XX століття стало століттям мас. Відкриття 3. Фрейда, В. Бехтерева[31] й багатьох інших дослідників в області вивчення соціальних і політичних механізмів упливу на маси додали новий імпульс у розвитку сучасного суспільства. У всі часи владні еліти прагнули максимально ефективно контролювати масову свідомість. Управління масовими настроями виступала і виступає, перш за все, як засіб досягнення, здійснення й утримання влади, спосіб реалізації економічних, політичних, соціальних, культурних інтересів і задач. У зв’язку з цим існують дві стратегії управління народами – тоталітаризм, що базується на об'єднанні мас в організовану, контрольовану і керовану структуру шляхом залякування і ідеологічної обробки, і другий механізм – роз’єднання людей, пропаганда індивідуалістичних цінностей, "атомізація суспільства". У тоталітарному режимі терор і страх фізичного (морального) знищення використовуються як інструмент управління масами. У демократичному ж суспільстві приховане управління масовою свідомістю й поведінкою замінює механізми фізичного примусу, характерні для тоталітарних режимів, а тому маніпулятивні стратегії стають ще дієвішими. У суспільствах демократичного типу виникає парадоксальна ситуація: зовні, формально населення володіє громадянською й політичною свободою, але фактично маніпулювання суспільною свідомістю з боку політичної та економічної еліти перетворює вибір більшості громадян з вільного свідомого рішення у формальний акт, наперед запрограмований фахівцями з формування масової свідомості.
Проблема свободи, самовизначення особи в умовах інформаційного й психологічного впливу ЗМК складна й неоднозначна. Медаль має і зворотню сторону: жертви маніпуляцій теж несуть свою частку відповідальності за прийняття рішень, оскільки часто люди дозволяють собою маніпулювати, перекладаючи відповідальність за свої вчинки на інших. Невміння, а деколи і небажання критично, осмислено підходити до отриманої інформації, уважно її аналізувати, прагнення економити свої інтелектуальні ресурси призводять до того, що люди добровільно стають заручниками маніпулятивних технологій. Виходить, що засоби масової комунікації нерідко стають засобами масового самовиправдання. Дійсно, маніпулятор створює для своєї "жертви" ілюзію свободи прийняття рішення, насправді істотно обмежуючи свободу вибору. Але, з іншого боку, прихований уплив направлений на створення спокуси зробити певним чином, а вже об'єкт маніпуляції приймає те або інше рішення самостійно й добровільно, на основі існуючої ієрархії цінностей і результату боротьби конкуруючих мотивів (у протилежному випадку ми говорили б про примус, заснований на фізичному і моральному насильстві, погрозах, страху). Навіть під час проведення політичних виборів, які вважаються яскравим прикладом духовного поневолення людей, ніхто не в змозі позбавити людину можливості прийняття зваженого, продуманого рішення на основі здорового глузду, критичного аналізу ситуації, що склалася. Безумовно, дії маніпулятора орієнтовані на обмеження свободи вибору жертви, але в людини завжди залишається вибір: або з двох бід вибирати меншу (тобто вибирати з варіантів, нав'язаних маніпулятором), або прикладати зусилля, проявляти активність для зміни ситуації, що склалася. Навіть коли фактично немає альтернативи, можна уповільнити настання небажаних подій або прискорити наближення бажаних. Іншими словами, не дивлячись на те, що сучасні ЗМК володіють величезними можливостями впливу на індивідуальну й масову свідомість, кожна людина несе відповідальність за свій вибір: чи злитися їй з безликим натовпом або прикласти максимум зусиль і відстояти свої погляди, позиції та переконання, не втратити своєї індивідуальності, не перетворитися на жертву, об'єкт, річ.
Розділ 3. Значення засобів масової комунікації в процесі формування свідомості як соціального явища
3.1 Дослідження природи громадської думки як стану масової свідомості – джерела і специфіка її формування
Сьогодні наявною тенденцією є швидке зростання ролі інформації в житті суспільства. Це зумовлено бурхливим розвитком високих технологій усіх галузей виробництва та накопиченням досвіду ринкових відносин. Володіння інформацією стало визначальною передумовою успіху за умов жорсткої ринкової конкуренції; технологічні вдосконалення, винаходи, ноу-хау перетворились у цінний товар.
Особливого значення інформаційний чинник набув у XX ст. у зв'язку з розвитком та поширенням демократії як форми правління, за якої джерелом влади є не одна особа чи група осіб, а весь народ. Перетворення народу в суб'єкт політики потребує максимально повного та об'єктивного інформування всіх громадян про політичне життя. Так виникла потреба в засобах масової інформації (ЗМІ), і далеко не останньою причиною їх розвитку стало політичне життя суспільства.
