22 березня 2000 року всі матеріали по проведенню і результатам зборів були направлені голові Іллічівської міської Ради.
Однак 5 квітня 2000 року голова Іллічівської міської Ради відмовив їм у напрямку документів у Центральну виборчу комісію для реєстрації ініціативної групи для збору підписів.
Вважаючи таке відмовлення незаконним, Абрамський Т.Д. і Тюрикова О.Н. просили скаргу задовольнити, зобов'язати голову Іллічівської міської Ради направити в Центральну виборчу комісію документи для реєстрації ініціативної групи, обраної на зборах громадян м. Іллічевська 11 лютого 2000 року і стягнути на користь Іллічівської міської організації Компартії України 60000 грн.
Рішенням суду в задоволенні скарги відмовлено.
У касаційній скарзі Абрамський Т.Д. просить рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити, чи направити справу на новий розгляд, мотивуючи тим, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи касаційної скарги, викладені заявником Абрамським Т.Д., пояснення на касаційну скаргу представника виконкому Іллічівської міської Ради, судова колегія вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає по наступним підставах.
Як убачається з матеріалів справи, 31 січня 2000 року Іллічівська міська організація Компартії України сповістила голови Іллічівської міської Ради про проведення 11 лютого 2000 року збори жителів міста по проведенню всеукраїнського референдуму (л. д. 7).
22 березня 2000 року Іллічівська міська організація Компартії України направила голові Іллічівської міської Ради матеріали для реєстрації ініціативної групи всеукраїнського референдуму. обраної на зборах жителів міста 11 лютого 2000 року (л.д. 8—28).
30 березня 2000 року міський голова повернув матеріали в зв'язку з тим, що при проведенні зборів жителів міста по обранню ініціативної групи всеукраїнського референдуму був порушений порядок підготовки і проведення таких зборів, передбачений ст. 16 Закону України "Про Всеукраїнський і місцевий референдуми" (л.д. 5).
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд обґрунтовано виходив з того, що представлені заявниками документи для реєстрації ініціативної групи всеукраїнського референдуму не відповідають вимогам ст.ст.7,15,16,17 Закону України "Про всеукраїнський і місцевий референдуми".
При підготовці і проведенні збори жителів міста по обранню ініціативної групи всеукраїнського референдуму були порушені вимоги законодавства про референдуми.
Твердження заявника Абрамського Т.Д. у касаційній скарзі про те, що ініціативна група всеукраїнського референдуму була обрана 11 лютого 2000 року 370 жителями міста відповідно до встановленого порядку, не можуть бути прийняті в увагу, оскільки вони не відповідають дійсності, і спростовуються наявними в справі документами.
Суд ретельно перевірив зазначені твердження заявників і з вірогідністю установив, що в ході реєстрації учасників збори не перевірялися ініціаторами зборів, чи мають вони право брати участь у референдумі, у протоколі зборів не зазначені кількість учасників збори на момент відкриття збори, кількість учасників, допущених до голосування і що приймали участь у роботі зборів, на зборах жителів міста не обговорювалося доцільність проведення референдуму і формулювання питань, пропонованих на референдум, а також не обговорювався склад ініціативної групи, не всі члени ініціативної групи підписали зобов'язання про дотримання ними законодавства України про референдум.
З урахуванням викладених обставин суд прийшов до правильного висновку про те, що міський голова обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про напрямок у Центральну комісію з усеукраїнського референдуму матеріалів для реєстрації ініціативної групи.
Суд всебічно і повно з'ясував обставини, що мають значення для правильного дозволу скарги, дав оцінку зібраним у справі доказам відповідно до вимог цивільно-процесуального законодавства, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону, і ухвалило законне, обґрунтоване рішення.
Тому в судової колегії не мається основ до скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 310,311 п.1 ЦПК України, судова колегія, визначила :
Касаційну скаргу Абрамського Томаса Деонисовича залишити без задоволення, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 15 червня 2000 року - без зміни.
Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян є обов'язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Діяльність об'єднань громадян, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною.
У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статус юридичної особи.
Об'єднання громадян діє на основі статуту.
