Смекни!
smekni.com

Методичні вказівки до вивчення курсу “ Історія виникнення преси" (стр. 3 из 6)

Феодально замкнене господарство у середні віки звузило можливості громадських та культурних зв”язків, але не знищило потребу в інформаційному обміні, впровадженні нових типів комунікативних стосунків.

Дуалістична модель світосприйняття в середні віки змінила загальну картину світу, перевела мистецтво із зовнішнього простору у простір внутрішній. Не випадково найпоширенішим жанром стає агіографія та історичні хроніки. Слід звернути увагу , що саме хроніки та літописи за своїм призначенням близькі до сучасних газет, оскільки схожими засобами фіксували важливі поточні події, для більшої зацікавленості читачів описували фантастичні чутки і пригоди, суб”єктивно оцінювали своїх героїв.

Разом з тим зауважимо, що історіографічні пам”ятки були не єдиними факторами писемного поширення інформації. Якщо сага, літопис повертав читача до минулого, то конкретна сучасність, подробиці життя пересічних громадян відбилися в моралізаторських “прикладах” (exempla), в міській політичній пісні, в “покаянних книгах”, в інших неофіційних текстах, що створювалися на противагу феодальній пропаганді. Для декого створення таких текстів і їх поширення стали професією ( барди, мінезингери, скальди, трубадури, рапсоди, кобзарі, скоморохи, жонглери ).

Але в процесі соціалізації особистості, пристосуванні її до вимог колективу церква все ж таки відігравала головну роль. Проповідь і повчання дозволяли наблизити релігійний ідеал і життєву практику. Своєрідним кодексом такої поведінки були “покаянні книжки”, які містили переліки гріхів і покарання, що за них належали (докл.3). А.Я.Гуревич звертає увагу на масовий характер “покаянних книг”, справу з якими мали всі члени суспільства і тому вони, певною мірою, відтворювали головні риси морального життя середньовічного жителя. Пенітенціалії описували і народні забобони, магічні обряди, ворожіння, чаклунство. Ці марновірства, на думку дослідників, були фактами колективної свідомості і поведінки, а участь в масових діях (ритуалах, святах, жертвоприношеннях) сприяли усталеності цих колективів в аграрному суспільстві.

Родова потреба в колективі і в колективному абсолюті формувала структуру літературних дидактичних жанрів. Exempla (ХІІІст.) являли собою моралізаторську ілюстрацію проповіді. Складалися навіть збірки таких “прикладів”, методички для проповідників. Такі “картинки з життя” надавали повчанню переконливості , а історику - можливість зазирнути на “зворотій бік” існування середньовічної людини. У свою чергу, ці живі образи грішників, святих, демонів, апостолів, чортів відтворювали парадоксальну ситуацію причетності людини і до світу земного і до царства Божого (див. докл. 4).

Особливе місце в середньовічній публіцистиці займали полемічні трактати про авторитет світської та духовної влади. Суперечка про два мечі не обмежилася жанрами офіційної культури (памфлети Петра Красса, П”єра Дюбуа, юридичні трактати легістів, епістолярії релігійних діячів), але й виплеснулася на вулиці міст, набуваючи гарячих прихильників і серйозних опозиціонерів.

Питання інвеститури (інвестит – урочистий акт вручення каблучки та посоха князю церкви) обговорювались у церквах та школах, на площах та у замках. “Книжки про суперечку”, інвективи, папські булли, королівські листи набувають значного поширення, й опосередковані пісенною формою, набувають характеру масового повідомлення.

Що ж до усного розповсюдження інформації, то воно набувало різних форм відповідно до загального характеру середньовічного мислення. “Усна газета”, хоча і в зредукованій формі, пройшла через усе середньовіччя. К.П.Федченко вказує на існування у Франції “громадського гомеродрома”, до обов”язків якого входило щоденне оповіщення жителів про найважливіші міські новини (9, С.32). Великою популярністю користувалися також жонглери – “ходячі хроніки” свого часу (7. С.46). Цих головних носіїв поетичної творчості до появи у ХІІІ ст. міської поезії в Іспанії називали – хугларами, в Германії – шпільманами. До речі, інформаційні функції професії відбилися і на жанрових ознаках деяких форм поезії трубадурів. Так, тенсона виникла з діалогу двох жонглерів – “потішників”; сірвента своєю полемічною стилістикою нагадує середньовічні політичні дискусії.

Що ж стосується молитви та проповіді, то ці жанри стають головними формами релігійної усної комунікації. Загальнодоступність змісту, використання знайомих образів та порівнянь робить проповідь універсальною, близькою до народу.

Так, аналізуючи промови популярного німецького проповідника ХІІІ ст. Бертольда Регенсбурзького, А.Я.Гуревич звертає увагу на оригінальну мову цих писемних історичних пам”яток. З метою активізації уваги слухачів, проповідник вводить елементи діалогу, “фіктивні запитання” (“О, брат Бертольд, что же нам делать?..”), звернення до певної аудиторії (“Ты, развратник”, “Фу, скупец”,”Вы, сапожники”), загадки, порівняння, що інтригують читача. Зміст проповіді німецькою мовою приводить дослідника до висновку про призначеність виступу перш за все для пересічних прихожан. Не випадково Бертольд Регенсбурзький отримав прізвисько Rusticanus(“простонародний”) (5,с.180-198).

