Не страждаючи від відсутності формальної вищої освіти, Ернест Хемінгуей опублікував свою першу книгу "Три розповіді і десять віршів" у 1923 р., тобто в двадцять чотири роки. У тридцять років Хемінгуей вже був не лише дослідним журналістом, але і всесвітньо відомим автором романів "Фієста" і "Прощавай, зброє!".
Як зазначалося вище, відправитися на війну до Європи не вдалося відразу через дві причини: по-перше, вік – Хемінгуей був дуже молодий; по-друге, через травму лівого ока, отриманої під час тренувань по боксу. Залишалася робота. Хемінгуей жадібно прагнув до вивчення життя за межами устрою провінційного, буржуазно-міщанського, релігійного Оук-парку. Досвід репортера шкільної газети "Трапеція" дозволив йому поки що оволодіти лише рудиментарними принципами письменницької майстерності, і ще належало навчитися точно, безпосередньо і стисло виражати свої думки. Він сподівався, що робота в газеті "Канзас-Сіті стар" допоможе відшліфувати стиль, а життя у великому місті дасть можливість проникнути за куліси складної дійсності, що його оточувала. Дослідник творчості письменника В.М. Погостін зазначає, що Хемінгуей, очевидно, ніколи не сумнівався у виборі письменницької праці як своєї майбутньої професії і ще в школі усвідомлював, які його чекають труднощі на шляху до успіху. Підтвердження цьому ми знаходимо в незавершеному, а тому і не опублікованому за життя письменника і довгий час (до 1972 р.) прихованій від очей дослідників оповіданні "Останнє хороше місце". Всіма критиками і біографами одноголосо визнається літературний прототип юного Хемінгуея – Нік Адамс ховається зі своєю молодшою сестрою від інспекторів, що намагаються заарештувати його за випадкове вбивство самця оленя (такий випадок стався насправді, коли Ернесту було шістнадцять років) [12, с. 49]. Сестра Ніка запитує:
"- А ти зможеш заробляти як письменник?
- Якщо писатиму добре.
- Можливо, тобі для цього потрібно писати трішки оптимістичніше? Я так не думаю. Але мама сказала, що ти пишеш про все в похмурому світлі.
- Дуже похмурому для "Сант-Ніколаса", - сказав Нік. - Вони мені цього не сказали, але розповіді їм не сподобалися.
- Але "Сант-Ніколас" наш улюблений журнал. - Знаю, - сказав Нік. - Але для нього я вже пишу дуже похмуро. Адже я ще не став дорослим" [11, с 10, 14].
Звичайно, Нік Адамс всього лише літературний персонаж, а тому не виключено, що згадка про спробу ще в шкільні годи запропонувати свої розповіді популярному щомісячному журналу для юнацтва "Сант Ніколас" (заснований в 1873 р.) і, не дивлячись на відмову, не змінювати свого рішення стати професійним літератором є художньою вигадкою Хемінгуея-письменника. Проте той факт, що в цій розповіді йде мова про події, що дійсно мали місце, дозволяє засумніватися в аргументах тих біографів і критиків Хемінгуея (К. Бейкер, Ч. Фентон, Р. Стефенс), які стверджували, що в шкільні роки, він досить стримано відносився до всіх видів творчої діяльності, що деякий час навмисно прагнув розвивати інші можливості свого характеру, що коли його розповіді все-таки стали з'являтися в "Скрижалі", то сталося це мало не завдяки таємній змові його вчителів і що його роботи в цей період не можна розглядати ні як свідому частину його журналістської діяльності, ні як підготовку до діяльності літературною, оскільки він, нібито за прикладом свого батька, мав намір вивчати медицину [12, с. 49].
Залишаючись вірним своєму прагненню присвятити себе літературі, 18-річний Ернест Хемінгуей восени 1917 р. вирушає до Канзас-Сіті, де з допомогою свого дядьки, процвітаючого бізнесмена Тайлера Хемінгуея, поступає учнем репортера в одну з найбільших американських газет того часу "Канзас-Сіті стар" і, успішно пройшовши тридцятиденний випробувальний термін, стає повноправним співробітником газети з окладом 15 доларів на тиждень.
Багато років опісля Хемінгуей говорив: "Я хотів працювати в "Стар", тому що рахував її вважав її кращою газетою в Сполучених Штатах" [12, с. 50].
"Канзас-Сіті стар" була заснована у 1880 р. бізнесменом Уїльямом Р. Нельсоном і по своєму формату і вмісту мало чим відрізнялася від інших недорогих денних газет – на той час "найуспішнішої журналістської продукції в Сполучених Штатах" (невеликий розмір, головним чином розважальні матеріали, стислий стиль, тон захисника суспільних інтересів).
Перший номер "Канзас-Сіті івнінг стар" побачив світло 18 вересня 1880 р. (через декілька років слово "івнінг" – "вечірня" – випало з назви газети). Стан для народження нової газети був досить сприятливим. По суті, конкуренцію їй могли скласти лише дві ранкові газети міста - "Дейлі джорнел" (заснована у 1858 р.) і "Таймс" (заснована у 1868 р.). Тон поборника інтересів громадськості сприяв швидкому зростанню популярності газети. "Канзас-Сіті стар" активно включилася в кампанію за споруду в місті телеграфу, розширення трамвайних ліній, протестувала проти корупції міської влади, призначала винагороду за упіймання фальшивомонетників (навіть наймала власних детективів), виступала проти гральних будинків і проституції, ратувала за будівництво парків, бульварів і поліпшених будинків для середнього стану (при цьому Нельсон сам не упустив можливості побудувати і здавати в наймання нові будинки) тощо. Результати цих кампаній, а також той факт, що, будучи місцевою, регіональною за своїми інтересами газетою (перш за все в сферу її інтересів входили штати Міссурі і Канзас), "Стар" досить широко освітлювала події як усередині країни, так і за кордоном і в своїх передових статтях приділяла велику увагу питанням національної політики, позначилися на розширенні сфери впливу і зростанні накладу газети.
