35
ділянки для суспільних потреб; викупі пам'яток історії та культури, які безпосередньо утримуються власником. Конституційним принципом визначається, що вилучення (реквізиція) майна в інтересах суспільства в умовах воєнного чи надзвичайного стану, зокрема у випадках стихійного лиха, аварій, епідемій, епізо-отій, може здійснюватись тільки з подальшою повною виплатою власникові вартості майна.
Загальним конституційним принципом, який безпосередньо стосується банківської діяльності, є встановлене частиною першою ст. 42 Конституції України право кожного громадянина на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право дає можливість громадянам вільно використовувати майнові права щодо власності, яка знаходиться у володінні і може становити банківський капітал, бути предметом застави у кредитних відносинах, позичатись під відсотки тощо. При цьому держава, як визначає конституційний принцип у частині третій ст. 42 Основного Закону України, забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності.
У банківській сфері особливо важливою є конституційна заборона за таких умов: не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Такі випадки держава визнає протиправними, коли йдеться про обмеження у реєстрації банківських та кредитних установ, які створюються відповідно до законодавства України, або відмову у ліцензуванні банківських операцій тощо. У цьому знаходить відображення гарантований Основним Законом України такий важливий для економіки вид підприємницької діяльності, як здійснення на законних підставах банківських угод і договорів з юридичними та фізичними особами.
Проведення грошових та інших фінансових операцій у банківській сфері неможливе без дотримання імперативного конституційного принципу, який визначає обов'язковість сплати податків. Ст. 67 Конституції України встановлює, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законодавством.
У чому полягає мета зазначеного принципу? Він дає змогу забезпечити прозорість та підконтрольність усіх банківських операцій та банківської діяльності в цілому, оскільки податки є засобом застосування обов'язкових платежів для будь-яких підприємницьких правовідносин при формуванні Державного та місцевих бюджетів.
Банківська діяльність як вид підприємницької діяльності підлягає обов'язковому оподаткуванню, оскільки її метою є отримання прибутку із обігу фінансових ресурсів як власних, так і залучених. Це передбачає облік собівартості та ведення рахунків за визначеними правилами. Для розуміння цього питання слід мати на увазі, що сплата податків з будь-яких банківських операцій та послуг обумовлена залученням до цієї підприємницької діяль-
36
ності фінансових ресурсів інших суб'єктів. З цією метою держава встановлює жорсткі економічні нормативи, які забезпечують як інтереси конкретних суб'єктів, так і всієї банківської системи і держави в цілому. Цим пояснюється особливість застосування конституційного принципу, що закріпив обов'язкове виконання податкових зобов'язань перед державою, коли передусім мають забезпечуватись публічні інтереси, а вже потім досягатись баланс приватних інтересів.
Особливо зауважимо, що в умовах розвитку місцевого самоврядування склалась і система місцевих податків, які також належать до загальнообов'язкових платежів, що здійснюються банківськими та кредитними установами. Відокремленість органів місцевого самоврядування від державної влади визначила і особливість правового статусу місцевих бюджетів та місцевих податків, які справляються на відповідній території. Принципи обов'язковості сплати місцевих податків і зборів, які можна теж віднести до публічних фінансів, передбачених законодавством України, стосуються банківських установ, які отримують у податкових інспекціях за місцем розташування всі реєстраційні реквізити, і їх підприємницька діяльність підлягає оподаткуванню на загальних підставах. Йдеться як про головні офіси банків, так і про філії, представництва, що створюються в областях та регіонах і не мають повного статусу юридичних осіб.
Податки та інші загальнообов'язкові платежі, які надходять від банків та кредитних установ до Державного та місцевих бюджетів, є обов'язковими, незворотними та неоплатними платежами на користь публічного суб'єкта держави або територіальної громади. Вони забезпечені при справлянні державним примусом, що не має характеру покарання і не зв'язаний з компенсацією будь-якої заподіяної шкоди.
Серед платників податків Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22 травня 1997 р. особливо виділяє Національний банк України та його установи. Це означає, що об'єктом оподаткування є прибуток, який обчислюється стосовно операцій усіх банків та фінансово-кредитних установ щодо реалізації (банківських послуг, робіт) на митній території України.
