Адаптація повідомлень (пристосувати мову повідомлення та інформацію до мови тої групи реципієнтів, для якої воно призначене).
(Реципієнт - фізична особа, яка сприймає повідомлення: читачі, слухачі, глядачі).
Адвербіалізація повідомлень - пристосувати інформацію до того місця, часу, ситуації, в яких реципієнти сприйматимуть повідомлення.
Нормалізація повідомлень - привести норми повідомлення, реалізовані автором, у відповідність до тих норм, якими користується реципієнт (лінгвістичні, орфографічні, орфоепічні, граматичні, пунктуаційні).
Рецепціація повідомлень - реалізувати в повідомленні лише механізми сприйняття інформації, відкинувши норми її породження.
Інтерпретація повідомлень - (тексти класиків, тексти деяких документів) - дати коментарі до повідомлення, щоб пояснити незрозумілі речення. Редактор не має права вносити виправлень у сам текст.
Уніфікація - для понятійних повідомлень. Дати елементи повідомлення згідно зі стандартами.
Політизація - надати або усунути певне політичне забарвлення.
Естетизація - привести у відповідність із нормами прекрасного.
Етизація - узгодити повідомлення з нормами моралі, нормами професійної етики.
Мімізація - зменшити кількість відхилень у повідомленні.
Завдання
Підготувати повідомлення на тему „Роль Івана Франка як редактора".
Назвати періоди функціонування редагування як науки.
З’ясувати предмет, об’єкт і мету редагування.
Відомо три типи загальноприйнятої класифікації повідомлення.
Образні (художні) повідомлення - у них як основний спосіб опису і пізнання дійсності використовують художні образи. Класичний приклад - художня література.
Понятійні (науково-технічні) повідомлення - як основний спосіб використовують поняття та їх лінгвістичні позначення - терміни. Типові приклади - технічна, ділова та наукова література.
Образно-понятійні (публіцистичні) повідомлення - як спосіб опису та пізнання дійсності використовують одночасно і художні образи, і поняття (терміни). Приклади - повідомлення для масової аудиторії.
Згідно зі сказаним можна виділити три галузі редагування: редагування науково-технічних, художніх, публіцистичних текстів.
Але такий поділ, на думку Партика З.В., автора навчального посібника „Загальне редагування”[1], враховує не
всі особливості процесу редагування. Тому пропонується виділяти галузі редагування на основі поділу літератури за соціальним і функціональним призначенням та читацькою адресою. Згідно з цим поділом повідомлення можна класифікувати на такі види:
1) художні;
2) публіцистичні;
3) ділові (офіційні);
4) наукові;
5) популярні;
6) інформаційні;
7) виробничі (технічні);
8) навчальні;
9) довідкові;
10) рекламні;
11) дитячі.
На основі перелічених видів виділяють окремі галузі редагування: редагування художньої, публіцистичної, ділової, наукової, популярної, інформаційної, виробничої, навчальної, довідкової, рекламної, дитячої літератури.
Спірним залишається питання про виділення як окремих галузей редагування збірників документів та перекладів.
У наш час виникає нова підгалузь - редагування повідомлень для комп’ютерної мережі Internet, яка одночасно включає особливості як друкованих, так й електронних ЗМІ.
Слід зауважити, що редагування публіцистичних повідомлень (друкованих) суттєво відрізняється від редагування для радіо й телебачення. Тому його ділять на дві підгалузі: редагування повідомлень для друкованих і для електронних (радіо й телебачення) ЗМІ.
У друкованих ЗМІ відредагований матеріал потрапляє на етап конструювання. [2] Конструкцію видання задають також для web-сторінок, які призначені для розташування в базах даних Internet. В електронних ЗМІ (у радіотелевізійному процесі) після редакційного етапу видавничий оригінал передають послідовно на етапи постановки й монтажу.
Вивченням галузей редагування займається навчальна дисципліна „галузеве редагування".
Аспекти редагування
Редагування повідомлення на основі якогось одного чи одночасно кількох видів норм називається аспектом редагування.
Процес виділення аспектів редагування триває до цього часу.
На американському континенті виділяють такі аспекти редагування:
смислове (перегляд тексту щодо ступеня організованості й послідовності);
політичне (слідкування за дотриманням видавничої політики);
профілактичне (виправлення грубих помилок);
мовне (виправлення граматичних, пунктуаційних і синтаксичних помилок);
об’єднувальне (зв’язування посилань у тексті з відповідними додатками);
форматувальне (задання підпорядкованості для рубрик, шрифтів);
стильове (задання підпорядкованості для цитат, чисел);
роз’яснювальне (задання інструкцій для конструктора й художника);
координаційне (полягає в редакційній діяльності).
