На нашу думку, альтернатива Жовтневій революції справді була Боротьба класів і політичних партій за різні шляхи розвитку Росії після Лютневої революції.
Відомо, що після поразки першої російської революції 1905- 1907 рр. між класами і політичними партіями ціле десятиріччя точилася боротьба навколо двох можливостей буржуазного розвитку: . Росія шляхом реформ «зверху» перетвориться на конституційну буржуазну монархію, або нова революція «знизу» повалить царизм.
Ліберальна буржуазія, очолювана партією кадетів, прагнула спрямувати розвиток країни першим шляхом і тим запобігти революційним потрясінням. Своєї мети вона намагалася досягнути шляхом поділу влади з царизмом.
Проте Микола II і його оточення не бажали поступитися хоч би частиною влади, заблокували можливість проведення будь-яких реформ. Тому лютневий вибух був історично неминучим. А відтоді перед країною постала альтернатива: або реформістські перетворення, які очищали соціальні й економічні структури країни від залишків феодалізму і встановлювали демократичний суспільний лад, або соціалістична революція. Отже, чому ж Росія, не закінчивши ще еволюції до зрілого й вільного капіталізму, не закріпивши демократичного ладу, різко повернула в інший бік? Вибір шляху розвитку Росії у 1917 р. залежав значною мірою від розстановки класових та політичних сил. .
Треба відзначити, що з такої важливої проблеми, як особливості перегрупування класових і політичних сил після Лютневої революції, теж немає єдності думок. Частина істориків вважає, що боролися не три, а два політичні табори — пролетарський і буржуазний. Такий погляд суперечить історичній дійсності. Після Лютневої революції діяли три основні суспільні сили, три політичні табори: 1) буржуазія, 2) пролетаріат, 3) дрібна буржуазія, передусім селянство.
70. Початок першої св. війни, причини і характер.
Розкриваючи справжні причини першої світової війни, необхідно усвідомити, що внаслідок нерівномірного економічного розвитку різних капіталҐстичних країн, змінилося співвідношення сил у світовій економічній системі. Німеччина після 70-х р. XIX ст. розвивалася у З—4 рази швидше, ніж Англія і Франція, а Японія — разів у 10 швидше, ніж Росія. Особливо високого ступеня розвитку капіталізму досягли С1ІІА, внаслідок чого США і Німеччина, які раніше відставали в економічному розвитку, на зламі XIX—XX ст. вийшли на 1-е та 2-е місця по випуску промислової продукції, відсунувши Англію і Францію. Це стало причиною виникнення гострого суперництва між цими країнами за політичне панування у світі, за переділ ринків сировини і збуту.
На той час важливу роль у боротьбі за політичне й економічне панування у світі відігравала наявність чи відсутність колоніальних володінь. До початку XX ст. поділ світу між великими державами в основному був завершений. Колоніальні імперії створили головним чином Англія та Франція, натомість у Німеччини, США та Японії бракувало колоніальних володінь. Намагання переділити колонії і сфери впливу було однією з головних причин першої світової війни.
До війни за переділ світу готувалися всі, але основними конкурентами у боротьбі за світове панування стали Англія і Німеччина, між якими виникли найгостріші суперечності. У своїх прагненнях до колоніальних загарбань Німеччина завжди натрапляла на протидію Англії
Напередодні війни дуже гострими були політичні кризи і класові бої в самих капіталістичних країнах. Відбувалися тривалі страйки робітників у Англії, Німеччині, Італії, почастішали заворушення серед селян. Росія переживала період нового революційного піднесення, яке розпочалося влітку 1910 р. Посилився національно-визвольний рух пригноблених народів Європи: ірландців — проти англійського гніту; чехів, хорватів, сербів та інших слов'янських народів — проти австро-угорського панування; поляків і ельзасців — проти насильного понімечення.
Отже, причинами першої світової війни були як економічні (боротьба за переділ світу, за ринки збуту), так і соціально-політичні — намагання буржуазії зупинити революційний рух пролетаріату, відвернути увагу трудящих від революційної боротьби і внутрішніх політичних криз.
71. Відношення до першої св. війни різних класів і партій.
Могутня хвиля шовінізму охопила всю Європу. Не обійшла вона і Росію, у тому числі й її опозиційні партії. Частина російської колонії у Парижі вирішила навіть добровільно вступити до французької армії “для захисту демократії і культури від варварства». На 21 серпня 1914 р. до неї записалося 9 тис. російських емігрантів. Республіканський загін, до якого увійшли більшовики, соціал-демократи, есери, бундівці та анархісти, нараховував 70—80 чоловік, у тому числі 11 більшовиків. Більшовицький комітет закордонних організацій у Парижі розпався.
