Другий етап – співвідношення логічних одиниць між собою і з контекстом у вузькому смислі слова – з темою тексту.
Наприклад: Найпопулярніше жіноче ім’я в Москві Настя. На кожну тисячу новонароджених дівчаток з’являється в середньому 100 Анастасій. Це ім’я стабільно тримає першість уже п’ять років підряд. Не менш популярні Анна, Марія і Катерина. Співставлення виділених суджень виявляє неправомірність одного з них: повинно бути трішки менш популярні.
Автори посібника за редакцією В.І. Максимова відзначають, що оцінюючи правомірність логічних зв’язків, слід мати на увазі, що їх вживання може відображати різні точки зору на явища, і якщо ці точки зору не суперечать дійсності, то вони правомірні. Наприклад, у заголовку Холери немає, зате менінгіт наступає зв’язка зате позначає явище, яке компенсує якесь інше, що оцінюється звичайно як позитивне, може здатися неправомірною (що ж хорошого в менінгіті?). Але в поданому контексті, якщо подивитись на явища з точки зору медиків і журналістів, це – зла іронія.
Виділення логічних зв'язок потребує підвищеної уваги редактора-початківця, оскільки в мові існує кілька способів їх вираження, і поняття "синтаксична зв’язка", тобто в першу чергу сполучник, і "логічна зв’язка" не співпадають. Крім різноманітних сурядних і підрядних сполучників до категорії зв'язок відносяться будь-які вставні слова. Вони виконують функції або текстотворчі – позначають смислові відношення між думками (по-перше, а значить, таким чином), або модальні – позначають різні відтінки авторського відношення до змісту і оформлення мовлення (на думку багатьох, може, на щастя, м’яко кажучи). До зв'язок відносяться різні частки (навіть, тільки, а саме та ін.), прийменники обставинних значень (завдяки, незважаючи на, наперекір, при та ін.) і розділові знаки, бо до функції останніх також відносяться передача смислових і граматичних відношень частин висловлювання.
За способом вираження логічного значення усі зв’язки поділяються на експліцитні – їх смисл однозначно передається словом або знаком, та імпліцитні, неявні, – їх смисл виводиться із співвідношення логічних одиниць, з’єднаних ними. Так, до експліцитних зв'язок В.І. Максимов відносить сполучник тому що і знак двокрапку – перший має одне значення причини, а другий – одне значення коментаря вищесказаного. А до імпліцитних зв’язок він пропонує віднести сполучник і й крапку, кому, крапку з комою, бо вони багатозначні.
Помилки допускаються у вживанні обох типів зв'язок, але, аналізуючи імпліцитні зв’язки, редактор повинен звернути увагу не тільки на правомірність вживання (наявність в колі мовних значень знайденого в тексті), але й на те, щоб їх перша інтерпретація була правильною, бо можуть виникнути смислові незрозумілості.
Таким чином, на логічні якості тексту впливає і неточність слововживання, алогізми, заміна понять, невиправдане його розширення або звуження, змішання родових і видових категорій, абстрактних і конкретних понять. Все це повинен помічати літературний редактор, даючи оцінку використанню автором лексичних засобів. На синтаксичному рівні виявляється така логіко-стилістична помилка, як невідповідність посилки наслідку.
Літературна обробка рукопису спрямовує редактора на оцінку мовних засобів на лексичному, морфологічному і синтаксичному рівні. Під час літературного редагування важливо не тільки помітити мовленнєву помилку, але й дати їй точне визначення, перш ніж запропонувати автору різні варіанти стилістичної правки тексту. Для стилістичного аналізу можливих порушень літературно-мовної норми редактор зобов’язаний застосувати спеціальну термінологію, добре знати типологію мовленнєвих помилок, прийнятих в практичній стилістиці. При літературному редагуванні слід дотримуватися об’єктивності в оцінці тих чи інших мовних явищ, щоб суб’єктивно-емоційні моменти не придушували об’єктивно-логічні критерії у відношенні до тексту. Редактор повинен спиратися на наукове дослідження рукопису, а не на його емоційне сприйняття. Методика літературного редагування навчає тому, як уникнути смакової правки тексту, як працювати з ним, поетапно розв’язуючи різні проблеми, пов’язані з недосконалістю рукопису, які види правки слід застосовувати в кожному окремому випадку.
1.3 Типологія логічних помилок і причини їх виникнення
Логічні огріхи тексту виникають з різних причин: це і нечіткість мислення, і неоформленість теми, і простий недогляд, і неврахування небажаних сторонніх асоціацій та інтерпретацій.
Логіки виділяють три причини логічних помилок:
1) психічні порушення;
2) скорочений умовивід;
3) погане володіння мовою.
Перші дві причини породжують помилки у висновках, а третя – помилки в мовленні, які ведуть до порушення логіки. О.М. Беззубов поділяє логічні помилки на два класи:
1) Помилки власне логічні, помилки мислення, помилки змісту;
2) Помилки мовлення, помилки вираження, другорядні логічні помилки.
