Тут же, «не відходячи від каси» Жанна Пінчук описала історію вбивства жінки. Назва - «Зізнався, що зарізав дружину». У матеріалі описано крок за кроком те, як планував вбивство чоловік, що стало причиною, які методи були застосовані. Такий собі посібник для вбивці-початківця!
Холоне кров в жилах від історії під назвою «Вийняв очі сусіду по палаті». Йдеться про психічно хворих людей, один з яких і здійснив «процедуру» з очима сусіда по палаті. Тут вже присутня певна містика, адже, як пише автор Мирослава Шершень, «причиною такої його (нападника) несподіваної поведінки стали психічні розлади, бо, як пояснив сам хворий, він почув голос, який наказав йому саме так вчинити з сусідом» [6]. І хоч потерпілий залишився живим, повернути зір йому не вдалося.
Наступна публікація зумовлює і без того негативне ставлення до волоцюг. «Убивсто у притулку», 14 березня 2006 року – заголовок на першій сторінці. Автор Жанна Пінчук пише про те, як чоловік заколов ножем свого товариша через «чекушку». Історія, можна сказати, звична і не так шокує, як деякі інші. Пригнічує інше: сучасне суспільство і так не надто приймає людей подібних до цього волоцюги, а тепер і поготів ставлення до «нижчих» осіб буде ще гірше.
Ще один приклад байдужості людей до проблем інших – публікація «Смертельний вогонь ревнощів». Заголовок говорить сам за себе: зраджена дружина підпалила суперницю. Вражає інше. За словами автора, люди, які стали свідками інциденту, ніяк на нього не відреагували. Кажуть, що це звична справа у їхньому селі. Страшно подумати, що ж буде далі.
Жахлива історія описана у публікації «Уявляв себе Ромео, а повівся – як Отелло». Чоловік задушив дружину, хоча вони були розлучені. Але найгірше те, що залишилася без матері шестирічна дівчинка. Про це автор Олена Кузьменко пише на початку історії. Шкода, що через непорозуміння батьків страждають діти. А газети їм ще й не забувають про це нагадувати.
Таким чином, проаналізувавши публікації газети «Рівне вечірнє» висновок напрошується сам: криміналу в нас вдосталь, його не викоренити, а друковані ЗМІ обов'язково нам детально про все розкажуть.
Повернемося конкретно до «РВ». Складається враження, що тут вміють писати лише про вбивство, злочини, крадіжки і політику. Принаймні я побачила саме таку картину. Журналісти видання не надто переймаються морально-етичними основами діяльності ЗМІ. І можна тільки сподіватися , що в подальшій своїй професійній творчості журналісти братимуть за основу гуманізм і етику.
На противагу газеті «Рівне вечірнє» хочу поставити видання «Вісті Рівненщини». Репортери «ВР» - постійно у творчому пошуку, про що свідчить різноманітність тематики їх публікацій – від інформації про політику, культуру, суспільне життя України до матеріалів про кримінальні справи.
З аналізу тематики матеріалів «ВР» можна зробити висновок, що журналісти цього видання в умовах формування демократичного суспільства відповідально ставляться до своїх обов'язків, прагнучи задовольнити смаки всіх верств населення, їх бажання отримати об'єктивну інформацію, але ніколи не опускаються до рівня «бульварної» преси. Їхні публікації відрізняються глибиною змісту, справедливістю, впливають на моральні почуття читачів, орієнтують на гуманістичні ідеали.
Про це свідчать матеріали, які закликають суспільство до благодійності (наприклад, акція «Не будьте байдужі до знедолених дітей», 24 березня 2006 року). Присутня постійна рубрика «Фестивалі». Про один з них, а саме – Міжнародний фестиваль-конкурс дитячого та хорового співу «Весняні дзвіночки» - написано у газеті. Подібні публікації формують позитивне ставлення дітей до мистецтва, любов до прекрасного.
10-го березня 2006 року автор Микола Пшеничний публікує блискучий матеріал під назвою «Добром зігріте серце» про життя і діяльність дуже хорошого вчителя. Цей матеріал цінний тим, що в сучасних умовах, коли вчителі не мають належної поваги, щирого ставлення до себе, вона привертає увагу суспільства до долі людини, яка все життя виховувала дітей.
Наступна публікація не менш захоплива і цікава. «Роки – не привід для печалі» - такий заголовок цього матеріалу. Тут автор розповідає про ветерана-спортсмена, який у свої 60 років активно займається поліатлоном, здобуває нагороди і підтримує хорошу фізичну форму. Герой публікації Петро Сидорчук – це приклад всім нам, адже не кожен чоловік у такому поважному віці може похвалитися відмінним здоров'ям, хорошою координацією рухів, гарним зором. Думаю, багато хто, прочитавши цей матеріал, замислиться над своїм фізичним станом, щоб і собі надалі бути активною і здоровою людиною.
Друкує газета «Вісті Рівненщини» також інформацію про різноманітні виставки. Так у публікації за 31 березня 2006 року під назвою «Культуру і духовність необхідно сповідувати, а не приватизувати», автор О. Білоус розповідає про народну творчість Миколи Огородника. Чоловік займається тим, що виготовляє різноманітні вироби із соломи, дерева і представляє їх на виставках. Герой хоче заохотити людей полюбити прості, але гарні речі, зроблені власноруч. Такий матеріал надзвичайно корисний. Адже він спонукає нас до праці, гарного ставлення до ручної роботи.