У Росії більшість політичних партій підтримала царизм в імперіалістичній війні. Головні партії російської буржуазії — октябристи і кадети виступали єдиним фронтом з самодержавством і монархічним дворянством. Вони без застережень схвалили зовнішню політику царизму і проголосили гасло «війна до переможного кінця».
Більшість есерів і меншовиків по суті також стала на бік самодержавства. Відверто шовіністичні позиції зайняв Г. В. Плеханов. Вважаючи Німеччину основним винуватцем війни, Г. Плеханов всіляко захищав Францію та Англію і фактично відкидав агресивні наміри царизму. У 1915 р. Плеханов прямо вимагав від меншовицьких депутатів Думи голосувати за воєнні кредити.
Невелика група меншовиків-інтернаціоналістів на чолі з Марто-вим, а також Троцький, на словах виступали проти війни, а насправді були у згоді з відвертими соціал-шовіністами.
На підтримку імперіалістичної війни виступили і політичні партії країни. На ці позиції стали Товариства українських поступовців (1908 р. ), частина Української соціал-демократичної робітничої партії, яку очолював Симон Петлюра. Керівники західноукраїнських національних партій з початку війни зайняли виразно антимосковську позицію.
На початку війни у Львові з представників трьох політичних партій — національно-демократичної, радикальної Й соціал-демократичної — було засновано Головну українську раду на чолі з Костем Левицьким. Це була організація австрійської орієнтації. Вона ставила завдання охороняти інтереси українців в Австрії і закликала всіх українців стати на боці Австрії у війні. Рада створила військову організацію — добровільний легіон Українських січових стрільців для боротьби з російськими військами.
На початку серпня 1914 р. група політичних емігрантів з України (Наддніпрянщини) заснувала у Львові «Союз визволення України», який вів пропаганду ідеї самостійності України у таборах військовополонених українців на території Австро-Угорщини.
Рішуче і послідовно виступили проти тактики оборонства більшовики. Вже 26 липня 1914 р. більшовицька фракція у IV Державній думі, яку тоді підтримали і меншовики, виступила проти війни, відмовилась голосувати за воєнні кредити і залишила засідання. На жаль, незабаром депутати-меншовики змінили свою позицію.
Виходячи з власного розуміння характеру війни, більшовики у своїй роботі керувалися такими основними тактичними гаслами: 1) перетворення війни імперіалістичної у війну громадянську; 2) поразка свого уряду в імперіалістичній війні; 3) повний розрив з II Інтернаціоналом, і створення нового, III Інтернаціоналу.
Першими кроками на шляху реалізації цієї тактики мали бути: відмова від голосування за воєнні кредити, повний розрив з політикою «національного миру », створення скрізь нелегальних антивоєнних організацій, братання солдатів ворогуючих армій на фронтах, підтримка масових виступів робітничого класу проти війни.
72. Загострення внутрішніх суперечностей, визрівання революційної ситуації у воюючих країнах в умовах першої св. війни.
Політична обстановка в Європі у ході війни дедалі загострювалася. Тягар війни, що спричиняв значне погіршення становища трудящих мас, призвів до посилення страйкового руху. У Німеччині кількість страйків зросла з 137 у 1915 р. до 240 у 1916 р. , а кількість їхніх учасників з 14 тис. до 129 тис. , у Франції кількість страйків зросла з 98 до 314, а їхніх учасників — з 9 тис. до 41 тис. Маси почали відкрито виявляти незадоволення війною.
Якою ж була обстановка в Росії"?
Світова імперіалістична війна, як і слід було сподіватися, вкрай погіршила і без того тяжке становище трудящих мас Росії. Поразки царської армії на фронті, розвал економічного життя . країни, голод, епідемії та інші біди, що їх породила війна, усім тягарем лягли на плечі народу.
На грунті загострення економічних труднощів, починаючи з 1915 р. , зростають революційні настрої, з місяця на місяць посилюється революційний рух. Протягом цього року в Росії відбулося 900 страйків, у яких брало участь понад 500 тис. робітників.
У 1916р. революційний рух значно посилився. До боротьби пролетаріату Петрограда і Центральних промислових губерній приєдналися робітники Уралу, Донбасу та інших пролетарських центрів. У 1916" р. в Росії відбулося понад 1400 страйків, у яких брало участь понад 1 млн. чол. На підприємства українських губерній припадало майже 220 страйків, або 15% загальної кількості. У них брало участь понад 190 тис. промислових робітників (приблизно 1/6 страйкарів Росії). Багато страйків супроводжувалося демонстраціями, що мали яскраво виражений політичний, антивоєнний характер.
Революційний рух пролетаріату зімкнувся з антивоєнним рухом селянських мас. За роки війни у Росії відбулося 300 селянських виступів, у тому числі в Україні — близько 160.