Зміст
1.Громадське телебачення Німеччини
2. Програмна політика
3. Історичні особливості німецького телерадіомовлення
4. Сучасне положення телерадіомовлення в Німеччині
5. В Німеччині розгортають мобільне телебачення
6. Інтерактивне Телебачення - це реальність
Джерела інформації
1.Громадське телебачення Німеччини
Громадське телебачення Німеччини: першу роль у кадровому питанні грає фаховість, а близькість до партії – лише другу
Після повалення фашизму, німці наприкінці 40-х років минулого століття вирішують зробити телебачення за прикладом Великобританської Бі-Бі-Сі. За такої системи існує один центральний суспільний телеканал, на який працюють громадські регіональні станції, відображаючи розмаїття внутрішнього життя країни та її представників.
Діяльність громадсько-правового мовлення не пов”язана із вказівками законодавчої чи виконавчої влади, орієнтується на суспільні інтереси , виступає як довірена особа суспільства.
На даний момент у Німеччині система ГП мовлення складається з декількох сегментів.
ЦДФ – це громадсько-правова телерадіокомпанія. ФРД – спільнота земельних ГП ТРК, які домовились разом створювати одну спільну телевізійну програму , яка розповсюджується по всій території Німеччини.
Також а території окремих діють свої ГП ТРК
У якості прикладу земельної СП ТРК можна навести устрій Панічно-німецького телебачення та радіо. Такі ТРК діють а підставі договорів. Дак, договір по НДР підписав землі: Вільне Ганзейське місто Гамбург, Макленбург передня Померанія, Нижня Саксонія, і Шлезвіг-Гольштінія.
Для інших ТРК, що діють в інших землях є певна різниця у Державному договорі. Проте є базовий принцип - теле- та радіомовлення в Німеччині здійснюється двома типами станцій: приватними та публічно-правовими. Договір дає загальні рекомендації а також окремі для кожної станції.
Наприклад загальні рекомендації стосуються неприпустимих за змістом передач, регламентації трансляції європейської продукції, регламентації показу реклами. Окремі пункти відносяться до фінансування: податки на радіо та телебачення, прибутки від реклами. Проте приватних ТРК телевізійний податок не стосується.
Діяльність громадсько-правового телебачення регламентується законом про державний договір по телебаченню та радіо від 1991 року., а також статтями до нього, які вступили в силу пізніше: “Федеральний договір про радіо та телебачення”, “Федеративний договір по ARD”, “Федеральний договір по ZDF”, “Федеральний договір з податків на радіо та телебаченні”, “Федеральний договір з фінансування радіо та телебачення ”.
Родзинка системи фінансування полягає у тому, що бюджетні кошти ТРК отримують по незалежним від держави каналам. Загалом фінансування здійснюється не з федерального або з місцевого бюджетів, які затверджуються представницькими органами та виконуються відповідними урядами, а через спеціально введений податок на радіо та телебачення, який сплачує лише господар приймача. Цей податок відрізняється від усіх інших. У Німеччині всі телевізійні та радіо податки збирає саме телебачення. Це спеціальний адміністративний орган – Центр стягнення податків. (ГеЦ).
Цей центр підтримується усіма теле- та радіомовниками земель. Розмір податку вимірюється потребами конкретного мовника.
Фінансові вимоги мають забезпечувати конкурентоспроможність ТРК, виробництво нових програм, потреби у новій техніці.
ЦДФ отримує 39% від цього податку, інші витрати покриваються з прибутків від реклами, а якщо є залишки, то вони розподіляються між іншими громадсько-правовими мовниками для використання на культурні цілі.
Бюджет ЦДФ затверджується Радою за представництвом Адміністративної Ради, яка здійснює контроль за діяльністю керуючого ЦДФ і виконує, господарчі функції. До неї входить 12 людей (представники земель) Термін повноважень складу ради – 5 років.
Рада з телебачення і радіомовлення ЦДФ (Друге Німецьке телебачення) складається з 77 членів.
Завдання цієї ради полягають у напрацюванні директив для передач ЦДФ та консультаціях управляючого з питань програм, затвердження бюджету, звільнення керівництва, давати участь ЦДФ. Ця рада складається по одному представнику від земель, що уклали договір з ЦДФ, трьох представників федерації, яких призначає федеральний уряд, дванадцяти представників партій, які представлені у Бундестазі, двох представників від євангелічної церкви, двох від католицької церкви, одного представника єврейської ради , по одному від Німецької профсоюзної спілки, представника торгівельної спілки, сільського господарства, ремісників. Серед складу ради є представники федерального союзу німецьких газетних видавців, також по одному представнику союзу засобів масової комунікації, друку, паперу, публіцистики та мистецтва тощо. Термін повноважень – 4 роки.
Керуючий та його заступник обираються Радою телебачення і радіомовлення у тому числі за пропозиціями Адміністративної ради. Функції його здебільшого контролюючі та представницькі.
Генеральний директор керує НДР та є її законним представником. Здійснюючи свої повноваження ген директор повинен отримати згоду Адміністративної радим з питань укладання трудових, тарифних договорів, укладання угод щодо реклами тощо.
