребують індивідуаль­ної ліцензії Національного банку України.

Варто зазначити, що Закон України «Про порядок здійснен­ня розрахунків в іноземній валюті» регулює порядок припинен­ня зобов'язань між резидентом і нерезидентом шляхом виконан­ня. Проте це не виключає можливості припинити зобов'язання іншим шляхом, у тому числі зарахуванням. Відповідно до части-

228

ни четвертої ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну ді­яльність» суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають пра­во укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами Украї­ни. З огляду на те, що ст. 217 Цивільного кодексу України є чин­ною, ніяких загальних обмежень щодо припинення зобов'язан­ня зарахуванням не встановлено.

Загальновідомо, що основою ринкових правовідносин є при­ватна власність та свобода підприємницької діяльності, які в свою чергу грунтуються насамперед на принципі вільного розпоряд­ження власником своїми коштами та майном. Проте ця свобода в умовах суспільного устрою не є анархією, а навпаки, має чітку правову регламентацію. Ця регламентація містить певні обмежен­ня, в тому числі для власників щодо розпорядження ними своїми коштами. Одним з таких обмежень є процедура безспірного стяг­нення коштів з рахунків суб'єктів підприємницької діяльності.

У зв'язку з внесенням змін до ст. 24 Закону України «Про підприємства в Україні» та до ст. 381 Цивільного кодексу Украї­ни списання в безспірному порядку з банківських рахунків юри­дичних осіб та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяль­ності може здійснюватися тільки у випадках, встановлених зако­нами України.

Це знайшло відображення і в сфері валютного регулювання. Національним банком України розроблено Порядок безспірного стягнення та безакцептного списання коштів з рахунків в іно­земній валюті суб'єктів підприємницької діяльності (крім банків) на території України, затверджений постановою Правління Національного банку України за № 261 від 10 жовтня 1996 р.

Відповідно до цього Порядку безспірне стягнення та безак-цептне списання коштів з рахунків в іноземній валюті, відкритих суб'єктам підприємницької діяльності в уповноважених банках України, виконуються лише в таких випадках:

— згідно зі ст. 8 Арбітражного процесуального кодексу України (у разі визнання боржником претензії в іноземній валюті);

— на підставі виконавчих документів судів України, виданих на виконання рішень про стягнення коштів в іноземній валюті, прийнятих судами України, судами інших країн, міжнарод­ними судами, які є обов'язковими для виконання на терито­рії України відповідно до міжнародних договорів або чинно­го законодавства України, якщо інший порядок не передба­чено міжнародними договорами;

— згідно з вимогами Декрету Кабінету Міністрів України «Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових пла­тежів» від 21 січня 1993 р. № 8-93 у разі недостатності коштів у грошовій одиниці України на рахунках недоїмника або його дебітора для погашення сум недоїмки.

Безспірне стягнення та безакцептне списання коштів у вище­зазначеному другому випадку має свої процедурні особливості.

229

Так, стягнені кошти в іноземній валюті (за винятком випадків, коли одержувачем коштів є нерезидент або уповноважений банк, що надав кредит в іноземній валюті) у триденний строк підляга­ють продажу уповноваженим банком платника за грошову оди­ницю України згідно з вимогами її валютного законодавства, а одержані від продажу кошти в грошовій одиниці України пере­раховуються уповноваженим банком платника на розрахунковий рахунок стягувача.

Нині досить часто трапляються ситуації, коли у визнаного су­дом боржника по зобов'язаннях у грошовій одиниці України на момент виконання судових рішень на його рахунку у національ­ній валюті немає коштів, хоча водночас на рахунках в іноземній валюті цього боржника кошти є. Відповідно до ст. 121 Арбітраж­ного процесуального кодексу України арбітражний суд за заявою сторони має право до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання, змінити спосіб та порядок його виконання. Тому в цьому випадку кредитор може зверну­тися з відповідною заявою до арбітражного суду, про що має бу­ти винесена ухвала і видано відповідний наказ.

10.6. Валютний контроль

Поглиблення економічних реформ, поява нових форм влас­ності, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, зростання кількості експортерів додають нові елементи в практику госпо­дарської діяльності, в тому числі негативні.

Утворення чіткої системи економічної стабільності є трива­лим процесом і передбачає нові та вдосконалення вже існуючих структур державних органів влади, до функцій яких входить за­безпечення економічної стабільності і нейтралізація реальних або можливих загроз для національної економіки. Світовий досвід свідчить про те, що успішний розвиток внутрішнього валютного ринку здійснюється, як правило, за активної регулюючої участі держави і ефективного контролю за валютними операціями з бо­ку уповноважених органів. На практиці це реалізується через закони, що регламентують найбільш важливі сфери діяльності держави та наділяють її органи відповідними контрольними функціями, відповідно до яких можуть вживатися заходи обме­жувального характеру для захисту економіки від кримінальних елементів, а також негативного впливу з боку іноземних держав.

Лише побіжний огляд щорічних звітів Міжнародного валютно­го фонду «Про конвертованість та валютні обмеження», що вихо­дять з 1950 р., показує, що в більшості країн — членів фонду зберігаються, як і раніше, численні обмеження правового та/або фактичного порядку, які ускладнюють або забороняють обмін на­ціональної валюти на іноземну або підпорядковують переведення національної валюти за кордон певним обмеженням. Майже всі держави протягом своєї історії обмежували на більш або менш тривалий строк міжнародний рух платежів і капіталів. Навіть США, які з часів Бреттон-Вудської конференції 1944 року нале­жать до прибічників свободи міжнародного руху платежів та капі-

230

талів, запроваджували з 1966 р. по 1974 р. «зрівняльний податок» («іпіегей е^иа1І8аїіоп Іах») на купівлю іноземних цінних паперів громадянами США. Метою цього податку було введення обмежен­ня купівлі іноземних цінних паперів американцями [11, 22].

Становлення та розвиток валютного ринку, особливо в краї­нах з нестабільною економікою, є неможливим без ефективної системи контролю. Валютний контроль можна охарактеризувати як діяльність держави в особі органів валютного контролю, що спрямована на забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій. Забезпечення державою дотри­мання зобов'язаними суб'єктами правових норм про валютні операції є гарантією законності відповідної діяльності.

Інтервенції на валютному ринку шляхом мобілізації держав­них валютних резервів, маніпуляції відсотковими ставками та ви­користання міжнародних ринків капіталу є частиною арсеналу заходів, що рекомендовані різними міжнародними організаціями для протистояння дефіциту зовнішніх платежів та захисту курсу валюти. Держава може втручатися в обмін з зарубіжними країна­ми також адміністративним шляхом. Це втручання може набира­ти форми простої централізації усіх розрахунків із закордоном, коли національна валюта конвертується в іноземну валюту лише адміністративним шляхом за курсом, що визначається органами державної влади [6, 289].

В Україні валютному контролю підлягають валютні операції за участю резидентів і нерезидентів. Валютний контроль здій­снюється також за виконанням резидентами зобов'язань щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, що знахо­дяться за межами держави.

На практиці ефективність валютного контролю залежить пе­реважно від якості інформації, якою володіють відповідні упов­новажені органи держави щодо торговельних потоків та пакетів зобов'язань і боргів. Ця інформація може забезпечуватись зобо­в'язанням резидентів здійснювати будь-яку операцію із закордо­ном через уповноважених посередників (банки), які зобов'язані давати про це звіт відповідним уповноваженим державним орга­нам [6, 293].