Смекни!
smekni.com

Проблеми залучення зарубіжних інвестицій в Україну (стр. 1 из 4)

Змiст Реферату

Україна і інвестиції 2

Передумови: 2

Альтернативні шляхи розв’язання проблеми: 4

Альтернатива 1. 4

Альтернатива 2. 4

Альтернатива 3. 5

КритерII оцiнки альтернативних шлязхiв розв’язання проблеми: 6

Державне регулювання іноземного інвестування в Україні 7

Висновки_ 11

Лiтература 12

Україна і інвестиції

Іноземні інвестиції є провідником сучас­них технологій виробництва та управління, своєрідною „перепусткою” на світові ринки товарів та капіталів, дозволяючи при цьому компенсувати дефіцит національних грошо­вих коштів.

На сьогоднішній день потреба в інвес­тиціях для структурної перебудови ук­раїнської економіки зростає. Цікаво буде відмітити, що валові інвестиції в основний капітал в Україні за 1994 – 2001 роки склали 47 млрд. доларів.

Визначення проблеми:

Непривабливий інвестиційний клімат в Україні, що негативно впли­ває на можливості активізації процесу залучення прямих іноземних інвести­цій в економіку країни.

Передумови:

В умовах ринкового трансформування економіки України дуже гост­рою є потреба в значних іноземних інвестиціях. Для більшості країн з пере­хідною економікою ефективно використаний іноземний капітал стає ключо­вим фактором їх розвитку. Звичайно, залучення іноземних інвестицій віді­грає важливу роль і в структурі пріоритетів української економіки.

За розрахунками, загальний обсяг необхідних іноземних інвестицій в економіку України становить понад 40 млрд дол США. Україна має потенційні можливості для ефективного освоєння інвестицій на суму 2-2,5 млрд дол США на рік. Такі кошти протягом 5 років дозволять реконструювати пріоритетні галузі промисловості.

Станом на 01.01.2001 р. Обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну з часу здобуття нею незалежності становив 3,9 млрд омі США. Порівняно із зарубіжними країнами з перехідною економікою ці обсяги незначні і не задовольняють навіть незначної частини наявного попиту. Потреба економіки країни в 10 разів перевищує надходження.

В Україні існують об’єктивні й суб’єктивні фактори, які негативно впливають на процес іноземного інвестування, а саме:

- залучення іноземних інвестицій відбувається в умовах економічної кризи. Дехто з інвесторів призупинив діяльність на території України, вислов­люючи свою невпевненість у подальшому співробітництві, подаючи запити щодо економічної політики уряду;

- нестабільне законодавство, відсутність надійних гарантій захисту від його змін для іноземних інвесторів;

- повільні темпи приватизації. Іноземні інвестори, банки та фінансо­ві організації при вкладанні коштів у інвестиційні проекти віддають перевагу приватним підприємствам;

- невирішеність питання щодо надання у приватну власність земель­них ділянок під об’єкти, що приватизуються;

- темпи інфляції залишаються на значно вищому рівні, ніж у країнах Західної Європи і США;

- низька купівельна спроможність значної частини населення змен­шує можливість реалізації на внутрішньому ринку продукції, що могла б вироблятися на новостворених або реконструйованих із допомогою інозем­ного капіталу підприємствах;

- невисокий рівень розвитку інфраструктури, яка могла б забезпечи­ти швидкий оперативний зв’язок України з іншими країнами, надавати не­обхідні послуги для оперативного управління діяльністю підприємств з іно­земними інвестиціями.

Отже, в Україні сформувався малосприятливий інвестиційний клі­мат, який спричинив брак стратегічних іноземних інвестицій.

Суттєвим чинником у виникненні в Україні нинішньої ситуації, по­в’язаної з відтворювальними процесами, є недосконала фінансова, у тому числі податкова, політика. Чинна податкова система має бути скоригована за такими основними позиціями: регламентація взаємовідносин між державою і платниками податків; омікиьсясть і стабільність податкової системи протягом фінансового року, її простота і доступність; відповідальність за ігнорування податкового законодавства; скорочення кількості податків і суттє­ве спрощення процедури їх збирання; загальне зниження податкового тягаря і захист вітчизняних виробників; посилення стимулювання капіталовкладень, інвестиційної та інноваційної діяльності; реформування амортизаційної по­літики; підвищення ролі майнового і земельного оподаткування, ресурсних платежів; реформування системи розподілу доходів; скорочення пільг.

Помірковані інвестори усвідомлюють, що прибутковість капіталу пі­сля оподаткування визначають не лише законодавчо встановлена ставка по­датку на прибуток підприємства, а й спосіб обчислення цього прибутку, зокрема – нарахування амортизації, облік запасів, віднесення процента за кредит і збитків до складу виробничих затрат. Крім того, у багатьох країнах існують додаткові стимули інвестування, тобто зменшення оподатковувано­го прибутку на суму капітальних затрат, і податкові інвестиційні кредити.