Перший номер "Канзас-Сіті стар" вийшов тиражем 3 тис. екз., але вже до кінця року наклад газети виріс до 10 тис., а до 1893 р. наклад склав 50 тис. екз., тобто в два рази більше накладу "Таймс" - основний конкурент "Стар" у Канзас-Сіті.
В кінці ХIХ - початку ХХ ст., коли в Сполучених Штатах вже повним ходом йшов процес концентрації капіталу (у тому числі газетного) і багато газет зникли зі сторінок історії, поглинені більш крупними виданнями, а основні газети країни значно збільшили свій наклад, прибуток і досягли високої міри капіталізації, Канзас-Сіті "Стар" Нельсона продовжувала зберігати свої домінуючі позиції. Більш того, у 1894 р. Нельсон організував недільний випуск, а у 1901 р. придбав конкуруючу "Таймс" і використовував її для видання ранкового випуску. Окрім "Канзас-Сіті стар" і "Таймс" Нельсон, починаючи з 1890 р., випускав щотижневу газету для фермерів "Уїклі стар", наклад якої до 1893 р. досяг 100 тис. екз., а на початок Першої Світової війни - третину мільйона.
Уїльям Р. Нельсон помер у 1915 р. і "Канзас-Сіті стар" і "Таймс" перейшли під опікування його вдови, а потім дочки. У цей час "Стар" досягла апогею свого розквіту і серед авторів, що співробітничали в газеті, з'явилося ім'я колишнього президента Теодора Рузвельта. Восени 1917 р., коли уряд США зволікав з відправленням до Європи експедиційного корпусу, відомий своєю експансіоністською політикою Т. Рузвельт опублікував в "Канзас-Сіті стар" ряд передових статей, що закликали до рішучих дій і швидкого вступу Америки в імперіалістичну війну. "Стар" не забарилася нажити на них політичний капітал, запропонувавши ці статті безкоштовно для передруку іншим газетам.
Саме тоді – восени 1917 р. – дядько Хемінгуея привів Ернеста до свого колишнього однокурсника Генрі Геськеллу, який був у той час старшим редактором редакційного відділу "Канзас-Сіті стар", а з 1928 р. став її головним редактором, пропрацював в "Стар" 54 роки і був двічі нагороджений премією Пулітцера. Під керівництвом цього досвідченого журналіста почав свою професійну діяльність молодий Хемінгуей.
У 1917 р. "Канзас-Сіті стар" входила в п'ятірку найбільших і популярних газет Сполучених Штатів. Журналістика шкільних років не могла повністю підготувати Хемінгуея до репортерської роботи в одній з провідних газет країни, і репортеру-початківцю довелося багато чому вчитися. З часів її засновника Уїльяма Р. Нельсона в "Канзас-Сіті стар" збереглася традиція підготовки власних репортерів, на відміну від інших газет, що вважали за краще брати репортерів з досвідом. 35 років опісля Ернест Хемігуей, згадуючи свою репортерську школу в "Стар" говорив: "Вони заставляли нас працювати по-справжньому, особливо суботніми вечорами. Втім, мені це було до душі, і я із задоволенням брався за спеціальні завдання і додаткову роботу" [12, с. 51]. Про незвичайну енергію Хемінгуея – репортера-початківця, його працьовитість, жадібноме прагнення якнайскоріше опанувати майстерність справжнього журналіста пише в своїх спогадах друг письменника по роботі в "Канзас-Сіті стар" і службі в частинах Червоного Хреста в Італії журналіст Теодор Брамбек, що прийшов в газету в листопаді 1917 р., на місяць пізніше молодого Хемінгуея:
"Щось не ладналося з друкарською машинкою, по якій люто бив високий темноволосий парубок, що сидів за сусіднім столом. Кожна десята буква вискакувала з рядка, але, схоже, його це не турбувало. Він не звертав уваги, навіть коли заклинювали дві клавіші.
...Це був мій перший день роботи в "Канзас-Сіті стар". ...Парубок за сусіднім столом закінчив статтю, крикнув розсильного і обернувся до мене.
- Погано надруковано, - сказав він, посміхаючись. - Варто трохи захопитися, і цей агрегат абсолютно перестає слухатися.
- Ваша думка випереджає пальці.
- Схоже, що так. - Він піднявся і підійшов до мене. - Мене звуть Хемінгуей, Ернест Хемінгуей" [2, с. 75].
Так Теодор Брамбак познайомився з людиною, яка незабаром стала одним з видатних сучасних письменників. Спочатку Брамбек не розгадав в ньому талант, але Хемінгуей відразу справив на нього враження парубка, що "розпирався від надлишку енергії". Енергія ця була настільки вражаючою, що саме її Брамбек вважав тією особливістю, яка відрізняє генія. "За день, - підкреслює Брамбек, - він видавав більше матеріалу, чим два будь-яких репортера разом узяті. Здавалося, він не знав, що таке втома" [2, с. 75].