«Дзеркало тижня» - одне із найяскравіших видань сучасності, яке здобуло популярність та визнання багатьох тисяч читачів. Його статус – міжнародний суспільно-політичний щотижневик, тираж якого становить 30 тисяч екземплярів. Об’єм видання – 24 сторінки друкованого тексту, розміщеної на папері, формату А2. На відміну від глянцевих журналів та друкованих «розважальних» газет, на перший погляд, формат видається досить незручним і дивним. Але цей фактор лише підкреслює серйозність видання, його віддаленість та невідповідність так званій «туалетній» чи «автобусній» пресі.
Перший номер видання побачив світ у жовтні 1994 року. З того часу, «Дзеркало тижня» тримається на перших позиціях серед лідерів, досить не чисельної, політичної преси України. 13 років – великий термін для друкованого видання, не кажучи вже про суспільно-політичний щотижневик. Адже в умовах економічних криз, політичних «війн» та революцій важко втриматися на плаву і продовжувати своє існування, попри зміни у правлячій верхівці країни. Але найбільш вражаючим залишається той факт, що протягом всіх цих років «Дзеркало тижня» не перетворювалось на «ручне» видання того чи іншого політика, не ставало примітивною друкованою машинкою для пропаганди політичної партії чи блоку, не прогиналось під могутнім тиском керуючого бомонду.
Починаючи з перших років правління президента Леоніда Кучми, «Дзеркало тижня» починає активно пропагувати ідеї демократизму і свободи слова на сторінках свого видання. У 90-х роках, коли відбувався утиск та контроль всієї інформації, що висвітлювали ЗМІ, «Дзеркало» продовжувало критику щодо правлячої верхівки. Звичайно, тодішня критика відрізнялась від сучасної, статті все ж були більш стриманими, але опозиційний настрій був відчутний у цьому виданні з моменту його появи. В таких умовах залишається незрозумілим факт непереривного існування щотижневика, адже яким саме чином йому вдалося домовитися з владою і чому попри нищівні утиски видавництво «Дзеркала» не закрили і досі невідомо. Можливо, «Дзеркало тижня» залишалось протягом усіх цих років певною ширмою, демократичною завісою, якою прикривалась політична верхівка. Мовляв, ось вам опозиція, свобода слова, а отже і повна демократія в країні. У всякому разі, факт залишається фактом, а «Дзеркало тижня» вже більше 13 років залишається чи не єдиним демократичним, здебільшого критичним, суспільно-політичним щотижневиком.
Отже, одним із головних досягнень видання можна вважати відродження та розвиток опозиційності, а разом з нею бунтарства, незгоди та національної самосвідомості. Адже український інформаційний простір, особливо у столиці, де і знаходиться редакція «Дзеркала», надзвичайно політизований. Це спричинюється розташуванням тут центральних органів та правлячих партій, що призводить до того, що в столиці практично відсутні безпартійні політичні видання, а політична залежність підкріплюється економічною. В таких умовах надзвичайно важко зберегти нейтральність і намагатися будувати демократичне видання. Ще однією з головних рис щотижневика можна назвати патріотично настроєних журналістів, що й досі залишається дикістю для сучасних ЗМІ України. Щотижневик виходить двома мовами: українською і російською, має також повноцінну Інтернет - версію для ділових людей. Цей факт ще раз підкреслює, що «Дзеркало тижня» намагається відповідати вимогам різних людей з різними можливостями та уподобаннями.
«Дзеркало тижня» досить чітко відповідає вимогам суспільно-політичного видання, адже кількість існуючих розділів у газеті наближається до переліку тем, якими здебільшого цікавиться суспільство. Газета поділяється на три великі розділи: влада, гроші та людина, які в свою чергу діляться на більш вузькі підрозділи. До розділу «Влада» належать Право, Внутрішня та Зовнішня політика. Розділ «Гроші» поділяється на Фінанси, Власність, Сільське господарство, Енергоринок, Нафтовий сегмент, Зарубіжну та місцеву економіку, Соціальний захист, Бізнес, Інформатизацію та зв’язок. Підрозділи, що належать до розділу «Людина» такі: Публіцистика, Наука, Історія, Освіта, Навколишнє середовище, Здоров’я. Культура, Література, Персоналії, сімейне коло, Туризм і спорт.Розмаїття тематики можна простежити по конкретних номерах видання. Взяти хоча б один номер за червень 2004 р. (№22) газети "Дзеркало тижня". У ньому в різних за розміром і різних за жанром матеріалах представлено щонайменше три десятка тем: підготовка до виборів президента, обговорення бюджетних проблем у парламенті, становище на нафторинку, стан галузевої науки, конфлікт, пов'язаний з виборами мера в Мукачево, обмеження на демократичних телеканалах в Москві (заборона програми "Намедни"), діяльність правоохоронних органів у Чернігові, наслідки депортації татар в Криму, перспективи приватизації "Укртелекому", стаття до 100-річчя від дня народження композитора Михайла Глінки, можливості літнього відпочинку і т.ін. Якщо узагальнити - тут і позитивний досвід, і критика, тут і політика, і економіка, тут і події в Україні, і в інших державах, тут і серйозні матеріали, і - розважальні. Це розмаїття тем і є однією з ознак демократичності «Дзеркала». Адже демократизм якраз і полягає в тому, що реципієнту інформації подаються матеріали на всякий смак, кожний може взяти з номера те, що його цікавить.
