Гіпотеза дослідження:
Побутові екологічні уявлення є системною освітою, яка функціонує на різних рівнях рефлексії. Основу сучасних побутових уявлень складає антропоцентризм, поєднаний з потребою безпосередньої взаємодії з природою.
Були визначені такі завдання дослідження:
1. На матеріалі етнографічних, філософських, лінгвістичних, соціологічних і власне психологічних досліджень, що висвітлюють суб’єктивний аспект проблеми стосунків «людина-природа», здійснити теоретичний аналіз системи екологічних уявлень побутової свідомості.
2. Дослідити особливості сприймання екологічної проблематики, представленої в контексті міжособових відносин.
3. Сформулювати основи створення державних і недержавних структур у галузі захисту довкілля та їх ефективного функціонування з урахуванням особливостей геополітичного розташування України.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:
· проведено психологічний аналіз побутових екологічних уявлень, розглядаючи їх у контексті формування екологічної свідомості суспільства як фактору розвитку держави;
· виявлені особливості сприйняття екологічної (природоохоронної) проблематики, показаній у контексті міжособових відносин;
· продемонстровано антропоцентриський напрямок сучасних побутових екологічних уявлень, поєднаний з прагненням до безпосередньої взаємодії з природним оточенням;
· показана необхідність впровадження екологічної освіти при підготовці державних службовців в Українській Академії державного управління при Президентові України владних структур.
Теоретичне значення роботи визначається тим, що:
· проведено теоретичний аналіз системної багаторівневої організації побутових екологічних уявлень;
· розроблено понятійно-категорійний апарат, який дозволяє здійснювати теоретичний аналіз у галузі, що досліджується;
· створена теоретична основа організації державних структур у галузі захисту довкілля.
Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати бути застосовані:
· при вирішення проблем екологічного виховання, навчання та екологічної пропаганди;
· при формуванні (створенні) адміністративних структур на рівні району (області) як в органах виконавчої влади (обласних та районних держадміністраціях), так і в органах місцевого самоврядування, з урахуванням специфіки місцевих умов довкілля;
· при створенні громадських екологічних організацій, та ефективного їх використання у правовому регулюванні стосунків «людина–природа» (виробництво і раціональне природокористування);
· виявлена перевага антропоцентриських установок у побутових уявленнях про стосунки «людина-природа», що демонструє низьку ефективність традиційного екологічного навчання, яке здійснюється з антропоцентриських позицій. Перехід до біоцентрованого (екоцентрованого) навчання зумовлює орієнтацію на системне бачення екологічної ситуації, основу якого може скласти визнання потреб і розуміння життя інших живих істот;
· як практичні рекомендації у організації й функціонування підрозділів екологічного напрямку.
Основні положення, які виносяться на захист:
1. Побутові екологічні уявлення є системною освітою, яка функціонує на різних рівнях рефлексії.
2. Основу сучасних побутових екологічних уявлень складає антропоцентризм, який поєднується з базовою потребою у безпосередніх контактах з природним оточенням. Антропоцентризм – домінуюча установка при сприйнятті природи;
3. Екологія – наука, що становить основу формування суспільства, і є первісним віддзеркаленням суспільних відносин.
Дисертація складається зі вступу, 5 розділів, висновку та переліку літератури з 91 найменування. Робота викладена на 66 сторінках, включає 5 малюнків.
Розділ I
Роль і місце екології у сучасному світогляді
1.1.Наука про довкілля
Історично так склалося, що наслідуючи визначені цілі типу видобування руди, виготовлення продуктів або прокладки доріг, люди ставили на чолі кута тільки цю конкретну мету. Ми просто не думали про екологічні наслідки, про побічні дії на довкілля. Такий підхід за своєю суттю не такий поганий, він притаманний для виробництва всіх створюваних людиною матеріальних благ, якими ми користуємося. Та доки населення і масштаби виробництва були малі порівняно з розмірами Землі, екологічні наслідки сприймалися як прийнятний компроміс. Іншими словами, природні простори були досить великі, що для досягнення поставлених цілей і отримання прибутку (тобто більші цінності замість менших відданих) можливо було пожертвувати частиною недоторканої землі, так як і деякою мірою чистоти повітря і води.
Але, вочевидь, цей процес у нашому небезкрайньому світі не може продовжуватися вічно. У міру зростання кількості народонаселення і масштабів виробництва екологічні наслідки ставали все більш серйозними і поширеними, а природні простори безперервно скорочувались. У 60-х роках суспільство почало відчувати загрозу глобального забруднення довкілля. Ми зрозуміли, що зниження її якості вже неможна вважати прийнятним компромісом. Вийшла переоцінка цінностей, і були вжиті перші заходи.
