Публікації:
1. Парсяк К., Овчаренко К.Ю. Особливості дитячих телевізійних телепередач на українському телебаченні. //Збірник матеріалів I Міжвузівської студентської науково-практичної конференції. – Донецьк: Вид-во ДІСО, 2009. – Випуск 1. – 100 с.
Ключові слова: ДИТЯЧЕ ТЕЛЕМОВЛЕННЯ, ДИТЯЧА ЦІЛЬОВА АУДИТОРІЯ, ПРАЙМ-ТАЙМ, СІТКА ВІЩАННЯ, РЕЙТИНГ ПРОГРАМИ.
РОЗДІЛ 1. СПЕЦИФІКА ДИТЯЧОГО ВІЩАННЯ
1.1 Особливості дитячої цільової аудиторії
Світ сучасної дитини тісно пов'язаний із засобами масової комунікації (медіа), до яких традиційно відносять кінематограф, телебачення, пресу, відео, Інтернет, супутникове телебачення тощо. Їх популярність визначається такими факторами: використання терапевтичної, компенсаторної, рекреативної, естетичної, пізнавальної, інформаційної, комунікативної, моральної, соціальної, катарсичної чи інших функцій мистецтва; опора на видовищно-розважальні жанри, стандартизацію, серійність, сенсаційність, систему «емоційних перепадів», що дозволяє здійснювати розрядку нервової напруги глядачів; гіпнотизм, угадування бажань публіки, інтуїцію тощо.
Розглянемо дані, отримані в ході дослідження, проведеного ЮНЕСКО ще в 1997-1998 роках. «Із 5000 дітей (мешканців 23-х країн), 91 % мають можливість дивитись телевізор. Присутність інших ЗМІ має такі відсоткові показники: преса - 85 %, магнітофон - 75 %, комікси - 66 %, відеомагнітофон - 67 %, відеоігри - 60 %, персональний комп'ютер - 63 %, Інтернет - 29 %» [67].
Звісно, що з роками вплив цих засобів масової комунікації на населення багатьох країн світу та подані відсоткові показники набагато підвищилась. Щодня в середньому діти дивляться телевізор три години на день, що складає майже наполовину більше часу, ніж ними приділяється іншим видам діяльності. Для порівняння, «слухання радіо - 1,1 години, слухання аудіокасет (CD) - 0,9 години, комп'ютер - 0,64 години» [67].
У дитячому світі спостерігається бездумне, поглинання інформації, що приходить з екранів телевізорів, комп'ютерних моніторів, із радіоприймачів. «Школярі віддають перевагу різного роду розважальним шоу, «мильним операм», серіалам, жанровим комп'ютерним іграм тощо. Занурюючись в інформаційний, віртуальний світ, дитина дуже часто навіть й не замислюється над змістом того, що нею сприймається» [67]. Таким чином, поступово притупляється потреба у придбанні знань, спілкуванні з прекрасним, у духовно-естетичному збагаченні. Але ж численні тиражі газет, журналів, програми радіо й телебачення, кінофільми та комп'ютерні мережі несуть людям усі види соціальної інформації - економічну, наукову, політичну, естетичну тощо. Для дитини, яка відноситься до типу глядачів і слухачів,що споживає будь-яку інформацію, медіамистецтва виконують лише розважальну функцію. «Серед дослідників, педагогів, психологів з'явився спеціальний термін - інформаційна криза, тобто неможливість переробити інформацію, знайти та відібрати з величезного потоку найбільш актуальну та задовольняючу потреби людини, що сприяє духовному збагаченню та всебічному розвитку» [67].
Засоби масової комунікації та інформації можуть сприяти позитивному розвитку людини, але в той же час спустошенню, духовній, моральній, естетичній кризі особистості. Засилля низькопробної в художньому та змістовному відношенні дитячої теле - та кіно- продукції, де постійно присутні сцени насильства, вимагають від дитячих ЗМІ, підсилювати увагу до виховання дитини, розвивати високий рівень художнього сприйняття, пізнавальні інтереси та творчі можливості особистості.
Дитячі засоби масової інформації, протягом двох століть, пройшли довгий історичний шлях, багато в чому відмінний від дорослої журналістики: від журналів, газет кінця XIX-початку XX століть, до розвитку дитячої радіо- і тележурналістики. Першою регулярною дитячою програмою журнального типу на ТВ (праобразом сучасних телепередач) був «Юній піонер», а однією з перших радіогазет був «Піонерський світанок». Вже тоді формується система ЗМІ, до якої входять газети, журнали, теле – і радіопередачі, призначені для юних глядачів, які створюються саме дітьми [70, с.75].
Дитячі ЗМІ сьогодні – це «самостійний компонент загальної системи ЗМІ» [22, с.96]. А в суспільстві, що трансформується, роль цих засобів масової інформації значно посилюється. Телебачення має великі можливості впливу на дітей, і тому є одним з найвагоміших факторів родинного виховання та розвитку дитини. Значення ЗМІ орієнтованих на дитячу аудиторію, помітно росте з кожним роком.
