Створення нових автоматизованих технологій неможливе без розробки узгоджених терміносистем, котрі дають змогу якісно поліпшити механізм формування ІР і їх передачі в режимах локального та віддаленого доступу. Автоматизація бібліотечних процесів, перехід від організації окремої бази даних до локальної мережі, а потім до гіперканалів зв'язку потребує впорядкування, уніфікації, стандартизації .
Розроблювана відповідно до Закону України «Про Національну програму Інформатизації» і «Про концепцію Національної програми інформатизації» Державна програма автоматизації бібліотек України є ї х складником і бачиться як комплекс взаємопов'язаних завдань, що забезпечують Інформаційно-бібліотечну діяльність із залученням комп'ютерних технологій, котрі зумовлюють розвиток електронних державних, регіональних зведених каталогів на основі національних та міжнародних стандартів . Уже розроблено й введено в дію ДСТУ 3578-97 «Документація. Формат для обміну бібліографічними даними на магнітних носіях» і ДСТУ 3579-97 «Документація. Формат для обміну термінологічними і/або лексикографічними даними на магнітних носіях», їх узгоджено зі стандартами міжнародної системи ІSО.
Фахівцями НБУВ у 1998 р. розроблено й видано внутрішньосистемний каталогізаційний «Формат бібліографічного запису (книги та серіальні видання). Структура». Його можуть використовувати як комунікативний бібліотеки й інформаційні служби, видавництва та органівації для отримання каталогізаційних даних у машиночитаній формі. Він містить перелік полів і підполів, необхідних для ідентифікації документів, котрі складають структуру бібліографічного запису. Поля визначені за ГОСТ 7.1-84 та форматом UNIMARK. Останній гармонізовано з НТД, ДСТУ 3578-97, міждержавними, ISO, із форматом «UNIMARK MANAL» з метою досягнення інформаційної сумісності електронних каталогів з бібліографічними вітчизняними й зарубіжними БД. НБУВ і надалі розроблятиме спеціалізовані частини формату за іншими видами документів. «Формат бібліографічного запису» безперечно сприятиме створенню національного формату України «Ukr MARC». Розробка й впровадження стандартів і комунікативного формату полегшить передачу інформації між окремими та колективними користувачами й підвищить оперативність інформаційного забезпечення.
Система стандартизації в країні продовжує формуватися, як і діяльність зі створення НТД. Укр ІНТЕІ прагне стати головним органом у Національній системі НТІ з питань координації та методичного забезпечення стандартизації і заснувати технічний комітет «Науково-технічна та економічна інформація і документація» з покладанням на нього обов'язків розробки державних стандартів України й гармонізації їх з міжнародними та міждержавними стандартами, адже ТК 20 і ТК 40 не охоплюють у цілому інформаційно-бібліотечні й видавничі процеси.
Підкомітет «Видавничої діяльності» Книжкової палати України у складі ТК 101 «Поліграфічні технології» планує розробити проекти: державних НТД для документів з міжнародної стандартної нумерації серіальних видань; проект міждержавного стандарту міжнародної стандартної нумерації нот з метою стандартизації нумераційних кодів, які забезпечують ідентифікацію та оперативний пошук документів у світовому документальному потоці. Дані проекти узгоджуються зі стандартами ISO. Книжкова палата України разом із великими бібліотеками планує стати одним із розробників стандарту з бібліографічного опису документів. Але досягнення позитивних результатів у цьому можливе за умови створення загальнодержавного стандарту з проектування та впровадження основ будь-яких інформаційних систем - БД, оскільки в нашій країні не існує єдиної школи щодо виробництва і впровадження БД.
Інформатика дає дуже багатий вибір різноманітних, часто протилежних, методик з проектування БД. Це призведе до повного краху Національної програми інформатизації. Щоб запобігти цьому, треба провести загальнодержавний конкурс з питань розробки та впровадження Держстандарту з методики проектування і впровадження саме БД.
Держстандарти України також слід обов'язково гармонізувати з міждержавними стандартами ТК 191 і міжнародними - 180, іншими національними стандартами, котрі знаходяться в сфері державних інтересів стосовно обміну науковотехнічною й економічною інформацією та документацією.
Отже, розробка стандартів необхідна, передусім, для нормативного впорядкування і вдосконалення бібліотечних та інформаційних технологічних процесів, що забезпечують оперативний доступ до вітчизняних і зарубіжних ІР. У НТД має бути закладена узгодженість та взаємозв'язок між ними в тсрміносистемах бібліотекознавства, бібліографознавства й у суміжних галузях знань - у науково-інформаційній та видавничій діяльності, книгознавстві, інформатиці, архівознавстві та ін.