З’явилося багато законів, спрямованих на обмеження забруднення повітря і води, пом’якшення інших наслідків нашого впливу на довкілля.
У 1972 році в США було створено федеральна Аґенція охорони довкілля (ЕРА) для захисту національних земель, повітря і водних систем; паралельні аґенції виникали на рівні штатів, округів, населених пунктів. Громадянами створювались сотні організацій щодо охорони довкілля. Багато вчених звернулося до вивчення пов’язаних з ним проблем. Приватні підприємці створили нові виробництва і розробили нові продукти, які служать для боротьби із забрудненням, розміщення відходів і под. Завдяки такому значному підвищенню громадської свідомості і активності в 1960-1970-ті роки цей період посів гідне місце в історії, як ера природоохоронного руху.
Помітний прогрес 1960-1970-х років вочевидь не призвів до рішення всіх проблем. Суспільство, у всякому випадку тимчасово, вичерпало свою здатність приділяти головну увагу охороні довкілля. Початок і середину 1980-х років можна вважати періодом зниження громадського інтересу до цих питань. Але наукові дослідження, створення нових технологій і розвиток природоохоронної служби продовжувались. Зараз ми вже досить гарно розуміємо увесь комплекс проблем, дії і технології, необхідні для їх вирішення. Існує ціла низка законів, контрольних аґенцій і громадських організацій, якими управляють тисячі компетентних, відданих справі професіоналів. Укладаються підручники та читаються різноманітні курси. Таким чином, 1980-і роки можна вважати періодом консолідації сил і росту професіоналізму.
Зараз виникли нові проблеми. Чисельність населення Землі порівняно з 1965 роком майже подвоїлась. Якщо у 1960-тих та 1970-тих роках з’явилося тільки лише нечіткі прогнози відносно кислотних дощів, руйнування озонового екрану і потеплення клімату, пов’язаного з викидом в атмосферу вуглекислого газу при горінні, то зараз для всіх очевидно: ґрунт, вода і багато інших життєво необхідних нам ресурсів наблизились до межі їх можливого використання. У той же час природоохоронний рух 1990-х років може призвести до швидких і глибоких змін, так як підготовча робота вже зроблена. Через 30-50 років (час нашого життя) воно здатне зробити нестійкий зараз розвиток цивілізації стійким.
Спробуємо показати два цих визначення наглядно за допомогою аналогії. Людина може плигнути з вершини високої скелі, переконана в тому, що полетить. Вона може навіть відчути ейфорію від успіху, але пролетівши половину шляху закричить: «Досі все гаразд!» Але все це – свого роду «життя запозичене»: воно вже не належить їй. Її політ «нестійкий».
Очевидно, що заперечення сили тяжіння не призведе до уміння добре літати. Але, розуміючи і визнаючи закони гравітації, а крім того, принципи аеродинаміки, і беручи за основу їх у своїй діяльності, можна цьому навчитися. Хоча ми й «стійко» літаємо, використовуючи різні летальні апарати, збудовані з урахуванням наукових принципів.
Приблизно, теж саме можна сказати і про наші взаємини з довкіллям. У більшості випадків розвиток людського суспільства протікає при повному незнанні або навіть запереченні принципів, які керують самовідтворенням живих систем. Ми в багатьох відношеннях живемо «за позикою», і численні екологічні проблеми, які стоять перед нами, вказують на те, що такий стан нестійкий. Але, як не лишили ми спроб летіти, спіткнувшись об силу тяжіння, також не слід відказуватися від розвитку людського суспільства і повертатися до первісного життя. Слід лише зрозуміти екологічні принципи і прямувати до гармонічного розвитку відповідно до них. Це дуже просто: концепція стійкого розвитку полягає в задоволенні потреб і прагнення сьогодення без вступу в конфлікт із майбутнім.
Ми маємо необхідну інформацію. У середині XІX століття вчені почали вивчати і відкривати принципи взаємовідносин рослин і тварин між собою і з довкіллям. Цю область біології назвали екологією. У 1960-ті роки стало загальнопризнаним, що екологічні принципи і теорії відносяться не тільки до диких рослин і тварин в звичайних умовам існування. Вони застосовуються і до людини, причому в глобальних масштабах. Цю галузь екології, тобто вивчення екологічних принципів застосуємо до людського суспільства, необхідну для його стійкого розвитку, зараз часто називають наукою про довкілля.
«Не недостача екологічної інформації призводить до негативного впливу на довкілля, а неправильне застосування цієї інформації»[]. Словом кажучи, у нас є необхідні знання, які дозволяють зробити розвиток людського суспільства стійким.