Смекни!
smekni.com

Банківське право України (Селіванов) (стр. 64 из 83)

Вибір заходів впливу, які застосовуються до комерційних банків відповідно до банківського законодавства та цього Поло­ження, має визначатися найбільш ефективним вирішенням ви­явлених проблем у діяльності комерційних банків та проводить­ся з урахуванням характеру допущених комерційним банком по­рушень, причин, які зумовили виникнення виявлених порушень, загального фінансового стану комерційного банку, значення ко­мерційного банку на ринку банківських послуг.

Непримусові заходи впливу застосовуються до комерційних банків Національним банком України при незначному рівні під­вищеного ризику та глибини проблем у фінансово-кредитній ді­яльності комерційного банку і мають добровільний характер ви­рішення й розуміння наявності проблем з боку комерційного банку.

До непримусових заходів впливу належать лист із зобов'язан­нями та письмове попередження.

Лист із зобов'язаннями — це письмове визнання комерцій­ним банком своїх проблем і недоліків у роботі та допущених по­рушень, який також має містити перелік заходів, котрі банк зо­бов'язується вжити для їх вирішення і усунення, із зазначенням конкретних строків виконання цих заходів.

Крім того, у листі із зобов'язаннями комерційний банк має передбачити періодичність і строки подання до відповідного рів­ня системи банківського нагляду Національного банку України звітів про поетапне виконання зобов'язань, передбачених лис­том.

У письмовому попередженні Національний банк України повідомляє комерційному банку про своє занепокоєння станом його справ, вказує на конкретні заходи, яких необхідно вжити

250

комерційному банку для виправлення порушень або розв'язання інших проблем, вказує на конкретні коригуючі дії, що має вжи­ти банк для виправлення небезпечної або неправильної банківсь­кої практики, конкретних порушень пруденційних правил бан­ківської справи та строки їх усунення.

Цим листом Національний банк України також попереджає комерційний банк про можливість застосування примусових за­ходів — санкцій відповідно до ст. 62 Закону України «Про На­ціональний банк України» у разі недотримання банком вимог письмового попередження.

Примусові заходи впливу застосовуються Національним банком України у разі, якщо діяльність комерційних банків та їх установ характеризується високим рівнем ризику, якщо комерційні банки та їх установи порушують чинне законодавство, економічні нор­мативи, порядок, строки та технологію виконання банківських операцій, допускають несанкціоновану емісію, не виконують нор­мативних актів Національного банку, не подають звітності чи по­дають недостовірну звітність, якщо діяльність їх збиткова і спри­чиняє становище, що загрожує інтересам вкладників та кредиторів банку, перешкоджає антимонопольним діям чи праву клієнта віль­но вибирати банк.

До примусових заходів впливу належать:

— штраф на керівників банків та інших фінансово-кредитних установ у розмірі до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

— штраф на банки і інші фінансово-кредитні установи у розмірі до одного відсотка зареєстрованого статутного фонду;

— відсторонення керівництва (голови правління та головного бухгалтера) від управління банком і призначення тимчасової адміністрації;

— зупинення дії ліцензії на здійснення окремих банківських операцій на строк до одного року;

— відкликання ліцензії на здійснення усіх банківських операцій та реорганізація чи ліквідація банку.

Орган банківського нагляду може застосовувати також особ­ливий захід для виправлення ускладненого становища банку — режим фінансового оздоровлення. Підставою для переведення ко­мерційного банку в режим фінансового оздоровлення є віднесен­ня банку до категорії проблемних, відсутність необхідного рівня капіталу, порушення загальновстановлених норм банківського законодавства. Проблемна діяльність комерційного банку ви­значається на підставі Методичних вказівок про визначення кри­теріїв діяльності, за якими комерційні банки переводяться до ка­тегорії проблемних, затверджених постановою Правління Націо­нального банку України за № 425 від 9 грудня 1997 р.

Режим фінансового оздоровлення це система непримусових та примусових заходів, спрямованих на збільшення обсягу капіталу

251

до необхідного рівня протягом визначеного Національним банком України періоду з метою відновлення ліквідності та платоспромож­ності і усунення порушень, які призвели комерційний банк до збит­кової діяльності або скрутного фінансового становища, а також на­слідків цих порушень. Комерційний банк може бути переведений Правлінням Національного банку України в режим фінансового оздоровлення на строк не більше 12 місяців. За наявності обгрун­тованих підстав для успішного завершення виконання програми фінансового оздоровлення цей строк може бути продовжений банку Правлінням Національного банку України ще на 6 місяців.