Зазначений конституційний принцип банківського права найбільш характерно визначає відносини банків та фінансово-кредитних установ з державою та органами місцевого самоврядування в сфері податкових зобов'язань. Звернемо увагу на те, що податкові зобов'язання характеризують фінансово-майнові відносини, а державний контроль та адміністративний примус є специфікою забезпечення конституційного принципу в податковій сфері. Цією стороною банківське право торкається податкового права, коли галузева взаємодія правових систем дає можливість реалізувати відповідно інтереси банків і держави.
Безпосередньо пов'язаний з банківським правом принцип поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та
37
судову. Органи державної влади мають реальний вплив на діяльність банків та фінансово-кредитних установ. Це пов'язано з необхідністю державного управління банківською сферою, що ми спостерігаємо в ході українських реформ. Постійна опіка та втручання держави в діяльність банків призводить до негативних наслідків, хоча і слабке державне керівництво теж викликає серйозні наслідки в грошово-кредитній сфері.
Передусім принципово важливе значення відіграють конституційні принципи для з'ясування місця і ролі Національного банку України в системі органів держави, встановлення його провідної ролі як єдиного емісійного центру в країні. Конституційний принцип розподілу функцій та повноважень між органами держави дає можливість здійснювати Національному банку України роль центру банківської системи, яка має власні нормативно-правові засади. Взаємовідносини Кабінету Міністрів України та Національного банку України будуються таким чином, щоб досягалась головна мета — забезпечення стабільності національної валюти, а отже, і стабільності споживчих цін.
Конституційний принцип розподілу влад дав можливість виділити Національний банк України як один з «найважливіших атрибутів державності». Така характеристика увійшла у науковий вжиток за висловом В. П. Гетьмана, одного з розробників Конституції України, фундатора української банківської системи. Він як послідовний прихильник ідеї повного конституційного статусу Національного банку України вважав, що банк має бути за європейською моделлю незалежним від уряду [2, 8]. У Конституції України закріплено шість визначальних принципів статусу Національного банку України.
Перший принцип формулює основну функцію центрального банку держави: забезпечення стабільності грошової одиниці — гривні.
Другим принципом встановлюється особиста відповідальність вищої посадової особи в банківській системі, що відбувається шляхом зміни статусу головного банкіра країни, посаду якого закріплено у пункті 18 ст. 85 Конституції України як Голови Національного банку України (до цього — Голови Правління).
У третьому принципі визначена паритетність Верховної Ради України та Президента України щодо підбору та призначення на посаду головного банкіра країни, а також складу Ради Національного банку України.
Четвертий принцип закріплює створення і функціонування керівного органу Національного банку України — Ради банку, на яку як найвищий керівний орган центрального банку держави покладається відповідальність за розробку Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за її проведенням.
П'ятий принцип вперше підносить статус Національного банку України до рівня суб'єктів законодавчої ініціативи, що дає змогу незалежно і самостійно спрямовувати політику держави на
38
досягнення стабільності національної валюти, використовувати гроші як найефективніший інструмент управління економікою.
Нарешті, шостий принцип, який визначає статус Національного банку України, фіксує конституційне положення про банк як орган держави серед інших органів державної влади, який єдиний наділений правом управляти грошима і валютною системою в Україні.
Таким чином, виділяючи конституційні принципи статусу Національного банку України, можна зазначити їх консолідуючу роль у системі принципів банківського права. Конституція України особливо виділила статутні принципи центрального банку, оскільки вони мають важливе значення для інших принципів, які виділялися на початку викладеного матеріалу. В свою чергу орієнтуючись на загальні засади, необхідно перевіряти, наскільки норми банківського законодавства відповідають конституційним засадам банківської діяльності. Правове регулювання виходить з того, що банківська діяльність є одним з видів підприємницької діяльності в цілому. Тому класифікацію конституційних принципів банківського права можна провести у двох напрямах: перший — це виділення загальних засад всієї економічної системи, прав і свобод громадян, правового режиму власності. Другий напрям передбачає визначення конституційних засад функціонування банківської сфери, у якій здійснюють свою діяльність суб'єкти грошово-кредитних відносин, утворюючи банківську систему на чолі з Національним банком України.