Розглядаючи питання розвитку сучасного дитячого телебачення, для подальшої роботи, необхідно визначити основні терміни роботи:
Телебачення - галузь науки, техніки й культури, пов'язана з передачею на відстань зображень об'єктів і звукового супроводу (мови, музики та інш.) за допомогою радіосигналів. Найчастіше під назвою «телебачення» розуміється формування й трансляція телепрограм (власне - телевізійне віщання) - один із засобів масової комунікації. Телебачення синтезує у своїх передачах безліч інформаційних жанрів і різних видів мистецтва [23, с.164 ].
Дитяче телемовлення - система спрямованих телепрограм, адресованих юному поколінню глядачів - дошкільного, шкільного, підліткового і юнацького віку. Ціль таких програм - всебічне виховання та освіта дітей і юнацтва. За вмістом жанрів і формам дитяче телебачення досить різноманітне: казки, публіцистичні програми, пригодницькі, науково-фантастичні, науково-популярні фільми, зустрічі із цікавими людьми, вікторини, конкурси, мультфільми [23, с. 56 ].
«Сучасні мас-медіа значною мірою нівелюють соціокультурне відтворення окремої особистості, орієнтуючи її на масове споживання створюваних стереотипів, що підриває основу індивідуальності» [36, с. 112]. Масове споживання найбільш характерне для дитячої аудиторії. За допомогою телебачення у свідомості дитини створюється образ реальності, виробляється стиль і лінія поведінки, формується ставлення до життя. Важливо знати, наскільки дитяче телебачення спроможне прищепити своїм маленьким глядачам принципи моральності, етики та інші позитивні якості. Тому питання взаємодії цього середовища і ЗМІ набуває особливої гостроти.
На початку нового століття виявилося, що телевізор тримає першість у дозвіллі нового покоління. Малята-дошкільники проводять біля екрану близько двох годин щодня, а лідерами перегляду телевізійних передач були підлітки у віці від 13 до 15 років, які дивилися його більше трьох з половиною годин у день. З'ясувалося, що діти дивляться на телебаченні не тільки мультфільми, дитячі серіали, передачі та художні фільми. Вони є найбільш активними реципієнтами рекламного повідомлення (у середньому кожний другий дошкільник дивиться рекламу та телепрограми, що орієнтовані на дорослу аудиторію) [11, с.84].
Телебачення є не тільки головним джерелом інформації про поточні події, але й, по суті, головним осередком знань, що формує певну картину світу у дітей, випереджаючи в цьому такі традиційні інститути соціалізації, трансляції знань і культурних цінностей, як родина й система освіти. Діти – потенційні глядачі та слухачі, тому мають певну специфіку як окремий сегмент аудиторії: вони слухають і дивляться все. На відміну від більшості дорослих радіослухачів і телеглядачів, смаки й погляди їх ще не сформовані, у них не розвинені критерії оцінки. Зрозуміло, вони бачать і чують у відповідності зі своїм, дитячим, сприйняттям і орієнтовані на дитячі передачі, однак ніхто й ніщо, як правило, не заважає дитині слухати й дивитися будь-які дорослі радіопередачі й телепрограми [37, с. 234].
Дослідники виявили кілька стійких вікових особливостей у поводженні дітей і підлітків, що характеризують їх телевізійні смаки. Головна особливість: переваги типів передач міняються в міру дорослішання, і ці зміни відбуваються в середньому кожні три роки.
Телеглядачі-малята (до 3 років) віддають превагу передачам розвиваючого характеру, орієнтовані саме на цей вік, однак їх майже немає. У зв'язку із цим у малят роль вихователя грає реклама. Майже немає й телепередач для дошкільників (від 3 до 6 років), молодших школярів ( 6-8 років). У цьому віці діти чекають від телебачення такі види передач, як лялькові форми програм, цирк (насамперед клоуни й дресировані тварини), а також мультфільми. Молодші школярі ( 9-11 років) найбільше полюбляють мультфільми де в ролі головних персонажів виступають тварини або герої - напівлюди-напівтварини чи фантастичні істоти, а підлітки від 12 років віддають перевагу мультфільмам персонажами яких є люди. Цей вік відрізняється величезним споживанням, великої кількості телепрограм різноманітних жанрів (художніх фільмів, серіалів, ток-шоу, розважальних телепередач), орієнтованих на різні вікові категорії глядачів [14, с.336].
Юні глядачі дивляться всі програми - дитячі й дорослі. У результаті специфічні дитячі телеуподобання й переваги нівелюються, відбувається зближення їх з дорослими. Нарівні з дорослими діти дивляться фільми з еротикою, насильством і убивствами. Діти наслідують дорослим і імітують моделі й зразки поводження, широко представлені на телеекрані. Образи героїв фільмів або ведучих у програмах, яким діти наслідують, повинні бути сильними, спокійними, доброзичливими; - необхідні програми, які допомагають дитині побачити позитивні приклади дорослих (людей мистецтва, науки, утворення), а також своїх однолітків, які вже домоглися в житті успіхів. Ми бачимо, що загальна тенденція – це заміщення продукції дитячої культури продукцією масової «дорослої» культури. У цілому ця низькопробна продукція являє загрозу для психічного й морального здоров'я дитини [72, с.476].
У віці близько 12 років відбувається кардинальна, різка зміна телевізійних переваг, усвідомлення своєї причетності до суспільства, насамперед, до свого покоління. У 15-16 років спостерігається новий стрибок у телевізійних орієнтаціях [14, с.337].