Плануючи розробку стандартів Держстандарту України, необхідно зважати на тенденції розвитку нових бібліотечно-інформашйних технологій, спрямованих передусім на оперативний пошук і обмін внутрісистемної, міжвідомчої, вітчизняної й міжнародної інформації, що можливо досягти за умови сумісності бібліографічних даних, БД та ін.
Позитивні результати зі стандартизації можливо отримати не при формальному, а реальному керівництві Держстандартом України діяльністю технічних комітетів та підкомітетів. Розробники стандартів мають проводити поглиблену експертизу проектів стандартів перед затвердженням.
3. Правові засади і методичні вади стандартизації
книга видавничій обкладинка бібліотечний
Розглядаючи явище стандартизації детальніше можна побачити її правові засади і методичні вади. У Радянському Союзі стандартизація виконувала функції технічного законодавства й одного з важелів управління народним господарством, зокрема була засобом впливу на якість продукції. Загальні фонди стандартизації тоді налічували понад 20 тис державних, 40 тис. галузевих і 7 тис республіканських стандартів, а також 100 тис. технічних умов. Вони створювалися під патронажем понад 200 головних організацій зі стандартизації, до 70 % яких перебували в Москві та в Московській області, а з решти - третина в Україні. Вся ця спадщина стала основою вперше створюваної української стандартизації. Ми за звичкою вважаємо ці документи своїми і користуємося ними, не замислюючись щодо права на це, - і вірно робимо: адже їх розробка фінансувалася із спільного союзного бюджету, а Інтелектуальне право на таку продукцію тоді не бралося до уваги. Щоправда, міжнародна угода не містить підтвердження такого права, не додає впевненості Й український урядовий Декрет, - тож добре, що воно досі ніким не заперечується.
Передусім слід наголосити,що Декрет, на жаль, вніс і деяку плутанину. Справа в тому, що згадана міждержавна угода надала статус міждержавного і однакового індексу ТОС двом суттєво рівним групам стандартів: першу складають стандарти, чинні під час підписання угоди в 1992 р. (тобто державні стандарти СРСР, прийняті одноосібне відповідним союзним органом управління), а другу — міждержавні стандарти, розроблювані після її підписання, які приймаються міждержавним органом за згодою представників не менше ніж трьох країн-членів СНД. Проте у нас це не Враховано:
· з одного боку, статті 4 Декрету вимагає використання всіх передбачених угодою міждержавних стандартів як державних для України. Це слушно лише для стандартів першої групи, а для другої - потребує додаткового рішення щодо кожного нового стандарту;
· з іншого боку, основоположний документ Державної системи стандартизації України (ДССУ) пунктом 9.7 передбачає особливий порядок застосування в Україні всіх міждержавних (порядок із іншими неукраїнськими) стандартів. Це не потрібно для стандартів першої групи, а для другої — Держстандарт України, ще й досі не поквапився встановити такий порядок.
Відразу спід наголосити, що одного права використання стандартів замало — для повноцінного застосування потрібне більш широке право розпорядження ними, зокрема щодо внесення змін і скасування. Із стандартами названої групи ми нібито маємо право поводитися як з державними стандартами України. Однак і тут є наявні проблеми:
· перша полягає в тому, що кожний документ потребує догляду. Раніше стандартами піклувався розробник - найчастіше він залишався в Росії. Нині слід було б доручити догляд за ними конкретним українським організаціям, та зовсім немає впевненості, що це вже зроблено для всіх документі;
· друга пов'язана із змінами, потрібними для врахування сучасних умов використання стандарту. До багатьох стандартів раніше були внесені зміни, які були чинними на всіх теренах колишнього СРСР. Зараз зміни можуть вносити всі його нащадки - для використання в своїх країнах. Тож під одним позначенням можуть існувати по суті різні документи. Якщо певний державний стандарт СРСР зарахований в український фонд, наприклад, із зміною № 1, а тепер ми для своєї країни вносимо в нього нову зміну, - то невідомо, .як її позначити. Зокрема, Держкоммістобудування (нині - Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України) запровадив свою нумерацію змін, і тепер с будівельні норми (вони прирівняні до державних стандартів) з двома змінами № 1 - союзною й українською, - навряд чи це правильно;
· і ще одну проблему викликають досі незвичні потреби, наприклад, додати до чинних союзних стандартів, викладених російською мовою, українські відповідники важливих понять. Запропоноване Держстандартом рішення (конкретно воно стосується попереджувальних написів, передбачених трьома стандартами) у вигляді безадресного повідомлення на "задвірку" покажчика здасться вельми невдалим.
Ситуація ускладнилася тим, що ми реально допустилися не тільки до справжніх (другої групи) міждержавних, а їй до міжнародних (переважно ISO), регіональних (перш за все - європейських) та національних (інших країн) стандартів. Основними різновидами використання цих документів є: