Основна мета Української нотаріальної палати — об’єднання на професійній основі нотаріусів для захисту їхніх законних професійних, соціальних та інших інтересів. Завданням палати є сприяння підвищенню професійного рівня нотаріусів, удосконалення правової допомоги, яку нотаріуси надають фізичним та юридичним особам. Також Українська нотаріальна палата повинна сприяти охороні інтересів громадян та організацій, яким було заподіяно шкоду незаконними діями нотаріусів. Зокрема, важливим завданням Української нотаріальної палати є сприяння розвиткові міжнародних зв’язків, обміну досвідом, співробітництва з міжнародними організаціями нотаріату.
Для розв’язання практичних завдань, проведення організаторської та іншої роботи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі створюються відділення нотаріальної палати, які є юридичними особами. За наявності хоча б трьох членів палати в управліннях юстиції та в нотаріальних конторах створюються первинні організації нотаріальної палати.
Центральними органами Української нотаріальної палати є: Конференція членів Української нотаріальної палати, Рада Української нотаріальної палати, ревізійна комісія, Комісія з питань професійної етики. На чолі палати стоїть президент Української нотаріальної палати, обраний більшістю голосів делегатів, які беруть участь у роботі Конференції.
Українська нотаріальна палата створюється на принципах індивідуального та колективного членства. Індивідуальними членами можуть бути нотаріуси та інші працівники органів нотаріату, нотаріуси-пенсіонери, працівники органів юстиції, робота яких безпосередньо пов’язана з організацією нотаріальної діяльності. Колективними членами можуть бути інші об’єднання та організації, які поділяють інтереси й цілі Української нотаріальної палати.
Для здійснення своїх завдань Українська нотаріальна палата може: подавати до республіканських і місцевих органів влади та управління пропозиції з удосконалення діяльності нотаріату; сприяти науковій розробці питань удосконалення нотаріальної діяльності, впровадженню ефективних форм обслуговування; аналізувати нотаріальну практику, готувати методичні рекомендації з питань учинення нотаріальних дій; сприяти підвищенню кваліфікації нотаріусів і організовувати професійну підготовку юристів до роботи в органах нотаріату; проводити видавничу діяльність і т. ін.
Отже, Українська нотаріальна палата є типовою громадською організацією, створеною на професійному рівні. На сьогодні робляться певні кроки в напрямку посилення впливу Української нотаріальної палати на нотаріальну діяльність, створення та забезпечення реальної допомоги нотаріусам.
Українська нотаріальна палата активно діє і в законотворчому процесі. Нею підготовлено проект нового Закону України "Про нотаріат". Палата ініціювала та створила при Інституті туризму, економіки і права кафедру нотаріату, яка є єдиною в Україні, та Кабінет нотаріату як науковий аналітично-методичний центр розвитку нотаріату, видає журнал "Нотаріат для "вас" і "Бюлетень нотаріальної практики". Вживаються й інші заходи, спрямовані на удосконалення діяльності нотаріату в Україні.
У Російській Федерації теж створено регіональні та Федеральна нотаріальні палати на принципах самоуправління. Їхнім завданням є об’єднання всіх приватних нотаріусів для надання їм конкретної реальної допомоги, що важливо саме в період становлення приватної нотаріальної діяльності. Вони організовують стажування осіб, які прагнуть мати нотаріальну практику, та перепідготовку спеціалістів, які працюють у нотаріальних конторах, відшкодовують затрати на експертизи, що призначені судом у справах, пов’язаних із діяльністю нотаріусів, здійснюють контроль за професійною діяльністю нотаріуса, сприяють захистові соціальних, матеріальних прав нотаріусів, поліпшенню умов праці тощо.
Компетенція нотаріальних органів — визначене законом коло дій, що їх учиняють нотаріальні органи для виконання покладених на них завдань. Це — посвідчення угод, видача свідоцтва про право на спадщину, видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, посвідчення безспірних юридичних фактів тощо (ст. 34 Закону України "Про нотаріат").
Але, в поняття компетенції входять не тільки повноваження на вчинення основних нотаріальних дій, вказаних у ст. 34 Закону, а й коло прав та обов’язків, наданих нотаріусові чи посадовій особі відповідно до законодавства. Це — витребування необхідних документів і відомостей, перевірка законності вчинюваної нотаріальної дії, перевірка дієздатності фізичних осіб, правоздатності юридичних осіб, установлення дійсного волевиявлення сторін при посвідченні угод, перевірка повноважень представника, відкладення чи зупинення вчинення нотаріальної дії, роз’яснення прав та обов’язків заінтересованим особам, попередження про правові наслідки вчинюваної нотаріальної дії тощо.