Привертають увагу читачів також різноманітні яскраві пародії, що прикрашають щотижневик. Це не просто смішні малюночки художника-початківця або комп’ютерна графіка. Карикатури сміливо можна назвати окремим розділом видання, складним і досить заплутаним. Адже далеко не кожний пересічний громадянин зможе зрозуміти той глибокий задум, що його вклав майстер у своє творіння. Потрібно мати неабияку фантазію і глибокі знання у новинах суспільно-політичного життя країни і світу.
Кожен журналіст редакції «Дзеркало тижня» відповідає за окрему сферу соціального життя людства, не тільки відображаючи події чи подаючи окремі факти, але й аналізуючи їх. Адже «Дзеркало» - аналітичне видання, що допомагає освіченим людям знайти потрібну точку зору або сформулювати свою особисту на засадах представленого аналізу. Головним редактором видання вже протягом багатьох років є Володимир Мостовий, а його першим заступником – дочка, Юлія Мостова. Це один із тих рідкісних випадків, коли дитина відповідає статусу батька і її журналістський талант дозволяє відкидати думки про «батьківське просунення» у кар’єрі, адже тематичне наповнення і якісний аналіз, що присутні в її статтях, дозволяють стверджувати про її професійність і талант. Загалом, редакція газети складається із великої кількості професіоналів та помічників різних рівнів, адже для отримання глибокої та достовірної інформації, що міститься на сторінках «Дзеркала» потрібна плідна і наполеглива праця людей із абсолютно різних сфер суспільного життя.
Говорячи про суспільно-політичний щотижневик «Дзеркало тижня» здебільшого використовують епітети «поважне», «достовірне», «серйозне» видання, якому довіряють. За даними опитування дослідної компанії TNSUkraine, до трійки лідерів усеукраїнського рейтингу тижневих громадсько-політичних газет увійшли «Аргументы и факты — Украина» (розрахована компанією аудиторія одного номера — 1,5 млн. осіб), «Московский комсомолец» в Украине» (330 тис. осіб) і «Дзеркало тижня» (165 тис. осіб). Це означає, що кожен примірник газети «Дзеркало тижня» потрапляє до рук чотирьох українців. Якщо ж звернутися до рейтингу всеукраїнської ділової преси, то «Дзеркало тижня» займає тут почесне друге місце. Саме цей рейтинг дивує, адже статус ділової преси дозволяє говорити про видання, як про серйозний довідник для ділових сучасних людей. Саме ж такою і є аудиторія суспільно-політичного щотижневика «Дзеркало тижня». Адже більшість читачів – це кваліфіковані спеціалісти, керівники різних підрозділів, бізнесмени, підприємці, здебільшого люди з гарною освітою. Середній вік читачів – 39 років. Аудиторія видання на дві третини складається з чоловіків, і лише одна третина – жінки.
«Дзеркало тижня» майже не купляють у роздрібному вуличному продажу, а кілька років тому це було майже зовсім неможливо. Здебільшого керівники компаній чи організацій, які цікавляться і залежать від суспільно-політичної ситуації в країні, передплачують цю газету протягом багатьох років. Тексти статей загалом важкі та заплутані для звичайного читача, тому щотижневик користується попитом у обізнаних в політиці та економіці людей, які люблять і вміють аналізувати прочитане, а не поглинати подану на тарілочці «простеньку» інформацію. Поважно ставляться до «Дзеркала тижня» і сучасні політики, навіть керуюча влада. Президент країни, Віктор Андрійович Ющенко, будучи ще Прем’єр-міністром країни, у своїх привітаннях до першого випуску газети українською мовою відмітив, що «газеті притаманний високий професійний та інтелектуальний рівень журналістики. Публікації в тижневику — навіть найгостріші і найкритичніші — віддзеркалюють політичні, економічні, соціально-культурні події в Україні».
Багато відомих політиків, науковців, спеціалістів у всіх сферах суспільного життя висловлювали прихильність до «Дзеркала тижня». Володимир Здоровега, професор Львiвського нацiонального унiверситету, відмітив: «Коли хтось у майбутньому захоче укласти хрестоматію української аналітики кінця 90-х — початку 2000-го років, то на першому місці там будуть кращі публіцисти «Дзеркала тижня». Ці висловлювання ще раз підкреслюють той величезний вплив, що має цей суспільно-політичний щотижневик на громадську думку освічених людей.
Та попри всі переваги, що має цей щотижневик, інколи і в ньому просліджуються елементи однобокості та суб’єктивності, чим завжди апелюють його противники. «Дзеркало тижня» звинувачують у проамериканській політиці, Європейському напрямку суспільного життя, а також в надмірному вживанні особистої думки журналістів. Деякі з цих факторів неможливо не підтвердити, адже видання відкрито пропагує такі ідеї. Але, на мою думку, європейські стандарти досить вдалі, щоб намагатися їх досягти, а суб’єктивний аналіз автора, тим паче професійний, не змушує копіювати думки, а лише дозволяє використати висновки для створення та формування особистої точки зору читача. Адже об’єктивності у чистому вигляді зовсім не існує, бо люди завжди якимось чином намагаються висловити особисту думку, може, навіть у прихованому вигляді. Об’єктивність, насправді, - це кропітка праця, коли людина поглинає велику кількість інформації, і, лише проаналізувавши різносторонні погляди, формує свою точку зору. Отже, досягнути об’єктивності можна лише шляхом всебічного інформування та зацікавленості в інформації з абсолютно різних джерел.