Ознаки семантико-синтаксичного ускладнення наявні й у реченнях із суперлативними якісно-означальними прислівниками, які вживаються у позиції предиката. У таких структурах прихованим ускладнювальним елементом виступає інфінітив, наприклад: Та все ж найкраще - досягнути лісу.. (В.Малик).
Найвищий ступінь ускладнення неелементарних простих речень засвідчують модальні слова, виражені суперлативними прислівниковими формами. Вони вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки. Прості неелементарні конструкції із вказаними компонентами, як і попередні, варто розглядати в їхньому співвідношенні з іншими реченнєвими структурами. Найчастіше вихідною базою синтаксичних одиниць із вставністю є складнопідрядні речення з’ясувального типу, у яких згортання зазнає головна частина. У процесі її конденсації редукується суб’єктна синтаксема, а дієслово з модальним значенням, що виражає предикатну синтаксему, заступається таким лексичним еквівалентом, який виразніше передає цю модальність [4, 43], наприклад: Найімовірніше, що Баба Середа - це сама Земля.. (С.Пушик) ¬ Дослідник припустив, що Баба Середа - це сама Земля. Модальність опорних дієслів головної частини складнопідрядного речення з підрядною з’ясувальною частиною може стосуватися логічного впорядкування мовлення, виділення головної інформації. З цією метою вживають компонент найголовніше, наприклад: Найголовніше - потрібні будь-які відомості про потерпілу (Л.Дениско) ¬ Хтось підкреслив, що потрібні будь-які відомості про потерпілу.
В українській мові засвідчені також семантично неелементарні речення із суперлативними прислівниками міри і ступеня. У їхній сфері виділяємо два типи реченнєвих структур: 1) речення з предикатами кількості-відношення, у суб’єктні чи об’єктній позиції яких функціонує віддієслівний іменник, наприклад: Думок найбільше; Спогадів найменше. Вказаний тип ускладнювальних синтаксем кваліфікують як предикатно-субстанціальні [2, 266]; 2) конструкції, у яких ускладнювальним компонентом виступає суперлативний прислівник міри і ступеня, який перемістився з присудкової сфери у приіменникову. Разом з опорним субстантивом він формує складений член речення, надаючи йому кількісних модифікацій, наприклад: - Найбільше грошей ужила б я для найбільш нещасливих людей (О.Назарук); Іван Запорожний.. поспішав висадити якнайбільше сосонок.. (М.Зарудний).
Характерною ознакою неелементарних речень з предикатом у формі найвищого ступеня порівняння слів категорії стану є наявність вторинних предикатних синтаксем. У трансформаційному плані вказаний тип ускладнювальних одиниць тісно пов’язаний з вихідними елементарними структурами, які внаслідок згортання перетворилися на компонент синтаксемної природи, наприклад: Найвеселіше було старшому братові; Найважче матері стало від тих слів.
Ускладнювальними компонентами неелементарних простих речень виступають детермінантні другорядні члени, виражені найвищим ступенем порівняння прислівників місця і часу. У дериваційному плані вони є похідними від предикативних частин складнопідрядних конструкцій. У процесі цього перетворення зазнає змін підрядна частина із семантико-синтаксичними відношеннями та формально-граматичними зв’язками між головною та підрядною частинами. Функціонуючи у детермінантній позиції, прислівники місця і часу набувають певної синтаксичної автономності, граматичного відокремлення в реченні вони звичайно не зазнають, наприклад: Найближче до вершин гір ліси змінюються луками (“Географія материків”); Найпізніше прибув купець Меандр.. (Є.Шморгун).
Отже, у сучасній українській літературній мові трапляються прості неелементарні речення із суперлативними якісними прикметниками, суперлативними якісно-означальними прислівниками, прислівниками міри і ступеня, словами категорії стану та прислівниками місця і часу. Вони є наслідком згортання вихідних елементарних конструкцій в одну ускладнену структуру.
Список литературы
Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. – К.: Наук. думка, 1992. – 222с.
Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 368 с.
Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. – К.: Наук. думка, 1983. – 219 с.
Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. – К.: Наук. думка, 1991. – 192 с.