Таким чином, виражаючи і формуючи громадську думку, засоби масової інформації, з одного боку, акумулюють досвід і волю мільйонів, а з другого впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки, групові дії людей.3.2 Проблеми самоідентифікації особистості в інформаційному суспільстві
Людство ступило на поріг нового невідомого нам досі інформаційного суспільства. З’ясовано, що сутнісними рисами інформаційного суспільства є: пріоритетне значенні інформації порівняно з іншими ресурсами; домінування інформаційного сектору в загальному обсязі валового внутрішнього продукту; формуванняй використання нових телекомунікаційних та комп’ютерних технологій. У зв’язку з цим інформаційне суспільство може бути визначено як суспільство, в якому основними предметами праці більшості людей є інформація і знання, а знаряддями праці та управління соціальними процесами є інформаційні технології. Однак за сучасними інформаційними технологіями стоїть більш складна реальність – соціальні інститути, людська діяльність, цінності та відповідні їм картини світу.
Інформаційне суспільство володіє всіма основними характеристиками постіндустріального суспільства (економіка послуг, центральна роль теоретичного знання, орієнтування на майбутнє, розвиток нової інтелектуальної технології). Вирішального значення для економічної та соціальноїсфери, для способів здобуваннязнань, а також для характеру трудової діяльності набуває становлення нового соціального устрою, заснованого на телекомунікаціях. [7, 117]
Концепція інформаційного суспільства розроблялась, насамперед, для вирішення завдань економічного розвитку, що зумовило її дещо обмежений і прикладний характер. Однак ця концепція охоплює й ідеологічні та виховніцілі, тому що її реалізація припускає можливість управління індивідуальною й масовою свідомістю за допомогою інформаційних технологій. Це зумовило необхідність формуваннячіткоїпозиції суспільства щодо культури, духовності, моралі.
Відомо, що при виборі напрямку розвитку обов’язково враховуються ті поняття блага та ідеали, на які орієнтовані різні форми діяльності суспільства. Якщо досліджувати розвиток технічних параметрів та засобів передачі інформації, в тому числі в мережі Інтернет, не враховуючи ціннісних критеріївподаної інформації, то до цього розвитку можна застосувати поняття прогресу. Якщо ж цю інформацію розглядати з погляду моральної рефлексії, то виявиться, що в її загальному потоці домінує негативна і навіть відверто аморальна інформація. У такій ситуації єдиний інформаційний простір, надмірність інформації, відкритий доступ до неї спрацьовують не на усунення кризи духовності, моралі й моральності, аскоріше навпаки – сприяютьїї різкому посиленню.
Саме тому в інформаційному суспільстві особливо гостро стоїть проблема розвитку та самоідентифікації особистості, яку в нинішній ситуації надлишку інформації (високий рівень розвитку ЗМІ) та комунікації, інформаційних технологій, що цілеспрямовано впливають на самосвідомість людини та культури, реалізувати іншими способами дуже важко. [15, 76]
Насамперед потрібно розібратися із поняттям «ідентифікації» через складність її розуміння. З цією метою доцільним стало звернення до різних теоретичних напрямків: психоаналізу; біхевіоризму; філософії розрізнення; філософії повсякдення; символічного інтеракціонізму; когнітивної психології та інш. Залучено роботи західних вчених (У.Джемс, З.Фрейд, Е.Еріксон, Е.Гоффман та інш.) і напрацювання вітчизняних дослідників (М.Бахтін, І.Кон, В.Ядов та інш.).
В результаті визначено, що дослідження проблем ідентичності та ідентифікації так чи інакше розпочались в різних наукових галузях ще наприкінці ХІХ ст. Розгляд сучасних теоретичних підходів до дослідження процесу ідентифікації передбачив звернення до творчості Ж.Дельоза, Ю.Хабермаса, В.Хесле, Р.Баумайстера,А.Гідденса, М.Серто та ін. В результаті визначено, що основними особливостями сучасного філософського аналізу ідентичності та ідентифікації стають: приховане чи явне протиставлення людини в процесі самоідентифікації суспільству; розгляд ідентичності як набору компонентів, одиниць самовизначення, єдність яких визначає єдність смислу, значення ідентичності, забезпечуючи індивіду й континуальність, і відмінність від інших; дослідження взаємозв’язку процесу ідентифікації з людською культурою.
