Основним предметом квотування і підтримки засобів масової інформації має стати чітко визначена інформаційна продукція українського змісту, зорієнтована як на внутрішній, так і на зовнішній ринок.
Гасло "український зміст" - це поняття комплексне. Воно значно ширше чинних обмежень за ознакою, мовою та державною незалежністю виробника інформаційних продуктів. Продукція українського змісту повинна мати переважно національних авторів і виконавців, вироблятися на території держави з обов'язковим залученням наших інвестицій та залишатися власністю українських суб'єктів інформаційної діяльності.
Головною метою регулятивної підтримки українського змісту має стати якісний злам ситуації на національному медіа-ринку, приведення технологічного та фінансово-економічного забезпечення до рівня європейських вимог, змістовне наповнення відповідно до нашої ментальності, культури і системи цінностей, гідна репрезентація держави в європейському та світовому інформаційному просторі.
На сьогоднішній день центральною проблемою розвитку інформаційної сфери є забезпечення права на вільне отримання й обмін інформацією. Воно потребує не політичних декларацій, а копіткої роботи та пошуку відповідних законодавчих механізмів, унеможливлення тиску на засоби масової інформації з боку владних структур та фінансових кланів. Завдання складне, але його можна виконати, спираючись на принципи обов'язково судового розгляду всіх конфліктних питань і формування демократичних засад суспільної свідомості. Усі питання розвитку інформаційної сфери тісно пов'язані зі станом національного медіа-ринку, який потребує якісних змін: технологічних, змістових, управлінських. Створення організаційно-правової бази цих змін – нагальне завдання всіх гілок української влади. Крім цього, забезпечення інформаційної безпеки України і захист національного медіа-ринку вимагає перегляду основних принципів регулятивної політики на засадах інформаційної відкритості й підтримки власних медіа-виробників. Головним об'єктом такої підтримки має стати український зміст інформпродукції.
Нагальним питанням також є оптимізація структури власності суб'єктів інформдіяльності, якнайшвидший розвиток суспільного сектора.
Щодо нашого законодавства в галузі засобів масової інформації, то воно в основному відповідає загальноприйнятим міжнародним правовим стандартам, конвенціям з прав людини. Утім, це ще не гарантує реального захисту інтересів суспільства щодо отримання вільної та неупередженої інформації.
Чинне законодавство, наприклад, залишило відкритим легальні шляхи до необмеженої концентрації в руках окремих юридичних або фізичних осіб друкованих засобів масової інформації. Воно без будь-яких обмежень дозволяє засновувати засоби масової інформації в нашій державі особам без громадянства та громадянам інших країн.
Немає реальних важелів для регулювання мовної ситуації. Саме тому російськомовна преса в Україні становить переважну частину загального обсягу друкованих засобів масової інформації.
Інформаційний простір завдяки нашим законам виявився перенасиченим неукраїнськими інформаційними потоками, ідеями і символами інших культур. Результатом цього є намагання витіснити вітчизняні мас-медіа з внутрішнього ринку і нездатність їх вийти у світовий інформаційний простір.
У цілому, як засвідчує практика, у нашому інформаційному правовому кодексі мають бути такі складові інформаційної галузі, як законодавство з виробництва і поширення інформації.
Подальшого вирішення вимагає питання економічної свободи засоби масової інформації, зокрема щодо оподаткування, встановлення прийнятних умов для виробників та розповсюджувачів інформаційної продукції. Це одна з найболючіших проблем усіх засобів масової інформації, видавничої сфери, в якій функціонують тисячі видавництв і видавничих організацій.
Та нині держава не має змоги підтримати фінансово 11 тис. 416 періодичних видань (за станом на 01.01.2001 р.), які зареєстровані в Україні. Мізерна допомога, яку вона спроможна надати згідно з прийнятим Держбюджетом на 2001 рік, головним чином адресується виданням для дітей.
Сьогодні в Україні 80% газет є приватними, і суспільству не байдуже, на які гроші вони видаються, які політичні цілі переслідують їхні власники. Соціум стурбований й тим, що ці видання відірвані від об'єктивних процесів суспільно-політичного життя, лише одиниці з них користуються послугами Національного інформагентства України, інших джерел, які надають об'єктивну інформацію.
Ситуація погіршується для вітчизняних засобів масової інформації ще й тим, що зарубіжні засоби масової інформації мають кращі умови для функціонування в Україні, аніж власне українські. Вони виробляють в Україні свою продукцію й ухиляються від сплати мита та податків, проводять демпінгову політику, відбираючи у покупців і передплатників рекламу. Зокрема, щодня в Україну через прозорі кордони Росії завозяться величезні тиражі російських видань. Внаслідок цього Держбюджет недоотримує значні кошти, порушується чинне законодавство України, ігноруються інтереси національного виробника, а співвідношення українськомовних і російськомовних видань змінюється на користь останніх, тобто наших 20% і 80% - російськомовних.