Програма фінансового оздоровлення в обов 'язковому порядку має містити:

— аналіз причин, які спричинили погіршення фінансового ста­ну та збиткову діяльність комерційного банку;

— конкретні заходи фінансового оздоровлення із зазначенням строків щодо їх виконання та розрахунок економічного ефек­ту від впровадження кожного заходу;

— прогнозні показники діяльності комерційного банку, які пе­редбачено досягти після виконання заходів фінансового оз­доровлення;

— кошторис витрат щоквартально в цілому по банку та з роз­поділом за філіями.

Залежно від підстав, за яких комерційний банк переведений у режим фінансового оздоровлення, банк зобов'язаний передбачи­ти на період дії режиму фінансового оздоровлення заходи, спря­мовані на поліпшення його фінансового стану. Після завершен­ня встановленого періоду фінансового оздоровлення комерційно­го банку територіальне управління Національного банку України зобов'язане надати відповідному підрозділу системи банківського нагляду конкретні пропозиції з висновками про подальшу діяль­ність цього банку в нормальному режимі або ж про його реорга­нізацію чи ліквідацію.

11.2. Створення та реєстрація банків

Важливе значення в закладенні основ стабільності банків ма­ють початкові стадії банківського нагляду — реєстрація та ліцен­зування, правовими засадами здійснення яких є закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», «Про господарські товариства» та два основних нор­мативно-правових документи Національного банку України — Положення про порядок створення і реєстрації комерційних бан­ків та Положення про порядок ліцензування банків в Україні, за­тверджені постановою Національного банку України за № 77 від 27 березня 1996 р. із наступними змінами і доповненнями.

Комерційні банки різних видів і форм власності створюють­ся в Україні в формі акціонерних товариств або товариств з об­меженою відповідальністю. Для акціонерних товариств характер­но, що власником їх капіталу є саме товариство, тобто банк.

252

У банків, що функціонують як акціонерні товариства, статутний капітал поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, що розповсюджуються серед юридичних та фізичних осіб. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. У випадках, передбачених ста­тутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відпо­відальність за зобов'язаннями товариства також у межах неспла-ченої суми. Банк не відповідає за зобов'язаннями своїх акціо­нерів. Акціонерні банки створюються у формі відкритих або закритих акціонерних товариств. У першому випадку акції мо­жуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах, а в другому — розподіляються між засновни­ками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, переда­ватися та продаватися на біржі.

Комерційні банки можуть бути створені у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю. Товариством з обмеженою відпові­дальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розді­лений на частки, розмір яких визначається установчими докумен­тами. Учасники банку несуть відповідальність у межах їх внесків. У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю зробили внески, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах не внесеної частки вкладу. Учаснику банку, який у повному обсязі зробив внесок, видається свідоцтво товариства.

Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з моменту внесення Національним банком України до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ запису про його ре­єстрацію.

Засновниками, акціонерами (учасниками) комерційних бан­ків можуть бути українські та іноземні юридичні і фізичні особи за винятком рад усіх рівнів, їх виконавчих органів, політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, громадських фондів.

Водночас прийнятий у 1997 р. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» надає право органам місцевого само­врядування створювати комунальні банки та інші фінансово-кре­дитні установи в межах законодавства. Проте до внесення відпо­відних змін до ст. 22 Закону «Про банки і банківську діяльність», якою забороняється бути учасниками банків радам усіх рівнів та їх виконавчим органам, створення комунальних банків є пробле­матичним.

Ст. 22 зазначеного Закону також передбачає, що жоден з за­сновників, акціонерів (учасників) не може володіти частиною статутного фонду, що перевищує 35 %.

Крім того, законодавство містить обмеження щодо участі в банках окремих категорій фізичних осіб. Засновниками, акціоне­рами (учасниками) новостворюваних банків за участю іноземно­го капіталу можуть бути суб'єкти підприємництва (крім офшор-них компаній та банків) за умови повної «прозорості» усіх за-