На сучасному рівні розвитку психології найбільш популярними є три підходи до розгляду поняття ідентифікація:
- ідентифікація – це один із механізмів міжособистісного сприймання поряд із рефлексією та стереотипізацією. Так, за Дж.Тернером, ідентифікація – це засіб розуміння іншої людини через усвідомлене ототожнення його характеристикам самого суб’єкта. Іншими словами, це психологічний механізм постановки суб’єктом на місце іншого, який реалізується у вигляді перенесення індивідом себе у особистісний простір іншої людини та призводить до засвоєння її особистісних змістів; [21, 173]
- ідентифікація (зауважимо, що в цьому випадку під цим терміном розглядається самоідентифікація) – це центральний елемент самосвідомості, що пов’язаний із відповіддю на питання “Хто Я?” із фіксацією свого становища в системі суспільних зв’язків. У цьому разі підкреслюється суб’єктивне відчуття власної приналежності до різних соціальних спільностей, а також включення у свій внутрішній світ вже як власних цінностей та норм, що існують в середовищі, на яке зорієнтований суб’єкт; [23, 75]
- ідентифікація в стратометричній концепції А.В.Петровського – це показник рівня розвитку групи поряд із показниками: “згуртованість як ціннісно орієнтаційна єдність” та “об’єктивність у прийнятті відповідальності за успіхи та невдачі у спільній діяльності”. [21, 175]
Обов’язковим елементом процесу самоідентифікації особистості є його тілесний аспект. Формування Я-концепції, уявлень про свої можливості, внутрішнього суб’єктивного світу особистості в цілому включає до себе у якості необхідного компонента становлення знань про власне тіло. Для здійснення цього процесу людина повинна протиставити собі власне тіло як зовнішній об’єкт, тобто немов би вийти за його межи.
Закономірний характер дистанціювання людини від самої себе і власного тіла (“буття поза плоттю”, розрив границь тілесності) створює можливість відчуження та опредмечування тіла, а той факт, що навіть коли людина функціонує у якості особистості, соціального суб’єкта, вона водночас живе “як тіло” (тобто і в рамках тіла), обумовлює необхідність становлення образу тіла. Можливість осмисленого сприйняття зовнішнього тіла визначається специфічним розвитком у людини експресивної функції тілесності. Оскільки ж у ході самопізнання людина неусвідомлено прагне до побудови такого образу тіла, який би поєднував внутрішнє і зовнішнє тіла, їй необхідно розшифрувати для себе мову власного тіла і глянути на себе зі сторони, очима Іншого. Феномен Іншого є основним елементом процесу тілесної самоідентифікації. Для здійснення акту ідентифікації суб’єкт потребує Іншого, визначаючи себе через присвоєння чужого “Я” через “не-Я”. Разом з тим, Інший робить реальною нашу потенційну здібність сприймати і бути сприйнятими. Ми ніколи не дивимось на світ прямо, а завжди через Іншого, виявляючи та долаючи таким чином межі власного сприйняття. Стан “буття у плоті Іншого” має важливе значення як для встановлення міжособистісних відносин, досягнення взаєморозуміння, так і для самопізнання. [23, 142-143]
Образ тіла, що формується у процесі, є основою самоідентифікації. В силу соціокультурної навантаженості образу тіла людина може ідентифікувати себе не тільки в якості даної тілесної істоти, але і в якості елемента деякої соціальної групи чи спільноти. В основі цього процесу лежить механізм ідентифікації “мого образу тіла” та образу тіла, зафіксованого в культурі.
Сутнісна якість людини – прагнення до самопізнання – у сполученні зі здібністю до рефлексії і самодистанціювання надають можливість опредмечування тіла і формування цілісного, але пульсуючого, мінливого у часі і структурно складного образа тіла.
Тілесність і уявлення про неї здійснюють принциповий – прямий чи опосередкований – вплив на формування самосвідомості й внутрішнього світу, на освоєння навколишньої реальності – природної й культурної, - на включення у світ людських відносин, на самореалізацію особистості у дії, комунікації, творчості.
Тілесна самоідентифікація є підґрунтям для набуття соціальної, культурної, політичної, етнічної та інших видів ідентичності, оскільки тілесність є фундаментальною характеристикою людського буття. Людина знаходить себе у світі не як думку, а як істоту, яка має бути і жити, буттю вона постає як тілесна істота. Тілесність цього плану – це не натуральна речовинність організму. Це феноменальна тілесність як спосіб, яким людина проживає і переживає свою ситуацію. Феноменальне тіло стає головним елементом цієї ситуації, людина знаходить своє “Я” як втягнену вситуацію тілесну істоту. Феноменологічне тіло – це тіло, яке заселене суб’єктивністю. Воно знаходиться на межі “буття-у-собі” і “буття-для-себе”, воно розкриває потенціальність людського світу. [21, 217]
Внаслідок деідеологізації і деканонізації символічних універсумів відбувається руйнування традиційних соціальних типів та спільностей та пов’язаних з ними взірців ідентичності, що призводить до втрати усталених стратегій та способів ідентифікації. На перший план у життєвих стратегіях людини перехідного суспільства виступає можливість реалізації бажань та задоволень, пов’язаних з індивідуальною самопрезентацією, людина прагне позбавитись соціальних обмежень у досягненні своєї мети, активно формує більш високі персональні вимоги до держави, внаслідок чого регулятивні здібності держави стали сприйматись людьми вже як факт особистого життя, що символізує сторонню та обтяжну для своїх життєвих цілей силу. В результаті фрагментарності процесу ідентифікації виникають різні форми кризи ідентичності: темпоральний хаос, сплеск нарцисизму, що призводить до кризи соціального життя, передовірення Іншим, замкнутість у субкультурах, маргінальність, патологічні форми віртуалізму.