Надзвичайно важливою в оповіданні є наявність підтексту. Недоговореність змушує читача більш інтенсивно сприймати текст, спираючись на власний життєвий досвід. У Г.Белля підтекст робить оповідання змістовними, багато слів та словосполучень, кинутих автором, на перший погляд, мимохіть, стають опорними, за ними ховається глибокий зміст пізнання. За манерою використання підтексту Г.Белль близький до Е.Хемінгуея, у якого письменник почерпнув і психологічне навантаження твору, й акцент на душевний стан людини, і непатетичний тон оповіді. Події, зображені Г.Беллем в антивоєнних творах, відбуваються на фоні війни, яка стає основою для створення підтексту, і читач поза рядками усвідомлює всю руйнуючу, погубну силу війни, відчуває безпомічність людини перед нею.
Поряд з композицією, темою, сюжетом, невід’ємним компонентом літературного твору, а особливо оповідання, є художня деталь. Саме написання оповідань у Генріха Белля є відбором деталей, умінням їх так розмістити, щоб у читача створювався єдиний образ зображуваного, щоб оповідання сприймалося на одному подиху, щоб сучасна письменнику дійсність як фон основних подій зі всією своєю послідовністю сприймалась як єдиний комплекс. Беллівська деталь насичена глибоким змістом, у порівняно невеликих оповіданнях він розгортає перед нами безмежну картину життя, змушує читача вловити ту невидиму “підземну течію” оповідання, яка розкриває весь його зміст і суть. Каска в оповіданні “Коли почалась війна” стає алегоричним уособленням початку війни: “Я згадав, що каску ніби надягають після оголошення бойової тривоги, і мені стало страшно”. Каска асоціюється зі страхом героя перед майбутнім, що його чекає і буде, без сумніву, жахливим.
У цьому ж таки оповіданні є слова “натуральна кава і безкоштовні сигарети – це вірна ознака війни”. Така деталь, ховаючи за собою глибокий зміст, означає, що війна – це реальність, хоча героям так хочеться думати, що це тільки якийсь химерний сон: “Все просто дурний сон” (“Незнайомий солдат”), “Все було ніби сон” (“Vive la France!”). В оповіданні “Пригоди одного солдатського клунка” читаємо речення: “У 1929 році він (Вільгельм Хабке) вступив у партію, що присвоїла собі брудно-коричневу форму”. Автор забарвлює форму нацистів таким огидним відтінком не випадково, адже цей колір притаманний і їх брудним людиноненависницьким діянням. А деталь “солдатський клунок” – це своєрідна персоніфікація воєнної бувальщини, мілітаризму; вона стає ниткою, яка поєднує сюжетні вузлики поодиноких людських доль. Наприклад, художня деталь “трясина серця” в оповіданні “Причина смерті – ніс гачком” свідчить про хитке становище людини на війні, безпорадність перед воєнною могутністю, коли вона сама не керує своїми діями. Досить часто події у Г.Белля розгортаються на вокзалі (“Звістка”, “З того часу ми разом”, “Прощання”, “Зупинка Х”). “Вокзал”, “поїзд” – це символи жебракування, душевної збентеженості, порожнечі, безпритульності. Це також свідчення того, що людина на війні перестає бути сама собою, вона захоплена машиною війни і не може знайти собі місця в цьому ворожому світі. Отже, своїх героїв художник наділяє якостями безпомічності, страждання, безпорадності. В оповіданнях він творить тонкий психологічний ланцюжок переживань героя. І яким би не був його герой, він завжди є жертвою обставин. Він не діє, він страждає.
“Беллівський герой періоду війни – оскільки ми маємо по суті справу з єдиною постаттю, яка наділена різними іменами і показана в різних ситуаціях – видніється на цілком зміненому тлі, але він залишається викликаючою співчуття жертвою обставин. Зображається нужда індивідуума, спричинена часово-історичними умовами, його матеріальна й фізична вбогість, плутанина почуттів і моральних критеріїв. Як і війна, так і післявоєнний час видаються фатумом, якому безнадійно передане творіння. Підліток в оповіданні “Смерть Лоенгріна”, що намагався красти вугілля, і в якого при цьому влучила куля, лежить так само безпорадно, як і солдат в оповіданні “Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…” [3, 25].
Багато в чому в Г.Белль подібний з Е.-М.Ремарком і в розкритті характерів людей. Хоча варто зауважити, що в Е.-М.Ремарка герої завжди безсилі, приречені, а в Г.Белля стають помітними їх інколи безрезультатні намагання збагнути те, що відбувається навкруги і якимсь чином вирватись з-під гніту війни. Тим самим
Г.Белль викриває “гнилість фашистського режиму в цілому, в тому числі й гітлерівського фронту” [7, 4]. Г.Белль, на відміну від Е.М.Ремарка, у якого помітна тенденція зображення героя на тлі героїчних вчинків, здебільшого показує його в останні роки війни, коли вже очевидною була неминучість поразки й падіння гітлерівського уряду. Тому тут ні в якому разі мова не могла йти про якесь героїчне піднесення, навпаки, письменник “дегероїзує” війну і подвиг. Часто його герой, за словами самого автора, “короткозорий, боягузливий, мав би плоскостопість, і спеціальної премії заслуговує автор, якщо він зважиться іще нагородити його астмою і тюремним ув’язненням”. На цій людиноненависницькій, несправедливій, всеруйнуючій війні немає місця подвигам, романтиці, тут тільки люди, загублені в безкраїй безодні. Але письменник любить своїх героїв, співчуває їм.
Отже, творчість Г.Белля як письменника-оповідача свідчить не тільки про подальший розвиток традиційних рис жанру оповідання в класичному його розумінні, а й про внутрішні процеси оновлення, збагачення та й навіть удосконалення на основі розширення усталених роками рамок “короткого оповідання”.
Таким чином, причиною виходу на літературну арену жанру “Kurzgeschichte” в німецькій літературі була необхідність швидкої реакції, негайного відгуку на недавні події, оскільки саме в цьому жанрі можна було відбити поодинокі миттєвості, епізоди, вчинки, проникнути в глибини людської душі і життєвих явищ. Оперативний жанр “малої форми” був не тільки своєрідною сходинкою переходу до більших епічних жанрів, він на довгі роки привернув увагу критиків, літературознавців до антифашистської проблематики, до злободенних питань воєнного життя й повоєнного відродження Німеччини. Адже війна стала переломним етапом у житті німецького народу, саме з нею переплітаються чимало подій, що відбувалися в суспільстві на той час. Морально-етичні вартості, які набувають максимальної гостроти у роки криз, мить вибору, перед якою постає не тільки окрема людина, а й цілий народ у напруженій обстановці, і в мирний час не втрачають свого значення.
Список литературы
Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского. Изд. 2-е, перер. И дополн.– М., 1963.– С. 142.
Schnurre W. Man sollte dagegen sein.– Frankfurt/Mein, 1960, Vorwort.
Marchel Reich-Ranicki: Mehr als ein Dicher. Über Heinrich Böll.– München, Verlag Gmb Hr&Co. KG, 1994.
Чепинога А.И. Жанровое своеобразие современного советского рассказа.– Автореф…. канд. филол. наук.– М., 1966.– С. 6.
Katzynski S. Typologie und Deutung der Kurzgeschichte von Borchert W.– Poznań, 1970.– S. 75-76.
Kilchenmann R. Die Kurzgeschichte. Formen und Entwicklung.– Stuttgart, 1967.– S. 140.