— установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;
— інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
— дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати Податків та інших обов'язкових платежів;
— відомості про кількість і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;
— документи про сплату податків і обов'язкових платежів;
— інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
— документи про платоспроможність;
— відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;
— відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.
Варто зауважити, що вимагати та одержувати зазначену інформацію може не будь-яка особа, а лише органи державної виконавчої влади, контролюючі і правоохоронні органи та інші особи відповідно до чинного законодавства України. Умови для одержання такої інформації мають бути прямо передбачені у певних нормативних актах.
318
Деякі дослідники визначають банківську таємницю як різновид комерційної таємниці. З такою позицією не можна погодитись, оскільки рівень та порядок віднесення тих чи інших відомостей до однієї з зазначених таємниць, а також правове оформлення таких дій є зовсім різними.
Комерційною таємницею вважаються будь-які відомості, крім тих, що заборонено відносити до комерційних, які визначаються такими самим суб'єктом господарської діяльності. Це означає, що обсяг відомостей, які становлять комерційну таємницю кожного з таких суб'єктів, буде різним. Більш того, якщо рішення про віднесення тих чи інших відомостей не прийнято, то режим комерційної таємниці автоматично не виникає. Це означає, що комерційна таємниця передбачає спеціальне оформлення на рівні локальних актів. На відміну від цього, банківська таємниця не потребує спеціального оформлення локальними актами, а коло її відомостей визначено законом і є однаковим для будь-яких банків та їх клієнтів. Коло осіб, які мають право одержувати відомості, що є банківською таємницею, також встановлюється законом і розширеному тлумаченню не підлягає. Ніяким іншим особам без згоди клієнта банківські відомості передаватись не повинні [3, 219].
Слід підкреслити, що поняття «комерційна таємниця» і «банківська таємниця» використовуються як самостійні, зокрема, у ст. 2 Закону України «Про державну таємницю». Водночас цікавим є той факт, що в чинному законодавстві України не передбачено відповідальності за порушення банківської таємниці. Така відповідальність встановлена лише за порушення комерційної таємниці (ст. 1486 «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю» та ст. 1487 «Розголошення комерційної таємниці» Кримінального кодексу України, ст. 1643 «Недобросовісна конкуренція» Кодексу України про адміністративні правопорушення). З викладеного та зі змісту зазначених правових норм випливає висновок про те, що за порушення банківської таємниці можна притягти до відповідальності лише у тому випадку, якщо дії винної особи можна кваліфікувати як порушення комерційної таємниці.
Банківська таємниця полягає в додержанні та збереженні інформації, яку банки та їх службовці одержують у процесі професійної діяльності стосовно економічної та особистої діяльності їх клієнтів. Банківська таємниця є різновидом професійної таємниці. Існування банківської таємниці та її необхідність пов'язані з тим, що здійснення банківських операцій і банківської діяльності в цілому, а також укладення конкретних банківських угод певною мірою являє собою одержання, переробку, збереження і використання інформації, яка, як правило, має високу економічну та іншу цінність. Варто зауважити, що зобов'язання стосовно професійної таємниці встановлюються передусім в інтересах клієнта, а не банкіра, оскільки специфіка банківських послуг передбачає одержання банком від свого клієнта інформації, від якої дуже часто залежить добробут цього клієнта. Слід підкреслити,
319
що самі банки в певних випадках теж можуть виступати як клієнти інших банків, оскільки мають свої власні рахунки.
Отже, можна зробити висновок, що банківська таємниця — це зобов'язання банку (фінансово-кредитноїустанови) зберігати таємницю за операціями своїх клієнтів.
Питання конфіденційності взаємовідносин банків та їх клієнтів не є лише питанням тільки їх двосторонніх відносин. Головна роль у регулюванні цих правовідносин належить насамперед державі, оскільки лише держава в особі її уповноважених органів може встановлювати та підтримувати певний правовий порядок створення та передачі будь-якої інформації, надто якщо йдеться про інформацію, яка забезпечує безпеку та стабільність економічних відносин у країні. У зв'язку з цим є природним закріплення у законодавстві гарантій держави щодо збереження конфіденційної інформації.
15.2. Правова регламентація банківської таємниці в Україні
У ст. 32 Конституції України чітко визначено: «Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини». У сфері банківської таємниці слід виділити ст. 384 «Вклади громадян у кредитних установах» Цивільного кодексу України, відповідно до якої держава гарантує таємницю вкладів, їх збереження і видачу за першою вимогою вкладника. Крім того, відповідно до ст. 23 Закону України «Про господарські товариства» посадові особи цих товариств повинні зберігати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію і несуть за її розголошення відповідальність, передбачену чинним законодавством України та установчими документами товариства.
У законодавстві України немає окремого правового документа в сфері регулювання банківської таємниці. Крім окремих посилань на банківську таємницю в різних законодавчих актах, є лише одна спеціальна стаття з цього приводу, яка закріплена в Законі України «Про банки і банківську діяльність». Це ст. 52 «Банківська таємниця», виходячи з положень якої можна виділити два основних аспекти банківської таємниці: зміст банківської таємниці та обмеження дії банківської таємниці.
Змістом банківської таємниці є збереження та нерозповсюджен-ня банками (їх службовцями) інформації щодо операцій, рахунків та вкладів своїх клієнтів і кореспондентів. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківська система в Україні є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків. Отже, банківська таємниця поширюється і на центральний банк держави.
Що стосується обмеження банківської таємниці, то слід підкреслити неможливість її існування в абсолютній та безумовній формі. Прикладом цього може бути той факт, що навіть у своєму діловому листуванні клієнт обов'язково зазначає свої банківські
320
реквізити. До того ж зобов'язання банкірів зберігати інформацію завжди поступалися перед дією інших інститутів (кримінальне слідство, судовий процес, спадкове право тощо). При цьому варто зауважити, що порядок розкриття інформації стосовно фізичної особи відрізняється від такого порядку щодо юридичної особи. Це пов'язано безпосередньо з захистом приватного життя людини.
Згідно зі ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» довідки щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій видаються самим організаціям, органам державної податкової служби з питань оподаткування, органам Пенсійного фонду України з питань сплати страхових внесків, а також у випадках, передбачених законодавством, на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, Антимо-нопольного комітету України, державної контрольно-ревізійної служби, арбітражному суду та аудиторським організаціям.
Водночас довідки щодо рахунків і вкладів громадян видаються, крім самих клієнтів та їх представників, також судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, податкової міліції у справах, що знаходяться в їх провадженні. Довідки щодо рахунків і вкладів у разі смерті їх власника видаються особам, зазначеним банку власником рахунку і вкладу в заповідальному розпорядженні, державним нотаріальним конторам у справах спадщини, що знаходяться на розгляді, а також іноземним консульським установам.
Якщо стосовно юридичних осіб законодавством можуть бути передбачені додаткові випадки надання інформації окремим правоохоронним та контролюючим органам, то щодо фізичних осіб перелік випадків розкриття банками банківської таємниці чітко визначено і цей перелік згідно зі ст. 52 зазначеного Закону не підлягає розширенню.
У зв'язку з цим слід навести приклади додаткового законодавчого регулювання розкриття банківської таємниці. Так, згідно зі ст.12 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від ЗО червня 1993 р. спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю на письмову вимогу їх керівників мають право одержувати від банків, а також кредитних, митних, фінансових та інших установ, підприємств, організацій (незалежно від форм власності) інформацію і документи про операції, рахунки, вклади, внутрішні та зовнішні економічні угоди фізичних і юридичних осіб.