Газета не обминає увагою і проблему безпритульних. Так 31 березня 2006 року автор Тетяна Лященко друкує матеріал під назвою «Брак серця». Тема актуальна і злободенна: життя малого безпритульного хлопчика, який рано втратив маму, а згодом і сам помер «... від переохолодження в одному із міських під’їздів» [7].
На жаль, подібних ситуацій у друкованих ЗМІ описано безліч. Хочеться вірити, що вони не марні, і люди переймаються даною проблемою. Тим більше, якщо вона подана так, як у газеті «Вісті Рівненщини». Такі публікації спонукають ще раз замислитися над злободенними суспільними проблемами, викликають відповідні переживання.
Гарно поданий матеріал під назвою «Ефект великої родини», в якому показані всі «плюси» сім'ї, яка налічує більше трьох осіб. Така публікація змушує посміхатись і радіти за інших щасливих людей. Можливо, після прочитаного комусь теж захочеться завести більшу сім'ю, щоб в старості не бути самотнім.
Автор статті «Журналістів закликатимуть до моральності» Світлана Тубіна дуже вдало подала інформацію щодо етичних норм рівненських журналістів під час виборів. Зокрема вона описує інцидент, що стався під час візиту на Рівненщину міністра освіти і науки України Станіслава Ніколаєнка. В результаті опитування на телеканалі «Рівне – 1» щодо хабарництва у ВНЗ області, навпроти Національного університету «Острозька академія» стояла цифра – майже три сотні дзвінків. Хоча насправді дзвінків було лише чотири, до того ж - з одного й того ж телефону. Ректор університету Ігор Пасічник був надзвичайно обурений цим фактом і закликав журналістів до моральності під час виборчих перегонів.
Таким чином, проаналізувавши публікації газети «Вісті Рівненщини» можна ще раз з упевненістю констатувати, що журналісти цього видання дбають про моральний ріст своїх читачів, всіляко заохочують їх до етичної поведінки. Увага репортерів «ВР» до проблем суспільства у сфері моральності свідчить про їх серйозне ставлення до виконання професійного обов'язку. Відповідальність, правдивість – основні моральні аспекти їх творчої діяльності.
Морально-етичні і морально-правові основи діяльності ЗМІ відіграють надзвичайно важливу роль у формуванні досконалої журналістики, суспільної думки і сповідуванню гуманістичних ідей в суспільстві. Кожен засіб масової інформації – газета, радіо чи телебачення – повинні, перш за все, відповідати тим нормам і законам, які б не порушували гармонію етики і моралі. Навпаки, кожна редакція, теле- і радіостудія мають ставити собі за мету будувати свою діяльність на суто позитивних принципах, не забуваючи, що саме від їхньої позиції залежить суспільна думка, суспільне благо, суспільний розвиток.
Кожен журналіст має усвідомити свою значущість у побудові демократичної „четвертої влади” в Україні, відстоювати мораль, честь і етичні принципи серед своїх колег. Тільки тоді жодна людина н зможе сказати, що журналісти нахабні і безцеремонні, продажні і брехливі, необ’єктивні і неосвічені. А таке, на жаль, в сучасному суспільстві чується нерідко.
Можливо, в нас було ще занадто мало часу для того, щоб відповідати тим стандартам, які так добре прижилися в інших країнах. Але це лише виправдання і від цього нам не стане легше. Не можна постійно тільки нарікати на обставини, які, начебто, не дозволяють нам бути кращими, ніж ми є. Врешті-решт, позитивних умов може взагалі не бути. Річ не в цьому. Головне – це зрозуміти свою важливість у величезному хаосі подій і постаратися якомога більше зробити для встановлення гармонії.
Не дарма були прийняті нормативи поведінки журналістів, які не так вже і важко сповідувати. І радує те, що є в нашій державі ЗМІ, які це активно поширюють, мають свого вдячного читача, глядача, слухача. І таких подібних засобів масової інформації повинно ставати більше, аби сприяти потужному розвиткові нашого суспільства.
Щодо видань Рівненщини, які я проаналізувала (а це були газети „Вісті Рівненщини” та „Рівне вечірнє”), то я спеціально обрала саме такі різні за змістом друковані ЗМІ. Як виявилося – не даремно. Адже різниця між ними очевидна: якщо „РВ” основною тематикою вважає політику і кримінал (який, до речі, подається на першій сторінці найчастіше), то „ВР” намагаються якнайбільше розказати і описати ті проблеми і питання, які виховують в аудиторії мораль і любов. Що зумовлює такі позиції цих двох газет – важко сказати. Можливо - гроші, можливо – бездуховність і навпаки – турбота про суспільне благо і етичну гармонію.
Як би там не було, кожне з цих видань - і „Рівне вечірнє”, і „Вісті Рівненщини” – мають свого читача. Інша справа, що цей читач отримує від вищеназваних газет. Головне – визначити для себе ті пріоритети, які є найважливіші, найдосконаліші, найкращі.