На початку 90-х років загальною тенденцією в країнах Центральної та Східної Європи було утворення так званих „правових анклавів” для іно­земних інвесторів. Було гарантовано захист від змін законодавства, націоналі­зації, забезпечено репатріацію прибутків, а також надано податкові пільги. Україна також пішла цим шляхом. Так, Декрет №55-93 Кабінету Міністрів України „Про режим іноземного інвестування”, що набрав чинності у червні 1993 р., на п’ятирічний строк звільняв від оподаткування прибутки підприємств із кваліфікованими іноземними інвестиціями (фірми, в яких від 10 до 100% статутного фонду належали нерезиденту). Але Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств”, що діяв з 1 січня 1995 p., скасував податкові канікули для підприємств з іноземними інвестиціями, заснованих після введення цього Закону. Цей захід відповідає головним вимогам, що ставляться до податкової системи, яка має забезпечити: ефективність – тобто мінімізувати вплив оподаткування на використання ресурсів в умовах рин­ку, рівність – тобто зрівняти податкові зобов’язання всіх платників податку, а також простоту застосування. Впровадження однакових правил гри вважа­ється ознакою стабілізації податкового законодавства, що може компенсува­ти іноземним інвесторам зростання податкового тягаря.

Консультації (зацікавлені сторони):

Залученню прямих іноземних інвестицій сприяє процес формування інституційного середовища. Україна, з одного боку, поступово включається в діяльність міжнародних економічних структур, а з другого – досить інтен­сивно розвиває внутрішні ринкові організаційні структури та інститути. Сформовані та діють інститути, що регулюють або забезпечують зовнішньо­економічну діяльність: Міністерство економіки та європейської інтеграції, валютно-економічне управління Міністерства фінансів, Державна митна служ­ба, відповідні підрозділи і служби в інших відомствах.

У квітні 1997 р. Була створена Консультативна рада з питань інозем­них інвестицій під головуванням Президента України, яка є, по суті, фору­мом з політичного діалогу між основними творцями економічної політики України та керівниками великих іноземних компаній.

У тому ж 1997 р. Було утворено Палату незалежних експертів для вирішення суперечок між іноземними інвесторами та українськими органа­ми виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Моделювання проблеми:

На макроекономічному рівні надходження прямих іноземних інвес­тицій регулюється такими інструментами, як податки, тарифи, амортизація, заробітна плата, ціни і валютний курс.

А на мікроекономічному – інструментами, що детермінують функці­онування фірми (вимоги до власності; місцеве регулювання рівня цін; лімі­тування фінансових засобів для інвестицій і набору робочої сили; експортні обмеження; ліцензування імпорту; контроль за використанням технології та іноземної валюти; величини відпускних цін).

Метою політики у сфері іноземного інвестування є створення сучас­ом політичної системи регулювання, яка б підвищила інвестиційну приваб­оміки економіки та забезпечила потужні мотивації нерезидентів щодо вкла­дення коштів. Особливо ефективним важелем успішного вирішення цього завдання може стати, за певних обставин, податкова політика щодо іноземних та внутрішніх інвестицій.

Проаналізуємо фіскальні методи стимулювання іноземних інвести­цій, а саме: зниження податку на доходи корпорацій, податкові канікули, прискорена амортизація, зменшення оподаткованого прибутку на суму інве­стицій, використання податкового інвестиційного кредиту.

Дії українського уряду в галузі оподаткування корпоративних при­бутків зосереджені на двох суперечливих цілях:

1. Одержанні доходів бюджетом.

2. Проведенні стимулюючої економічної політики, зокрема, на за­лученні іноземного капіталу.

Політики мають впроваджувати найпривабливіші для іноземних ін­весторів податкові стимули в такий спосіб, щоб не втратити бюджетні надхо­дження.

Альтернативні шляхи розв’язання проблеми:

Існують три основні альтернативи:

1) Податкові канікули.

2) Низькі податкові ставки, які застосовуються до широкої бази оподат­кування.

3) Прискорена амортизація основних фондів, зменшення оподатко­оміки прибутку на суму інвестицій чи використання податкового інвестиційного кредиту.

Альтернатива 1.

Податкові канікули

Під час податкових канікул прибутки підприємств оподатковуються за зниженими ставками чи не оподатковуються взагалі. Після закінчення податкових канікул компанія повинна почати сплачувати податки, їй заборо­нено трансформуватися у нову компанію для продовження канікул. Тому запровадження податкових канікул вимагає уважного нагляду з боку подат­кової інспекції за підприємствами з іноземними, інвестиціями. Вони рідко застосовуються в розвинутих країнах.