Кожна земельна студія має свою телераду, яка обирає з поміж своїх членів голову та контролює діяльність гендиректора.
В інтерв”ю “Німецькій хвилі” від 6 березня 2005 року генеральний директор Медіа-Інституту Дюссельдорф-Париж професор Йо Ґребель розповів про те, що німецькі політики майже не мають можливості впливати на роботу Громадського телебачення:
«Навряд чи про це можна говорити як про загальне явище. Але, оскільки представники партій входять до наглядової ради, то вони можуть через своїх людей чинити певний тиск. Але, якщо порівняти з іншими країнами, то я можу чітко сказати, що окремі партії в Німеччині ніколи не мали якогось тривалого впливу на громадське телебачення. Звичайно, під час призначення людей на керівні посади кожна партія намагається захистити свої інтереси. І це не є жодною таємницею, що під час призначення інтенданта – президента телекомпанії – партія, котра перебуває при владі має добрі шанси провести свою людини. Але все ж першу роль у кадровому питанні грає фаховість, а близькість до партії – лише другу. Тобто можна знайти окремі негативні прояви політичного тиску, але загалом я можу впевнено стверджувати, що нині громадське телебачення майже не зазнає політичного контролю».
АРД – робітнича спілка громадсько-правового ТРК Німеччини. Земельні ГП ТРК, що входять до АРД складають одну програму, проте, кожна зі станцій має право на власні програми.
Для того, аби координувати розгалужену систему проводяться постійні конференції між керівним, та творчім складом ТРК.
Кожна студія самостійно покриває затрати з формування загальної програми у відповідності до укладеного договору. Крім того, якщо з якихось причин студія не виконала свою відсоткову долю програм громадсько-правового телебачення, вона забов”язана компенсувати його у наступному році.
2. Програмна політика
Німецьке громадське телебачення не має права транслювати передачі, що можуть зашкодити фізичному, духовному або душевному спокою дітей та молоді, окрім тих випадків, коли мовник може забезпечити умови обмеженого доступу на підставі вікового цензу. Фільми, які можна дивитись після 16 років показують лише з 22.00 до 06.00 ранку. З обмеженням після 18 років – з 23.00. Законодавство також містить рекомендації щодо того. Що більша частина програм має бути власного виробництва. Приватних мовників зобов’язують достатню увагу приділяти релігійним програмам, надавати ефіри політичним партіям на рівній пропорційній основі.
Проте існують окремі рекомендації. Наприклад, ЦДФ дається самостійність у створенні програм, у той же час, як громадсько-правовій ТРК ЦДФ наказують узгоджувати свою програмну політику із АРД, у першу чергу щодо новин.
Для здійснення програмної політики ЦДФ може співробітничати з третіми особами, проте їй заборонено купувати, замовляти телепродукцію з ціллю її економічного використання. Замовна продукція має бути пропорційно розділена між землями. Особливо прискіпливо на ЦДФ мають ставитися до оглядів подій у світі, передачі повинні відображати розмаїття Німецького життя, стимулювати індивідуальну думку. При цьому “міжнародна” та внутрішнє житті повинні відбиватися у програмах пропорційно.
ЦДФ повинне сприяти розвитку саме об”єднаної Німеччини. Новини та коментарі повинні бути відокремленими, останні позначені як особисті позиції. Федеральний уряд може отримати безкоштовний ефір у разі масштабних катастроф та інших масових загроз. Суворо регламентується надання ефірного часу релігійним конфесіям.
Програмна політика НДР реалізується через загальне мовлення та земельні програми. Останні – це програми земельних студій, передбачені для окремої землі.
Окрім громадсько-правового телебачення, до складу якої входить одна загально федеральна ГП ТРК (Друге німецьке телебачення – ЦДФ) загально федерального масштабу та громадсько-політична ТРК АРД, яка представляє об’єднання телеканалів земель. Вони мають статус некомерційних організацій. Разом із цим діють приватні телеканали.
3. Історичні особливості німецького телерадіомовлення
На сьогоднішній день система німецьких аудіовізуальних ЗМІ носить назву «дуальной» системи. Це означає, що в Німеччині існують лише дві форми власності на телемедіа:
а) суспільно-правова форма власності;
би) приватна форма власності.
Суспільно-правова форма власності сходила до післявоєнного часу, коли в рамках політики денацифікації західними союзниками були закриті всі існуючі в нацистській Німеччині ЗМІ, а для забезпечення інформаційного віщання були створені повністю підконтрольні окупаційним військовим властям пресу і радіо. В період з 1945 по 1949 рр. створені союзниками радіостанції поступово передавалися в управління німецькому персоналу, проте перед окупаційними властями встало питання, як повинні управлятися ці компанії. Союзники відразу ж відкинули ідею про передачу ЗМІ в руки німецької держави (уряду ФРН, а також місцевим урядам федеральних земель до цих пір заборонено мати будь-які ЗМІ), але також була знехтувана і ідея передачі радіостанцій в приватні руки (не дивлячись на те, що газети, створені союзниками, передавалися саме приватним редакторам). Як основну форму власності союзники вибрали суспільно-правову форму власності.