В Україні зареєстровано періодичних друкованих видань українською мовою трохи більше ніж 2,5 тисячі. Решта - близько 8 тисяч - російські або двомовні.
Вихід із ситуації один - створити сприятливу ситуацію в газетному бізнесі для вітчизняних засобів масової інформації шляхом зняття ПДВ з паперу, поліграфічних та поштових послуг.
Повною мірою це стосується місцевої преси. З одного боку, щодо цих мас-медіа імпонує ідея закону про повне відмежування преси від органів державної влади та органів місцевого самоврядування. З іншого, у демократично і економічно нерозвинутих країнах така преса миттєво перетворюється на залежну від грошових мішків або ж перетворюється на рекламно-еротичні видання з набором сумнівних сенсацій. І тоді стає неможливим виконання засобів масової інформації таких її головних функцій, як інформаційної, просвітницької, культурологічної тощо. Незалежними від місцевих бюджетів засоби масової інформації можуть стати лише за умов, коли зможуть самоокупуватися й існувати за рахунок надходжень від реклами та передплати. На даному ж етапі необхідно забезпечити невтручання владних структур у творчі процеси, пільгове кредитування, інші економічні важелі щодо налагодження вітчизняного газетного виробництва.
Тому роздержавлення засобів масової інформації повинно бути збалансоване у двох фундаментальних аспектах доступності інформації та забезпечення інформаційної безпеки України. До речі, першими противниками роздержавлення будуть ті журналісти, які сьогодні працюють у державних засобах масової інформації, бо ніхто з них не захоче втратити стабільну заробітну плату. Сьогодні важливе інше – необхідно подбати про те, щоб економічна незалежність мас-медіа стимулювала прагнення представників у мас медіа до творчої свободи. Необхідно створювати економічні підвалини, за яких видавничий і газетний бізнес в Україні буде прибутковим, вигідним і рентабельним – яким він є в цілому світі.
Наприклад, ані в Польщі, ні в Угорщині чи Німеччині жодної державної газети вже давно немає. Але там спочатку були створені економічні умови для вільного функціонування засобів масової інформації. За наших ж умов акт, закон, указ про роздержавлення можуть обернутися якраз протилежним негативним явищем, коли тисячі газет буде закрито і журналісти втратять роботу. І буде серйозна небезпека, коли роздержавлення у нас перетвориться на олігархізацію засобів масової інформації.
Аналіз регіональної преси (Львівська обл. і Волинська обл.) використано для визначення кола проблем свободи слова, реального стану їх дотримання. Для цілісної картини було обрано три найбільш популярні газети у Львівській області і три у Волинській області. До моніторингу не було включено право- і ліво- екстремістські видання, оскільки вони не є показовими і об’єктивними.
Було проаналізовано всі інформаційні надходження до регіональної преси з приводу порушення свободи слова за чотирма категоріями:
1. Кількість статей на дану тему у матеріалах газети;
2. Тематика публікацій;
3. Характер публікацій.
Обсяг матеріалу не брався до уваги при аналізі публікацій.
Кількісні показники за весь час моніторингу істотно не змінювалися – кількість публікацій про свободу слова та дотримання прав журналістів становила приблизно 4% від загальної кількості публікацій. Однак, у період з вересня 2003 р. по січень 2004 р. виявилися певні тенденції розвитку українських засобів масової інформації на Західній Україні.
Свобода слова – це лише теоретичний принцип, втілення якого на практиці розділяє медіа-діяльність на багато елементів. Це дає можливість розглянути і зрозуміти особливий аспект свободи слова в кожній з цих частин, що разом дають нам більш-менш повне уявлення про свободу слова в Західному регіоні. Такими елементами є: власник, його цілі, виконавець – безпосередні виробники продукту засобів масової інформації (журналісти, редактори), фінанси, читач – споживач продукту засобів масової інформації та найпоширеніші способи подачі матеріалу.
Власником можуть виступати органи державної влади чи місцевого самоврядування, організації чи приватні особи. Кожен з них переслідує різні цілі, але найфундаментальнішими є три: збагачення (кожна газета – це підприємство, що виготовляє специфічний вид продукції), висвітлення власної позиції та пропаганда певних ідеї. На сьогодні в Україні у більшості випадків власник визначає редакційну політику, політичну спрямованість газети, що і призводить до необ’єктивності подачі інформації.