Статут об'єднання громадян повинен містити:
1) назву об'єднання громадян (відмінну від існуючих), його статус та юридичну адресу;
2) мету та завдання об'єднання громадян;
3) умови і порядок прийому в члени об'єднання громадян, вибуття з нього;
4) права і обов'язки членів (учасників) об'єднання;
5) порядок утворення і діяльності статутних органів об'єднання, місцевих осередків та їх повноваження;
6) джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна об'єднання, порядок звітності, контролю, здійснення господарської та іншої комерційної діяльності, необхідної для виконання статутних завдань;
7) порядок внесення змін і доповнень до статуту об'єднання;
8) порядок припинення діяльності об'єднання і вирішення майнових питань, пов'язаних з його ліквідацією.
У статуті можуть бути передбачені інші положення, що стосуються особливостей створення і діяльності об'єднання громадян.
Статут об'єднання громадян не повинен суперечити законодавству України.[20]
При розгляді питання про реєстрацію можуть бути присутніми представники об'єднання громадян.
Про зміни, що сталися в статутних документах, об'єднання громадян повідомляє в 5-денний строк в реєструючий орган.
Органи, що здійснюють реєстрацію об'єднань громадян, ведуть реєстр цих об'єднань.
Рішення про відмову у реєстрації повинно містити підстави такої відмови. Це рішення може бути оскаржено у судовому порядку.
Про відмову у реєстрації об'єднання громадян реєструючий орган повідомляє у засобах масової інформації.
Громадські організації, їх спілки можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення відповідно Міністерству юстиції України, місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим комітетам сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.
Об'єднання громадян можуть використовувати власну символіку.
Символіка об'єднання громадян затверджується відповідно до його статуту.
Символіка політичних партій не повинна відтворювати державні чи релігійні символи. Символіка об'єднання громадян підлягає державній реєстрації.[21]
Розглядаючи законодавство більшості сучасних держав, що регламентує порядок придбання політичними партіями легального статусу, виділяють три основних порядки придбання політичними партіями легального статусу: явочний, дозвільний і явочно-реєстраційний. Вони розрізняються по ступені обмеження свободи утворення партій.
Явочний порядок характеризується тим, що політична партія утворюється вільно, без попереднього дозволу державних органів і визнається легальною вже в силу самого факту її утворення. При явочному порядку не потрібно обов'язкової реєстрації партії яким-небудь органом, а отже, представлення відповідних документів (досить простого повідомлення).[22]
Разом з тим варто мати на увазі, що явочний порядок утворення політичних партій застосовується до них тільки як до суб'єктів політичного процесу. Для одержання статусу юридичної особи, тобто суб'єкта цивільно-правових відносин, партії повинні, як правило, пройти процедуру реєстрації, що передбачається відповідними нормами цивільного права про об'єднання. Ця процедура включає ряд вимог, яким повинна задовольняти партія, зокрема, представити в орган, що реєструє, різні документи (статут, список засновників і т.д.).
Явочний порядок у його «чистому» виді, тобто не передбачає офіційного визнання політичних партій як суб'єктів політичного процесу, існує лише в деяких країнах (типовий приклад – Великобританія).
У більшості країн явочний порядок утворення доповнюється реєстраційним порядком (обов'язковим чи факультативним).
Дозвільний порядок полягає в тому, що для проведення заходів щодо створення партії (скликання установчого з'їзду, національної конференції, на яких конституюється партія) необхідно одержати попередній дозвіл державного органа. Цей порядок найбільшою мірою обмежує свободу утворення політичних партій. Дозвільний порядок притаманний тоталітарним і авторитарним режимам.
Явочно-реєстраційний порядок характеризується двома рисами: політичні партії створюються вільно, без якого-небудь попереднього дозволу, але здобувають легальний статус тільки шляхом реєстрації в компетентному державному органі. Таким чином, з одного боку, політичні партії утворяться, як і при явочному порядку, вільно, тобто для здійснення будь-яких зв'язаних з цим дій (проведення установчого чи з'їзду конференції, виборів керівних органів і т.п.), не потрібно попереднього дозволу.
У той же час спеціальні закони про політичні партії (а в ряді країн закони про об’єднання чи асоціації) передбачають необхідність реєстрації в тій чи іншій формі для придбання політичною партією легального статусу (за загальним правилом, суб'єкта як політичних, так і цивільно-правових відносин).