Для кожного професійного журналіста однією з найважливіших проблем є пошук інформації і представлення її у найцікавішому вигляді з максимальною об’єктивністю. У нас сьогодні журналісти не навчені шукати інформацію, маємо постійне коливання між використанням офіційно наданої інформації (практика органів державної влади) або поширення неперевірених чи навіть самостійно вигаданих чуток для дискредитації певних осіб. А в результаті: недовіра, до інформації або її ігнорування. Єдиною об’єктивною інформацією залишаються некрологи та спорт. Хіба не ці сторінки є найпопулярніші в українській пресі?
Повна недовіра до засобів масової інформації, створила парадоксальну ситуацію: недовіра породжує незнання, а воно породжує можливості для ефективного маніпулювання. Створюється медіа-проект, що входить у довіру через ряд скандалів з найбільшими «ворогами» народу, зазвичай створеними самими ж авторами проекту, а далі через цей засіб масової інформації видається «на гора» потрібна інформація, що несе в собі певну соціальну чи політичну функцію, проект виконує своє завдання, після чого успішно вмирає. Своєрідне МММ у медіа. Це знов ж таки породжує недовіру. Коло замикається.
Є інші варіанти. Постійно існуюча жовта преса, що займає нейтральну позицію, і не прагне нести політичну пропаганду. Відділ політики і суспільного життя у таких виданнях займає одну сторінку, що її заповнює один журналіст, усі інші відділи 7 сторінок та 10 журналістів. І це виправдано. Цього і прагне читач, тому що боїться знати забагато, та й вже звик, що напишуть явно не правду.
Засоби масової інформації хоч і виступають методами пропаганди, самі теж перебувають під її впливом. Активне обговорення проблем свободи слова, як і будь-яка дія, має завжди кілька наслідків. Наслідок перший – люди починають свідомо шукати інформації, прагнуть зрозуміти події, прагнуть не бути маніпульованими. Напевно, дуже райдужна перспектива. Але чи ідеал втілюється у життя? Чи читач реагує по-іншому? Коли зненацька люди втратили джерела інформації, якому вірили (маємо на увазі советські газети, зокрема «Правду») це спочатку призвело до розгублених пошуків нових джерел, а згодом, цей намір змінився прагненням не знати, не шукати, не вірити нікому, а не знаходити середнє арифметичне матеріалів ЗМІ. Пропаганда свободи слова відштовхує, залякує, породжує недовіру. Цьому також посприяли конфлікти між самими ЗМІ взаємне ігнорування, відсутність солідарності у середовищі журналістів.
І от маємо сумарний результат, якщо всі ці елементи об’єднаються: власник не зацікавлений в економічному зростанні газети, а отже його не цікавить об’єктивність викладу матеріалу, а отже він і не зацікавлений у професійному рості журналістів.
З іншого боку, українські засоби масової інформації, що за останні десять років зуміли себе дискредитувати, відродити явище цензури, своїми конфліктами, некомпетентністю і простою продажністю загнали себе у п’ятий кут і втратили право називатися четвертою владою. Вихід може бути лише у критичному переосмисленні свого місця і функцій у цьому суспільстві.
Розвиток преси у кожній країні світу тісно переплетений з політичною, економічною і культурною історією. Пресу завжди вважали і вважатимуть найдієвішим інструментом політичного впливу. Не випадково пресу називають «четвертою владою», поряд із парламентською, виконавчою і юридичною. Дійсно, у сучасному суспільстві вона виконує дуже важливу функцію: інформуючи широку громадськість, вона дає змогу розуміти і контролювати діяльність органів законодавчої і виконавчої влади. Глибокі дослідження, аналітична інформація й детальні коментарі на політичні, економічні та культурні теми формують погляди і переконання широких верств населення.
Преса несе велику відповідальність за долю нації, за долю всіх людей сучасного суспільства. Нові можливості відкриваються перед засобами масової інформації у зв’язку з глобалізацією. Сучасні інформаційно-комунікаційні технології радикально змінюють місцеві, національні і глобальні соціально-економічні і політичні інститути. Преса формує свідомість і волю суспільства. Це виявляється в усіх сферах діяльності держави. Вони забезпечують суспільну підтримку політики без якої засоби масової інформації не можуть бути ефективними. Фактично засоби масової інформації стали частиною механізму функціонування державної влади.