Є думка, що в майбутньому кожен вид норм редагування буде утворювати свій окремий аспект.
В Європі найчастіше виділяють наступні аспекти редагування:
літературне (здійснюють одночасно на основі кількох видів норм: композиційних, інформаційних, лінгвістичних, психолінгвістичних та логічних);
технічне (виконують на основі поліграфічних норм);
політичне (використовують політичні норми);
художнє (здійснюють на основі естетичних норм).
Виділяють також наукове редагування, коли повідомлення контролюють на основі норм тієї науки, фактичний матеріал якої описують у повідомленні. Як правило, науковим редагуванням займаються фахівці в тій чи іншій галузі знань, а не професійні редактори.
Комп’ютерне редагування має особливості, які відрізняють його від традиційного. В ньому виділяють такі ступені автоматизації:
Комп’ютеризоване редагування (операції контролю і виправлення здійснює людина; комп’ютер використовують лише як „електронне перо”).
Прикладом СР (систем редагування, які дають змогу здійснювати комп’ютеризоване редагування) є ТП (текстові процесори).
Автоматизоване редагування (більшу частину операцій контролю й виправлення виконує СР, а людина - меншу частину операцій контролю та більшість операцій виправлення.
Автоматичне редагування (більшу частину операцій контролю й виправлення виконує СР, а меншу - людина; крім того, людина приймає рішення в неформалізованих конфліктних ситуаціях).
Комп’ютерне редагування має свої специфічні розмежовані в часі етапи опрацювання тексту:
передредагування, тобто попереднє ручне розмічування оригіналу, яке виконує людина з метою наступного автоматизованого чи автоматичного редагування, наприклад, задання для рубрик спеціальних стилів їх оформлення, розставлення міток у бібліографічному описі тощо;
інтерредагування, яке виконує сама СР, проводячи операції контролю й виправлення тексту;
постредагування, яке виконує людина, проводячи ті операції контролю й виправлення тексту, що їх не змогла виконати СР.
Комп’ютерне редагування здійснюють послідовно: від однієї одиниці до іншої. Закінчивши опрацювання на одному рівні, переходять до наступного (в напрямі від нижчих рівнів до вищих).
„Специфіка порівневого опрацювання полягає в тому, що переходити до вищого рівня можна лише тоді, коли на нижчому всі помилки вже усунуті (наявність помилки на нижчих рівнях унеможливлює опрацювання вищих). Для порівняння вкажемо, що під час традиційного редагування людина опрацьовує текст інтегрально, тобто охоплює одночасно кілька сусідніх рівнів” [1].
Комп’ютерний словник для СР найчастіше створюють на основі частотного словника потрібної мови. Це викликане тим, що слова в тексті за частотою розподіляються згідно із законом Ципфа. Цей закон формулюють так: якщо для якогось досить великого тексту скласти список усіх слів, що вживаються в ньому, полічити для кожного слова частоту його вживання, розмістити слова в порядку спадання цих частот, перенумерувати ці слова від 1 (номер „1” присвоюють найбільш частому слову) до R, то добуток порядкового номера (рангу, r) будь-якого слова списку на його частоту появи в тексті (1) буде майже сталою величиною (с):
f∙r = c
На практиці це означає, що, коли перша тисяча слів частотного словника покриває близько 75% слів будь-якого тексту, то перші дві тисячі слів лише 80%, перші п’ять тисяч - лише 85% і т.д. Тобто, покриття тексту словами частотного словника відбувається дуже нерівномірно: невелика кількість слів із верхньої частини частотного словника покриває три чверті тексту, а більшість слів із нижньої його частини - решту, лише четверту частину.
Щоби забезпечити максимальне покриття тексту, яке істотно залежить від семантичного наповнення словника, часто чинять так: у комп’ютерному словнику виділяють словник загальновживаної лексики (загальний словник) і лексику окремих галузей знань (галузеві словники). У кожний галузевий словник, крім термінів і номіналів, включають також персоналії (власні імена й прізвища людей), географічні назви, скорочення та абревіатури. Далі для контролю тексту якоїсь конкретної галузі використовують загальний словник, а також добирають потрібний галузевий словник.