Але ж усний тип культури вимагав постійних зв”язків. Тут ми стикаємося з одним із парадоксів Середньовіччя. Власність як матеріальна і психологічна реальність, повністю залежала від сеньора. Тому більшість людей обмежувала своє життя стінами замків або межами земельних володінь. Але мобільність інших стає “крупним феноменом середньовічної демографії і суспільства” (2,с.127;див.також 10,11,13).

Слід звернути увагу на те, що проповідь супроводжувалася мандрами та аскезою. Крім того, відлучені за релігійні погляди від монастиря клірики також удавалися до подорожувань. Лицарі і селяни, прочани і волоцюги, вчені і колоністи, жонглери і школярі, співці і прокажені стають пілігримами Середньовіччя. Особливе місце в цих пересуваннях мали візити королівських та духовних осіб до Візантії, військові та хрестові походи ( див.напр. 10).

До того ж, на межі ХІІ – ХІVст. у Західній Європі з”являються заклади на зразок вищої школи. У густозаселених місцях вчителі-бакалаври та школярі – студеї об”єднувались у своєрідні корпорації – прообрази перших університетів. Так, в Італії в 1189 р. виник Болонський університет, у 1224 – Неапольський, у 1303 –Римський. Англійській Оксфордський діяв з ХІІ століття, Кембріджський відкрився у 1202. Паризька Сорбонна почала діяти в 1257 році, а іспанський Сієнський університет– у 1240. Згодом виникли Краківський (Ягеллонський), Віденський, Гейдельберзький, Лейпцігський, Кенігсберзький та інші університети.

Поступове формування у ХІІІ-ХVст. міської культури майже в усіх країнах Західної Європи викликало значні зміни і в типології культури, і в становленні книговидавничої справи. Поширення паперу в Європі, вдосконаленя технологічного процесу паперового виробництва (особливо в Італії ХІІст.) підвищило значення міста як головного постачальника сировини (ганчір”я), і як основного споживача готової продукції. Різко зростає кількість рукописних книжок: за період, трохи більший від століття (1400 – 1520 роки), вийшло значно більше книжок-кодексів, ніж за все попереднє тисячоліття (400-1400 роки).

Книжка стає певною мірою масовим засобом спілкування, а її виготовлення започатковує нову галузь міської економіки. Як вважають дослідники, становлення гуманістичних ідей сприяло комерціалізації книжкової справи . Вже не тількі замовлення, а й вільний ринок формують нову видавничу політику. З”являються видавці-комерсанти європейського масштабу (флорентієць Веспасіано да Бістіччі), формуються міжнародні центри книжкової торгівлі (Флоренція, Венеція).

Не менш значні події відбуваються і в розвитку публіцистики. Жанр політичної промови відроджує традиції античної риторики, оратор замінює середньовічного проповідника. Публіцистика стає широко визнаним засобом суспільного впливу.

Особливо це стосується публіцистики народного руху та антифеодальних повстань. Критицизм віруючих, що виливався в єресі, втілювався як в традиційні, так і в нові жанри: єретичні проповіді ( Арнольд Брежіанський) та промови (єресі патарів), “підметні листи”, богословько-публіцистичні трактати (Джон Уікліф “Про громадянське рабство”, “Про посади короля”), прокламації, звернення (послання Джона Болла). Кола ді Рієнці, очоливши антифеодальне повстання у Римі (1347), оголосив себе народним трибуном і проголосив у Римі республіку. Його листування з Петраркою стало значною подією в політичному житті Італії, а послання поета читалися навіть на Капітолії.

Помітними були і факти поєднання красномовства із зображувальною публіцистикою. Вживання малюнків і народних гравюр як “ілюстративного матеріалу” відомі ще з середніх віків (тексти промов містили зображення святих, але догори ногами, щоб при перегортанні сторінки паства з амвону бачила правильний малюнок). Але витоки жанру політичного плакату дослідники пов”язують із настінним живописом уже згадуваного Кола ді Рієнці, який використовував малюнок для пропаганди своїх ідей. Алегоричність образів (море, корабель-Рим, що гине під буйними хвилями ) повністю підпорядковувалася тематиці виступу (див. докл. 9).

Загальне пожвавлення життя в період Відродження, розвиток торгівлі (головний шлях якої у ХУ-ХУІ ст. проходив уздовж Рейну), релігійні конфлікти, Реформація пробуджували інтерес до політичного життя все ширших мас народів Європи.

Поява власне журналістики пов”язана зі зміною феодального принципу локального обмеження. Як вважають дослідники, для виокремлення журналістики в оригінальну форму недостатньо просто налагодження шляхів передачі інформації. “Необхідний певний рівень розвитку громадськіх відношень, економіки, науки і техніки “ (1,с.5).