Суспільна психологія - це сукупність відчуттів, емоцій, несистематизованих поглядів, настроїв, звичаїв, традицій, звичок, що складалися під впливом безпосереднього суспільного буття.
Над суспільною психологією підноситься ідеологія. Ідеологія - це сукупність ідей, поглядів, теорій, що відображають суспільні стосунки в більш менш стрункій системі. Ідеологія включає політичні і правові погляди, теорії, філософію, мораль, мистецтво, релігію.
Суспільна психологія не здатна піднятися до глибоких науково-теоретичних узагальнень. Вона відображає суспільне буття поверхнево, хоча і тісніше пов'язана з ним, чуйно реагуючи на всілякі його зміни. Ідеологія, глибше відображаючи суть суспільного буття сприяє кардинальнішим його змінам на основі використання наукових даних.
Між суспільною психологією і ідеологією існує органічна і діалектична єдність. Ідеологія, аналізуючи і узагальнюючи результати практичної діяльності людей, дозволяє встановити основні тенденції в розвитку історичних процесів.
У нас склалося обмежене і невірне уявлення про масову свідомість, трактуючи як низькопробну, примітивну частину буденної свідомості певної частини трудящих і перш за все молоді. Але масова свідомість є складнішим феномен. За підрахунками соціологів, кожна людина є членом як мінімум 5-6 лише малих і не менше 10-15 великих і "середніх" формальних і неформальних груп. Ця маса людей, будучи реальною, природною спільністю, об'єднується якимсь дійсним соціальним процесом, здійснює загальну діяльність, демонструє спільну поведінку. Більш того, сам феномен маси не виникає, якщо подібна загальна, спільна діяльність або подібна поведінка відсутні. Масова свідомість - це свідомість маси, свідомість різних типів і видів мас.
З масовою свідомістю пов'язана громадська думка, яка представляє його окремий випадок. Громадська думка висловлює відношення (приховане або явне) різних соціальних общностей до тих або інших подій дійсності. Вона визначає поведінку окремих осіб, соціальних груп, мас і держав. [18, ст. 178]
Громадська думка може відображати істину або бути помилковою. Вона може виникати стихійно, а може формуватися як частина масової свідомості державними установами, політичними організаціями, засобами інформації. Наприклад, в 30-і роки засобами пропаганди в нашій країні було сформовано масову свідомість нетерпимості до інакодумців. І громадська думка вимагала смерті всім, хто по своїх переконаннях не вписувався в рамки масової свідомості. [33, ст. 58]
Правильне уявлення про суспільну свідомість не можна скласти, не аналізуючи специфічних форм, за допомогою яких реально здійснюється віддзеркалення суспільного буття і зворотна дія суспільної свідомості на життя суспільства.
Під формами суспільної свідомості розуміють різні форми віддзеркалення в свідомості людей об'єктивного світу і суспільного буття, на основі якого вони виникають в процесі практичної діяльності. Суспільна свідомість існує і виявляється у формах політичної свідомості, правової свідомості, етичної свідомості, релігійної і атеїстичної свідомості, естетичної свідомості, природно-наукової свідомості.
Існування різних форм суспільної свідомості визначається багатством і різноманіттям найоб'єктивнішого світу - природи і суспільства. Різні форми свідомості відображають стосунки між класами, націями, соціальними спільнотами і групами, державами і служать основою політичних програм. У науці пізнаються конкретні закони природи. Мистецтво відображає світ в художніх образах і так далі. Маючи своєрідний предмет віддзеркалення, кожна форма свідомості має свою особливу форму віддзеркалення: наукове поняття, моральну норму, релігійну догму, художній образ.
Але багатство і складність об'єктивного світу створюють лише можливість появи різних форм суспільної свідомості. Реалізується ж ця можливість на основі конкретної суспільної потреби. Так, наука виникає тоді, коли просте емпіричне накопичення знання стає недостатнім для розвитку суспільного виробництва. Політичні і правові погляди і ідеї виникли разом з класовим розшаруванням суспільства.
Розділ 2. Засоби масової комунікації: зміст, сутність, структура, функції
2.1 Поняття, структура і сутність засобів масової комунікації
Суспільне життя, яке функціонує в політичній, економічній та духовній сферах, потребує опосередкованих форм спілкування та спеціальних засобів комунікації між різними носіями влади, державою та громадянами, суб'єктами політичної, економічної та духовної діяльності.
В демократичному, правовому суспільстві влада поділяється на законодавчу, виконавчу й судову. Це, безумовно, правильно. Однак глобальна інформатизація суспільства, широке впровадження нових інформаційних технологій (телебачення, комп'ютерних мереж, аудіо- та відеосистем) зробили актуальними розмови про інформаційну владу.