Отже, поняття компетенції нотаріальних органів є широким, бо охоплює й поняття підвідомчості, тобто коло дій, що вчиняються нотаріальними органами відповідно до ст. 34 Закону, а також коло певних, передбачених законом прав та обов’язків, що надають їм можливість здійснити підвідомчі нотаріальним органам дії.
Нотаріальні органи мають право вчиняти лише ті дії, що законом віднесені до їхньої компетенції. Перше, що мають зробити нотаріус чи посадова особа в разі звернення заінтересованої особи, — це перевірити, чи віднесено законом до його провадження питання, з яким до нього звернулися.
Точне і неухильне дотримання правових норм щодо компетенції гарантує належний захист прав і законних інтересів громадян та організацій.
Нотаріальні дії в Україні вчиняються державними нотаріальними конторами, приватними нотаріусами, консульськими установами, посадовими особами виконкомів, державними нотаріальними архівами та посадовими особами, вказаними в ст. 40 Закону України "Про нотаріат".
Розмежування між ними кола нотаріальних дій з урахуванням виду цих дій є предметною компетенцією.
Раніше, за Законом Української РСР від 25 грудня 1974 р., в поняття предметної компетенції входило розмежування нотаріальних дій між Першою нотаріальною конторою та іншими державними нотаріальними конторами. Зараз, коли державні нотаріальні контори мають однакову предметну компетенцію, таке поняття предметної компетенції втратило своє значення.
Предметна компетенція державних нотаріальних контор регулюється ст. 34 Закону України "Про нотаріат". Перелік нотаріальних дій, вказаних у цій статті, не є вичерпним — на державні нотаріальні контори може бути покладено вчинення і інших нотаріальних дій.
Дії, передбачені ст. 34 Закону, можна класифікувати за їхньою цілеспрямованістю. Перша група — це дії, спрямовані на виникнення, підтвердження чи припинення правовідносин: посвідчення угод, видача свідоцтва про право на спадщину, видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, свідоцтва про придбання будинку з прилюдних торгів. Другу групу складають дії, направлені на забезпечення правовідносин: вжиття заходів до охорони спадкового майна, накладення заборони відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки та іншого нерухомого майна, вчинення виконавчих написів, прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів, подання чеків до платежу і посвідчення неоплати чеків, вчинення протестів векселів. До третьої групи відносяться дії, що посвідчують безспірні факти: що громадянин є живим, перебування громадянина в певному місці, тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці, час пред’явлення документів. Четверта група складається з дій, що засвідчують доказові факти: вчинення морських протестів, засвідчення вірності копій документів і виписок із них, справжності підпису на документах, вірності перекладу документів з однієї мови на іншу. І останню, п'яту групу складають дії допоміжного характеру: прийняття на зберігання документів, видача дубліката документів, що зберігаються у справах нотаріальної контори чи в державних нотаріальних архівах.
У деяких міжнародних договорах про правову допомогу, укладених Україною, передбачається вчинення нотаріальних дій, невідомих українському законодавству про нотаріат. Зокрема, до таких дій відносять розкривання та оголошення заповіту, складеного за формою, передбаченою законодавством іноземної держави і поданого нотаріусові після смерті заповідача для розкривання та оголошення. Якщо такий заповіт подається нотаріусу на території України, то ця дія входить до його компетенції та має вчинятися в такому порядку.
У вчиненні нотаріальних дій нотаріуси мають рівні права та однакові обов’язки незалежно від того, чи працюють вони в державній нотаріальній конторі, чи займаються приватною практикою. Документи, складені приватними нотаріусами, мають таку саму правову силу, як і документи, складені державним нотаріусом. І державні, і приватні нотаріуси вчиняють нотаріальні дії від імені держави. Нині приватні нотаріуси відповідно до Указу Президента України "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні" від 23 серпня 1998 р. мають печатку з зображенням Державного Герба України, зазначенням посади, прізвища, імені та по батькові, а також нотаріального округу.
До предметної компетенції приватного нотаріуса входять майже всі нотаріальні дії, передбачені ст. 34 Закону України "Про нотаріат". Відповідно до ст. 36 цього Закону з компетенції приватного нотаріуса виключалося вчинення таких дій: накладання і зняття заборони відчуження нерухомості, видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них, видача свідоцтва про право на спадщину, вжиття заходів до охорони спадкового майна, посвідчення договорів довічного утримання, засвідчення справжності підпису на документах, призначених для дії за кордоном, посвідчення доручень для цієї ж мети, а також засвідчення справжності підпису батьків чи опікуна (піклувальника) на заяві про згоду на усиновлення дитини. Такі досить широкі винятки з компетенції приватного нотаріуса викликали певні незручності в їхній діяльності; особливо це стосувалося заборони посвідчувати доручення і засвідчувати справжність підпису на документах, які повинні були діяти за кордоном.