Українська преса перебуває поза контролем, який існує відносно інших органів держави, і не несе належної відповідальності. Ця «четверта влада» перебуває в приватних руках з усіма наслідками, які звідси випливають. У цьому основне протиріччя сучасного демократичного суспільства і держави. При реальній владі, преса практично не несе відповідальності за підбір інформації. Керуючись насамперед фінансовими критеріями, вони зосереджують увагу на конфліктах, а не на суті справи. Увага громадян відволікається від реальних проблем. Ідеться по суті про своєрідний інформаційний опій. У результаті як зовнішня, так і внутрішня політика держави постають перед читачем у спотвореному вигляді чи взагалі приховані від нього. У нас, власне, вже давно приділили два підходи, два стилі в журналістиці. Один можна назвати репортажно-фейлетонним, інший – аналітичним, проблемним. Справа не в тому, що жанри репортажу, фейлетону погані, другосортні, а проблема стаття хороша вже через специфіку жанру. Політичний фейлетон – тонкий, іронічний – справа хороша. Але це велика рідкість серед наших журналістів. Можна назвати буквально два-три прізвища журналістів міжнародників, що володіють цим жанром. Проте багато імітаторів, що виробляють сіру «фейлетонну продукцію», яку легко розпізнати за примітивізмом і поверхневим володінням темою, навіть коли йдеться про важливі справи.
І ще один безпомилковий індикатор – вторинність інформації, суджень, коли журналісти, як правило, не утруднюють себе збиранням і аналізом інформації, а задовольняються тим, що беруть її з різних джерел – з Інтернету, телеграфних агентств, телебачення. При цьому повторюють помилки, що інколи трапляються навмисне. Перемішавши чужу інформацію з критичним, гамірним «гарніром», вважають своє завдання виконаним. Якщо викреслити з такого тексту цитати західних і російських газет, залишиться 10-15 відсотків авторського тексту.
Що ж ми маємо у підсумку? Хочуть того чи не хочуть журналісти, а залишається заохочення до інформаційної залежності. Цим користуються досить часто аналітичні центри, що відстоюють інтереси різноманітних транснаціональних компаній. Нині ми маємо журналістів так званого «спритного» стилю, які взяли за взірець не кращі репортажі західних журналістів, які отримували гроші за те, що критикували радянський спосіб життя. Проте таких журналістів на Заході стає дедалі менше, а більше з’являється таких, що постійно втягують нас у «психологічну війну». Процеси маніпулювання суспільною та індивідуальною свідомістю за допомогою преси за останні роки поширились. Удосконалюється їхня технологія. Дедалі частіше використовуються методи інформаційно-психологічної агресії, акцентованого впливу інформації, а також різні способи подачі неповної чи викривленої інформації. Так звана четверта влада, отримавши можливість вільно, на повний голос говорити, не виявляє потрібної громадянської і професійної відповідальності за свою діяльність в умовах системної кризи в суспільстві. Всі способи контролю за діяльністю преси одразу ж розцінюються як замах на свободу слова, принципи демократії, права людини. Під цим прикриттям відбуваються масові зловживання свободою інформації задля чиїхось інтересів. Причому ці зловживання систематичні і планомірні. У суспільній думці поглиблюються розуміння того, що в умовах зростання соціально-економічної і духовної кризи в неупорядкованій на перший погляд, діяльності преси під лозунгом плюралізму думок та ідеологів відбувається небезпечний процес руйнування національної свідомості й самосвідомості, морального розкладу, примітивізація і спотворення людської свідомості та ставлення до життя, «дебілізація» значної частини населення країни.
Повною відповідальністю можна заявити, що стан справ у сфері духовної екології в Україні значно гірший ніж у галузі екології зовнішнього середовища, про що ведуть мову частіше, ніж про духовну екологію. Упродовж останніх років чітко простежується тенденція духовної, моральної й інтелектуальної деградації значної частини населення, насамперед молоді, під впливом безконтрольної діяльності преси. Цей процес особливо яскраво виявляється у масовій культурі. Ця сфера суспільної свідомості активно й цілеспрямовано американізується, і так само активно витісняється національна культура, мистецтво і традиції. Преса широко подає подробиці різних кримінальних подій, карних злочинів із вбивствами, пограбуваннями, насильством. Так пресу ніби привчають підлітків та юнаків до мерзот життя, роблячи їх звичайними, не даючи їм належної оцінки і пояснень.
До цього додається непристойний гумор і добродушно-поблажливі коментарі. Під впливом систематичної і багатої на кримінальні теми інформації у молоді формується стійке уявлення, що вбивства, пограбування, насильство – неминучі і невід’ємні супутники демократичного суспільства і з цим необхідно примиритися. У нових умовах преса або друковані ЗМІ повинні вирішувати винятково важливі завдання. Це передусім стосується основної проблеми демократії – громадяни повинні мати не тільки права, а й реальні можливості їх реалізувати. Звідси завдання преси або друкованих ЗМІ – забезпечити відповідний рівень просвіти і політичної культури широких верств населення.