Мас-медіа є невід’ємною складовою частиною механізму функціонування демократії, а також її ґрунтовних ціннісних засад, демократичного ідеалу. Нормативна модель сучасної демократії ґрунтується на фундаменті уявлення про людину як раціонально мислячої та відповідально діючої особистості, що свідомо і компетентно бере участь у прийнятті рішень. В демократичній державі, що ґрунтується на прийнятті рішень більшістю голосів, володіти такими якостями має не одна людина чи привілейована меншість – еліта, а маси, стала більшість населення. [26, 426]
Досягти компетентних політичних суджень більшості громадян неможливо без ЗМІ. Без радіо, телебачення, газет і журналів навіть добре освічена людина не зможе правильно орієнтуватися в складній мозаїці суперечливих суспільних процесів, приймати відповідальніі рішення. Засоби масової інформації дозволяють їй вийти за межі вузького горизонту безпосереднього індивідуального досвіду, роблять видимим весь світ політики. Вільна діяльність ЗМІ є реальною запорукою свободи слова., без якої всі інші права громадян неможливо реалізувати.
Хоча демократія й неможлива без ЗМІ, їх свобода не повинна означати незалежності, відірваності від суспільства і громадян, інтереси і думки яких вони мають висловлювати. В противному випадку вони перетворюються в знаряддя політичного впливу їх володарів і керівників, а всі інші громадяни позбавляються реальних можливостей публічного самовираження, свободи слова і думки.
Тобто, політика в цивілізованому світі реалізується через демократію, яка фактично не може бути повноцінною без засобів масової інформації, завдяки яким в суспільстві формується громадська думка, яка об’єктивно може існувати лише при демократичному ладі та є оплотом громадянських прав та свобод кожної людини. Між політикою ЗМІ та громадською думкою наявний тісний взаємозв’язок.
З теоретичної точки зору взагалі під думкою розуміють оціночне судження, що виражає ставлення суб'єктів до конкретних об'єктів дійсності. Що ж до громадської думки, то це суспільне поняття має дуже багато визначень.
Громадська думка — стан масової свідомості, що містить у собі приховане чи явне ставлення різних соціальних спільнот (соціальних груп) до проблем, подій та фактів дійсності. [25, 9]
Громадська думка – це складова частина суспільної свідомості, що відображається у міркуваннях і вчинках людей з приводу соціально значимих фактів суспільного життя. [14, 17]
Громадська думка – це специфічний стан свідомості, який включає в себе потайне чи явне ставлення різних соціальних спільностей до подій, фактів або процесів соціальної дійсності, в тому числі політичної діяльності. . Громадська думка фіксує насамперед сприйняття дійсності через призму масової свідомості. В ній віддзеркалюються як спільні, так і специфічні інтереси класів, національних, професійних, духовних та інших спільностей, у цілому суб'єктів політичного процесу. [24, 59]
Отже, громадська думка в усіх визначеннях ідентифікується як масова суспільна свідомість, як складне надіндивідуальне утворення, що існує в суспільстві. Дослідимо це утворення докладніше.
Регулюючи відносини людей, їхні звичаї, погляди і почуття, громадська думка виникає вже при первіснообщинному суспільстві як вираження колективної думки общини, роду, племені.
При своєму функціонуванні суспільна думка здійснює конкретний вплив на суспільну діяльність. Можливі три варіанти впливу.
Перший - коли суспільна думка збігається з об'єктивними потребами розвитку суспільства в цілому. За цих умов вона прискорює соціальний розвиток і здійснює позитивний вплив.
Другий - коли громадська думка не збігається із законами суспільного розвитку і не сприяє нормальному функціонуванню соціального організму. У такому випадку вона консервативна, реакційна, і цілком природно, негативно впливає на процеси, що мають місце у суспільстві.
З третім варіантом ми зустрічаємося за умов, коли громадська думка не порушує питань, що мають значення для суспільного розвитку, байдужа до них і тому є нейтральною. Отже, може бути як позитивною, так і негативною й у будь-якому варіанті виконує оціночну, регулятивну й аналітико-конструктивну функції, забезпечуючи певну спрямованість діяльності людей. [8, 29-30]
Носіями, суб'єктами громадської думки є суспільство в цілому та різні соціальні спільноти, групи, колективи.
Будь-яка соціальна спільнота складається з окремих індивідів, тому і громадська думка не може сформуватися інакше, як на підставі індивідуальних думок.