Така класифікація, на наш погляд, виправдана. Перший тип помилок пов'язаний з порушенням чотирьох законів формальної логіки, другий тип – з порушенням мовної, стильової норми.
О.М. Беззубов виділяє лексичні і синтаксичні мовленнєві помилки. Лексичні помилки виникають з двох причин: або через незнання значення слова, або через неправильне слововживання, але в будь-якому випадку вони створюють деяку логічну неправильність, часто комічного вигляду. Дослідник відмічає, що недбалість, приблизність слововживання – часте явище в газеті, яке розповсюджується й на газетну метафору. Він нагадує термін ламана метафора, який означає логічну не співвідносність двох метафор: Нехай акули імперіалізму не простягають до нас свої лапи (З газет 20х рр.)
До логічних дефектів мовлення О.М. Беззубов відносить і мовленнєві надлишки на основі плеоназму: натовп людей, зжатий кулак, йти пішки. Вони стали штампами, і не так просто довести іншому авторові необхідність редагування таких словосполучень. Але можливий і такий комічний ефект, зрозумілий будь-кому: Він був у береті, нап’яленому на праве вухо голови (газета), Приймальний пункт з прийому склотари (вивіска).
Особливий тип плеоназму пов'язаний з неточним знанням значення іншомовного слова. Це вже великі помилки і грубі: своя автобіографія (авто і є своя), пам’ятний сувенір (сувенір – подарунок на пам'ять), період часу (період – проміжок часу), прейскурант цін (прейскурант – поточна ціна) тощо.
Найгрубішою помилкою, вважає О.М. Беззубов, є так званий логічний стрибок. Наприклад: Складний і оригінальний внутрішній вигляд Катерини знайшов своє відображення в її мові, найяскравішій зі всіх діючих осіб "Грози". Мова виявилася серед діючих осіб: автор з’єднав поняття з різних логічних рядів, це і є логічний стрибок.
Різновидом логічного стрибка є неправильне вживання конструкцій з прийменниками крім, разом з, між іншими і подібними. Наприклад, (шлюбне оголошення в германській газеті (переклад)): Шукаю чоловіка. Ще молода. Зріст високий, талія тонка. У господарстві, крім того, є трактор.
Існує логічна помилка, яка називається розповідним алогізмом. Найчастіше вона допускається, коли оповідач (письменник, журналіст) не пам’ятає, що він написав у попередній фразі: У лісі було тихо. Поряд співала тоненьким голосом ліричну пісню, перелітаючи з дерева на дерево, іволга. Десь далеко кувала невидима зозуля. Це не значить, що було тихо в лісі.
Однією з логічних помилок є амфіболія – подвійність чи двозначність, яка з’являється від того чи іншого положення слів чи їх вживання в різних змістах, змішування понять.
Класичний приклад амфіболії – фраза "Карати не можна помилувати", де зміст змінюється від місця паузи після чи перед словами "не можна".
Амфіболія може бути як стилістичною фігурою, так і мовленнєвою помилкою, наприклад: Сміттєзбирачі, які засмітилися мешканцями.
У роботі "Конспект лекцій з літературного редагування" І.Б. Голуб докладно розглядає логічні помилки у параграфі "Мовні помилки, викликані неправильним вибором слова", оскільки неправильне слововживання нерідко призводить до логічних помилок. У їх числі дослідниця називає алогізм – співставлення несумісних понять, наприклад: Синтаксис енциклопедичних статей відрізняється від інших наукових статей. Виходить, що синтаксис порівнюється з науковими статтями. Усуваючи алогізм, можна написати: Синтаксис енциклопедичних статей відрізняється від синтаксису інших наукових статей або: Синтаксис енциклопедичних статей має ряд особливостей, невластивих синтаксису інших наукових статей.
Інколи алогізми не виділяються, і, щоб усунути їх, доводиться значно змінювати авторський текст. Наприклад: Наші знання про багатства надр землі є тільки незначною частиною схованих, ще більших багатств. Можна запропонувати такі варіанти стилістичної правки цієї фрази: Ми ще так мало знаємо про багаті поклади корисних копалин, тайну яких оберігають надра землі; У надрах землі сховані величезні багатства, про які ми ще так мало знаємо; Наші знання про корисні копалини ще такі неповні! Ми знаємо лише про незначну частину багатств, схованих в надрах землі.
Причиною нелогічності висловлювання може бути підміна поняття, яка часто виникає в результаті неправильного слововживання: Погано, коли у всіх кінотеатрах міста демонструється одна й та ж назва фільму. Демонструється фільм, а не його назва. Можна було написати: Погано, коли у всіх кінотеатрах міста демонструється один і той самий фільм.
Подібні помилки в мовленні виникають і внаслідок недостатньо чіткої диференціації понять, наприклад: Наближення дня прем’єри колектив театру чекає з особливим хвилюванням (чекають не наближення прем’єри, а коли відбудеться прем’єра).