• критики й контролю, реалізація якої спирається на громадську думку та закон;
• артикуляції та інтеграції, що сприяє об'єднанню та згуртуванню суспільних інтересів, є умовою для формування впливової опозиції;
• мобілізації, котра спонукає людей до певних політичних дій (або свідомої бездіяльності);
• інновації, що виявляється в ініціюванні політичних змін шляхом постановки важливих проблем перед владою й громадськістю;
• формування громадської думки з ключових питань суспільного життя;
• оперативну, яка полягає в обслуговуванні ЗМК політики певних партій, громадських рухів, соціальних груп.
Як спостережено, основними етапами інформаційного процесу є: отримання, добір, тлумачення, коментування і поширення інформації.
Одним з найважливіших засобів політичного впливу ЗМК є добір інформації.
Звичайно, тут спрацьовують як політичні симпатії власників і керівників ЗМК, так і ринкові критерії інформаційної політики ЗМК. [22, ст. 189]
Сформулюємо принципи вибору публікацій і передач:
1. Важливість (справжня чи уявна) для громадян — загроза миру, тероризм, екологічна безпека, катастрофи.
2. Неординарність. Екстремальні події — війна, голод, злочини — домінують над явищами буденного життя. Звідси й схильність ЗМК до негативізму та сенсацій.
3. Новизна фактів. Повідомлення про найновіші факти — досягнення в економіці, рівень безробіття, космічні проекти, нові політичні партії та ініціативи — завжди привертають увагу.
4. Політичний успіх. Йдеться про успіхи країн, партій, лідерів, результати виборів, рейтинги популярності, культ зірок — у політиці, спорті, культурі.
5. Високий суспільний статус. Що вищий статус джерела інформації, то більше в нього шансів прозвучати в ефірі чи бути надрукованим на шпальтах газети. Відповідно люди з еліти (особливо правлячої) мають більше шансів щодо доступу до ЗМК
Масова комунікація пов'язана з видами діяльності на основі використання знаків і символів. [21, ст. 162]
Ідеологами, державна та політична символіка, правила етикету, мова жестів, дорожні знаки тощо містять необхідну для соціалізації індивіда інформацію.
У сучасному світі роль засобів масової комунікації постійно зростає. Нині вже нікого не здивуєш, назвавши ЗМК четвертою владою (поряд із законодавчою, виконавчою та судовою).
Отже, ЗМК можуть бути не тільки важливим засобом інформування населення. Досвід показує, що ЗМК активно використовуються владою для політичного маніпулювання.
А задля цього не тільки підтасовуються факти, замовчується правдива інформація, поширюється брехня, а й застосовуються прийоми напівправди, фрагментації в потрібному контексті інформації, навішуються ярлики.
І справді, скажімо, якщо людина веде збройну боротьбу за створення самостійної національної держави, її, залежно від політичних симпатій, можна назвати і терористом та сепаратистом, і партизаном та борцем за свободу. Якщо це "наш", то "розвідник", якщо "ненапі", то "шпигун" тощо.
Трапляються і парадокси. Скажімо, комуністична пропаганда в СРСР називала Центральну Раду Української Народної Республіки "буржуазною", хоча більшість у ній мали соціал-демократи. Проблема полягала в тому, що вони були українськими соціал-демократами. А в російській соціал-демократії, як відомо, демократія закінчувалася на українському питанні.
В основі таких підходів лежить використання методів соціальної міфології, яка активно впроваджується в суспільну свідомість, насамперед через ЗМК.
Наприклад, базовими міфами комуністичної системи були такі:
• приватна власність як головне джерело соціального зла;
• неминучість краху капіталізму та перемоги комунізму;
• керівна роль пролетаріату та його комуністичної партії;
• єдине правильне соціальне вчення — марксизм-ленінізм. Де ці міфи нині? Чи домінують вони? Крах так званого соціалістичного табору показав, "хто є хто".[10, ст. 81]
Так само і в західному світі далеко не все гаразд. І там більш до вподоби не раціональне осмислення політики, а використання соціальних міфів.
Ось, наприклад, базові міфи США:
• про індивідуальну свободу і особистий вибір громадян;
• про нейтралітет найважливіших політичних інститутів — президента, конгресу, суду, ЗМК;
про незмінно егоїстичну природу людини, її агресію та споживацтво;
• про відсутність соціальних чи етнічних конфліктів;
• про плюралізм ЗМК та ін..
Переконаний, ми ще станемо свідками руйнування цієї міфологічної системи (але це є темою для окремої розмови).
Отже зазначимо, що ЗМК за формами організації можуть бути приватними, державними та суспільно-правовими:
• приватними, коли ЗМК перебувають у приватній (корпоративній) власності й фінансуються за рахунок доходів від реклами і пожертв (США);
• державними, коли ЗМК належать державі, прямо фінансуються та контролюються нею (колишній СРСР, Китай, нинішня Франція);
• суспільно-правовими, коли ЗМК фінансуються переважно за рахунок спеціального податку, мають юридичні права та органи самоврядування, але загалом контролюються суспільними радами (телебачення і радіо в Німеччині) тощо.
