Смекни!
smekni.com

Борис Олійник (стр. 2 из 3)

Водночас на перших порах у поетовій творчості відчувався брак філософської глибини та різнобічності в погляді на світ, вільної розкутості та природності в ліричних роздумах над подіями та явищами сучасності. З цього погляду вже його збірки «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Відлуння» (1970), «Рух» (1973), укладені за принципом ідейно-тематичної та композиційної цільності, засвідчили якісно вищий рівень поетичної змістовності й, майстерності.

Художній пошук на цьому етапі концентрується довкола важливих громадянських, морально-етичних питань. Це, зокрема, проблема вибору — остаточного і непохибного — громадянської позиції; це втілена в образі кола проблема об'єднання помислів, поривань та інтересів людей різних поколінь, зрештою, це образ руху, історичного і соціального, що втілює ідею безперервності нашого радянського життя.

В художньому осмисленні цих і подібних проблем бачиться і ширший ідейний план, об'ємніший мотив, а саме: думка про те, що вибір шляху та громадянської позиції для його покоління передусім пов'язаний з ім'ям і діяльністю В. І. Леніна, із звершеннями героїв Жовтня і Великої Вітчизняної війни; для них, людей революційної мислі і дії, не було альтернативних «варіантів» у ситуаціях вибору, окрім одного — самовідданої боротьби і самопожертви в ім'я щастя прийдешніх поколінь.

Це — провідна ідея не тільки вірша «Вибір» та однойменної збірки, але і всієї поезії Б. Олійника.

Звичайно, конкретна тематика її різноманітна. Поет присвячує свій вірш М. Рильському («Пісня»), мовить задушевно-ліричне слово про матір («Мати»), філософськи роздумує про непорушність зв'язку людини із землею («Заземлення»), щиро, інколи з добрим усміхом над собою, оповідає про сокровенне, інтимне («Дума про Аеліту», «Ти чекай...»). Але в цілому поетичному масиві Б. Олійника громадянські, філософські, морально-психологічні проблеми посідають першорядне місце, стають ідейною домінантою світовідчуття ліричного героя, його головною характерністю.

Безупинність поступу, збагачення людини, покоління, народу цінними набутками духовного досвіду — ідея, для художнього утвердження якої автор знаходить оригінальні художні засоби. Це з особливою наочністю виявилось в ряді віршів, зокрема, в громадянськи наснаженій поезії «Батьки і діти!..», в якій поет од імені свого покоління висловлює думку про вірність молоді наших днів справі батьків

Разом з тим Олійник не зупиняється на самому лише позитивному утвердженні важливих ідей та істин у своїх пристрасних віршах-деклараціях. Уважний до зіткнення доброго і злого начал у житті, він створює і лірику, сповнену драматизму та конфліктності. В цьому плані вирізняються поетові твори «Балада про вогонь і принципи», «Ринг», «Триптих пильності», «Засторога» та ін., ряд віршів зі згадуваного циклу «Коло», зокрема ті, де ідеї й почуття громадянської чесності, патріотизму утверджуються в непримиренних зіткненнях з їхніми антиподами — пристосовництвом, егоїзмом, міщанською ницістю, корисливістю тощо. Люди, віддані народній справі, читаємо у вірші «О ви, з одвертим поблиском очей...», «себе жбурляли долям на терези», накладали життям в ім'я ідеалів людяності й справедливості, тоді як пристосуванці скрізь і в усьому шукають власної вигоди, прагнуть години народної скрути пересидіти в затишку, а в слушний момент — і тут авторова іронія стає особливо знущальною,— виступити вже в ролі суддів-поцінювачів і самих подій, і їхніх героїв: мовляв, «полеглим — слава. Нам — тесать хрести».

Поезії Б. Олійника притаманний художньо змістовний поліфонізм вираження і зображення, що добре видно, наприклад, у вірші «Пам'ять».

Користуючись прийомами художньої умовності (зведення у єдину часову площину «берега вічності» — днів Вітчизняної війни — і нашого сьогодення), він створює об'ємну картину: ліричний оповідач, дружини, матері, діти бачать незвичайне — «крізь попіл, і бронзу, і мрамор» проходять найрідніші їм люди, полеглі герої, ті, хто відстояв соціалістичну Вітчизну і мир на планеті. Болюче переживання оповідачем втрати батька, втрати мільйонів співвітчизників породжує не лише сум, а й мужню просвітленість філософської думки. Спізнані в ліричних роздумах істини поетизуються як громадянські, політичні, моральні набутки молодого сучасника:

Нам випало, сину,

досіяти і долюбити Отецькеє поле —

і стати нового початком... І я відчуваю,

як доля великого світу

На наші раменаляга,

Наче батькова скатка.8

З роками Олійник дедалі більше цінує рух і драматизм думки, почуття, внутрішню конфліктність теми. Ці риси притаманні таким віршам, як «Мавзолей Володимира Леніна», «Пізнання», «Гора (Роздум)», «Комуністи», «Кредо (Кантата)».

Кожен радянський поет, прагнучи сказати своє слово про Леніна, замислюється над питаннями — в чому полягали його мудрість, геніальність, прозірливість, зрештою, простота, людяність і найповніше, найідеальніше злиття з мільйонними масами? Олійник, теж знаючи ці турботи, знаходить свій шлях до образу Ілліча. Його підхід до вирішення цієї творчої проблеми — власний і своєрідний — характеризується проникненням в сутнє, відшукуванням першовитоків і надзвичайної величі, і, водночас, простоти, земної людяності вождя.