Під інформаційною владою розумітимемо здатність власників інформації шляхом отримання, селекції, тлумачення, компонування та поширення інформації впливати на формування суспільної свідомості, спонукати суб'єктів політики, економіки та культури до дій у заданому напрямі.
Інформаційна влада може реалізовуватися через спеціалізовані засоби передавання інформації, які забезпечують єдність волі, цілісність, і цілеспрямованість дій великої кількості людей. [8, ст. 18]
Ці засоби називають ЗМК, або засобами масової комунікації (ЗМК).
ЗМК є спеціалізованими установами для відкритого, публічного передавання будь-якої інформації будь-якими засобами за допомогою спеціального технічного інструментарію. До ЗМК належать друкована, аудіовізуальна, електронна преса, масові довідники, кіно-, відео-, аудіоносії інформації, супутникові, кабельні, комп'ютерні мережі — усе, що може нагромаджувати й передавати важливу для суспільного життя інформацію.
Історія становлення та функціонування ЗМК виокремила такі основні концепції діяльності:
1. Авторитарна концепція. Сформувалася у XVI—XVII ст. і визначала основне покликання преси — підтримку й сприяння політиці уряду та служіння державі.
2. "Правдива концепція". Зародилась наприкінці XVII ст. (Д. Мільтон[16], Дж Локк[17], Д. Мілль[18]) і ґрунтувалася на свободі волі та декларувала такі цілі преси: інформування, продаж, сприяння дозвіллю та контроль за діями уряду.
3. Тоталітарна концепція. Виникла наприкінці XIX ст. (В. Ленін[19]), зміцнилася у першій половині XX ст. (Й. Сталін[20], А Гітлер[21], Й. Геббельс[22], Мао Цзедун[23]) і передбачала необхідність ведення ідеологічної боротьби з класовим ворогом.
4. Концепція соціальної відповідальності преси. Утвердилася в середині XX ст., виходила з таких цілей ЗМК: інформування, продаж, сприяння дозвіллю та переведення конфліктів у план дискусії. [15 ст. 53]
Оскільки йдеться про владний потенціал ЗМК, неможливо обійтися без такого ключового поняття, як свобода преси.
З появою перших газет виникла проблема вільної преси, яка стає предметом полеміки, а згодом і загострюється у XVIH ст. у роки Французької буржуазної революції.
У ці часи була сформульована демократична буржуазна концепція свободи преси, яка ґрунтувалася на трьох основних тезах:
• відокремлення новин від коментарів;
• відкритість урядової інформації;
• відсутність цензури. [20, ст.133]
Свободу преси в сучасних умовах, напевно, варто розглядати як свободу діяльності ЗМК, позаяк поняття преси у XX ст. радикально змінилося.
Отже, свобода ЗМК є життєво необхідною умовою не лише для волевиявлення людьми своїх думок і прагнень. Без її реалізації годі й говорити про побудову громадянського суспільства, гарантування конституційності демократичного ладу.
Існують дві основні доктрини свободи ЗМК: західноєвропейська (на базі французької Декларації прав людини і громадянина) і північноамериканська (на базі американського "Білля про права"). Ці доктрини дуже осучаснилися, пройшовши шлях від ліберального максималізму до соціальної відповідальності. Проте цей процес ще й досі не завершився. Свідченням цього є проблеми "папарацци" та "орал-гейт", що активно дискутувалися громадськістю після загибелі британської принцеси Діани[24] та скандального процесу Б. Клінтон[25] — М. Левінські[26].
Більш того, за умов глобалізації, коли провідні інформаційні агенції та телерадіокомпанії монополізовані в руках небагатьох ТНК, насамперед американських, поняття свободи ЗМК набуває формального характеру. Свідчення того — висвітлення агресії НАТО на чолі зі США в Югославії, Афганістані, Іраці тощо. [3, ст. 359]
Щоправда, існує ще доктрина "свободи преси" — авторитарна, коли ЗМК можуть говорити про те, що дозволяє влада (комунізм, націонал-соціалізм, радикал-конфесіоналізм). Проте це вже, певна річ, мало поєднується зі словом "свобода" взагалі
ЗМК є невід'ємною складовою механізму функціонування демократії, її ціннісних і нормативних засад. Саме ЗМК можуть допомогти індивіду вийти за межі його безпосереднього життєвого досвіду і приєднатися до політичної, економічної та духовної діяльності.
Для того щоб гарантувати можливість вільного отримання інформації, потрібно обмежити вплив влади на ЗМК, забезпечити контроль над їх діяльністю з боку суспільства.
Це можна зробити лише на основі розуміння функцій ЗМК:
• інформування громадян про найважливіші для них і влади події освіти (доповнює діяльність спеціальних навчальних закладів — шкіл, коледжів, технікумів, університетів, академій);