Зрозуміло, що ідеальних форм організації ЗМК не існує. Очевидно, раціональним є оптимальне співвідношення різних форм залежно від особливостей певної країни, звичайно, у поєднанні з ефективним контролем за діяльністю ЗМК, здійснюваним на правових засадах.
У більшості країн світу є спеціальні органи загального контролю за ЗМК, які стежать за виконанням етичних і правових норм, прийнятих у даному суспільстві.
Наприклад, у Франції такою організацією є Вища рада з аудіовізуальної комунікації, яка не лише контролює державні й приватні телерадіокомпанії, а й видає їм державні ліцензії на право виходу в ефір. [7, ст.75]
У Великобританії загальні напрями діяльності телебачення й радіо визначають уряд і парламент, а за дотриманням етичних норм стежить спеціальна комісія із самоконтролю.
У США питаннями регулювання діяльності ЗМК опікується Федеральна комісія з комунікації. [36, ст. 519]
В Україні питанням видачі ліцензії та контролю за дотриманням умов телерадіомовлення займається Національна рада з телебачення та радіомовлення, [1] яка на паритетних засадах формується Верховною Радою та Президентом України і затверджується на сесії парламенту. [2]
Отже, структура ЗМК в кожній країні може бути різною. Головне полягає в тому, щоб усі вони мали рівні права, а інформаційний простір не був надмірно монополізований. Лише тоді ми зможемо говорити про інформаційну владу як справді рівноправну четверту владу поряд із законодавчою, виконавчою та судовою.
свідомість масова комунікація суспільна
2.2 Вплив засоби масової комунікації на свободу вибору й самовизначення людини
Жодна філософська проблема не має, мабуть, такого соціального й політичного звучання в історії суспільства, як проблема свободи. Особливо гостро ця проблема відчувається в сучасну епоху, коли технології прихованого управління масовою свідомістю стають з кожним днем досконалішими. У зв’язку з цим виникають питання: наскільки вільною є особа, що знаходиться під постійним тиском ЗМК? Як прихований вплив ЗМК діє на свободу вибору й самовизначення людини? Чи обмежують свободу маніпулятивні технології?
Питання про те, чи дійсно ЗМК мають такі необмежені можливості впливу на свідомість людей, залишається відкритим і зараз. У сучасній науці існують два підходи до проблеми маніпуляційних можливостей ЗМК: медіаорієнтований і медіацентристський [11, ст. 68]. Згідно з першим підходом, людина розглядається як активний і критично налаштований споживач інформації; ЗМК не можуть підпорядковувати собі свідомість людини, навпаки, людина пристосовує ЗМК до своїх потреб. Людина вибирає з інформаційного потоку ті повідомлення, які відповідають її потребам, тим самим формуючи ринок інформації. При аналізі ЗМК як інструменту впливу на масову свідомість слід пам'ятати, що, в першу чергу, вони є засобом комунікації. Людина не просто механічно переробляє отриману інформацію, вона відсіває непотрібну, індивідуально сортує інформацію за ступенем важливості, сама встановлює черговість сприйняття. Масова аудиторія – це, перш за все, індивіди й особистості, а не пасивна маса для споживання духовної продукції. Будь-яка людина самостійно інтерпретує інформацію, що надходить, фільтруючи й оцінюючи її залежно від власної картини світу, свого соціального статусу, культурного розвитку, віросповідання, віку, статі тощо. Спроби ЗМК нав'язати кардинальні стереотипи часто стикаються з активним психологічним опором, що є результатом селективного відношення людини не тільки до самої інформації, але й до її джерела [5, ст. 16]. Більшість людей не піддаються маніпуляції зі сторони ЗМК, оскільки отримані реципієнтом повідомлення сприймаються не автоматично, вони передбачають певні особово-творчі реакції. Під останніми мається на увазі сукупність поглядів й інтересів індивіда або деякі внутрішні чинники, які іноді істотно змінюють результати прихованого впливу [37, ст. 54]. Медіаорієнтований підхід широко поширений як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі.
Згідно з медіацентристським підходом аудиторія ЗМК – пасивна маса, схильна до навіювання й стороннього управління. ЗМК створюють для цієї знеособленої маси нову реальність, ілюзорний світ. Представники медіацентристського підходу вважають, що ЗМК нівелюють індивідуальність людини, позбавляють її самостійності й свободи вибору. Як відзначає Т. Томпсон, один з представників цього напряму, ЗМК є сурогатні, лицемірні, принижуючі людську гідність явища, схильні до спрощення, ЗМК – масове виробництво, що ігнорує індивідуальні смаки. Вони поневолюють розум і руйнують природну культуру [38, ст. 45-58].