Сприйнявши плідне і перспективне з досвіду попередників, Б. Олійник у 70-х роках наголошує не лише на таких рисах образу Леніна, як державність мислення, соціальна мудрість, а й на демократизмі, на таланті спілкування з масами, злиття з ними. «Він мені навстріч — небуденний і різний: Молодий і древній, м'який і грізний», — твердить автор «Пізнання». І далі: «Як він саркастично сміявся, хлопці, Коли прирівняли його до сонця!»; вождь трудящих рішуче виступає проти спроб створити культ його особи: «Відвертавсь від мене, як од поліна, Коли аж свербіло пройтись на колінах...»

У поезії-роздумі «Гора» автор також звертається до актуальних проблем: людина і народ, людина та її час, особистість і вічність. У вірші панує одверто умовна форма вираження: відчувши «віщий поклик Великої гори», оповідач під-до вічності й разом з тим — до безгоміння та безлюддя (інакше кажучи, одривається від землі, від людей). Постать Леніна поет вводить у твір як приклад і вимір іншого досвіду: Ленін «стояв під... планетарним вітром Буденно й просто», він з нею нарівні стояв на цій землі».

Є тут і певні прорахунки, що на них слушно зауважувала критика. Зокрема, вказувалось на небезпеку раціоналістичного переведення ідеї в образ тощо.

В одночас твір цікавий і значущістю утверджуваної автором ідеї, і художньою своєрідністю деяких картин та епізодів, — наприклад, крижаного мороку та безгоміння на останніх щаблях сходження героя-опо-відача на гірську вершину.

Розгляд поезій на ленінську тему (внесок Б. Олійника в українську поетичну Ленініану безсумнівний) дає підстави сказати, що авторова концепція образу В. І. Леніна як людини, революціонера, мислителя допомагає йому в осмисленні інших актуальних питань і мотивів. У циклі «Комуністи», в кантаті «Кредо», у віршах «Істина», «Комсомолу» відчувається предметність і точність застосовуваного ленінського критерію в оцінках соціальних і політичних явищ сучасності. В циклі «Комуністи» автор чітко окреслює два мотиви, невіддільні один від одного: комуністи — це звичайні люди, як усі («Мирно сіють жито, Мерзнуть восени на буряках», «розпікають хитрунів» і т. д. й т. д.) ; разом з тим «в час критичних ситуацій. Особливі їм дано права». Лаконічний висновок стосується отих «пільг і прав»: «Як усі, комуністи уміють жити, Та не всі, як вони, уміють вмирати» — віддавати життя за найвищі вселюдські ідеали добра, миру, щастя.

Кантата «Кредо» також належить до кращих зразків патріотичної лірики Олійника. Цей твір поета молодшого покоління можна поставити в ряд таких високо-пафосних громадянських віршів, як «Я єсть народ» Павла Тичини, «Я — син Країни Рад» Максима Рильського, «Ім'ям людини і народу» Миколи Бажана — творів, у яких голос автора і голос самого народу злиті в монолітну цілість. Звичайно, в Олійника тема людини і партії, людини і народу вирішена по-своєму, індивідуальності.

Громадянська його лірика майже завжди йде від особистості автора, від його ліричного переживання (загальних, безособових декларацій він здебільшого уникає). Відповідно до цього і лексичний соковитістю та змістовністю, багатошаровістю вислову, і стилістика художнього мовлення проста, прозора, гнучка, і смислові й емоційні переходи від зображення до вираження найчастіше природні, психологічно обумовлені, як, наприклад, у за- композиційній замкнутості циклу: на повершальній строфі «Кредо»:

Гуде планета в буднях, як вокзал, Встають проблеми, тихі і великі. Рішуче написав в анкеті віку: «Я — комуніст». І цим усе сказав.9

Зрілий досвід Олійника-поета і громадянина вагомо заявляє про себе в публіцистичному «Триптиху пильності», в такому ж чілійському триптиху «На тривожній струні». В останньому, вдавшись до художньо-умовної форми розмови з Пабло Нерудою, автор утверджує ідею незламної солідарності трудящих у боротьбі з фашизмом минулих і нинішніх часів.

У збірці «Заклинання вогню» (1978) поет вмістив цикл віршів «Від Білої хати до Білого дому...», в основу якого лягли враження від його перебування в США у складі делегації Української РСР на XXX сесії Генеральної асамблеї ООН. І хоча автор не прагнув у невеличкому циклі подати різноаспектне зображення американської дійсності, одначе тут знайдено чимало влучних штрихів для її характеристики.

Слід віддати належне спостережливості, гостроті громадянського бачення, виявленим поетом у віршах «В рамі прицілу», «Прометей приручений», «Про черги». В них він виступає як аналітик і викривач буржуазного суспільства, непримиренний до лжедемократії, лицемірства, політичного ошуканства тощо. В щедрому на гострі афоризми вірші «В рамі прицілу» йдеться про «пристріляну зону», що пролягає перед поняттям «моє» і що її не може порушити навіть президент — він сам ревно служить великому капіталу, постійно перебуваючи під його контролем, точніше кажучи — «в рамі прицілу».