– Да. Віжу... Ви наш враг... І то злосний. Нічево. Всьо равно забєром. Всєх забєрьом і спрашівать не станєм»[18]. Хворий час, хворе повітря, хворе сонце, земля у пропасниці. Живемо, але у порожнечі і по інерції», – таку характеристику часові, свідком якого він був, дає Улас Самчук 10 березня і 20 липня. А 10 червня записує:
«Хвора епоха породила хворих людей. Наш вік породив страх перед своєю Батьківщиною, перед державою. Страх замінив авторирет і владу. Страх стає на місце гідності і свободи. Боїмося бути громадянами СРСР. Бути безмовною, безправною, пониженою, гнаною істотою. Боїмося беззаконня і сваволі... не боїмося смерти. Боїмося повільного, у муках душі і тіла конання»[19]. Але і тут письменник прагне залишатися вірним правді. Він розмірковує над природою, він вбачає його причину не тільки у дійсному стані речей, а й у вихованні, у минулому української людини, навіть у генетичній спадщині, коли страх стає невід’ємною рисою національного характеру. І все ж реальна загроза «душі і тіла конання» змушує шукати рятунку. Дилема чітка і однозначна: «...або ж то схід – Сибір, каторга, смерть, або ж то захід: окен, Америка, Життя»[20]. Отже, знову на Захід... З собою вони брали лише віру, надію, гордість і незламну волю.
Віру, що «країна, де альфою і омегою діяння є страх, де плеканням цього почуття займається найбільша в світі державна установа, така країна пожирає себе і їй не вистане сили вирватися з обіймів власного маразму»[21].
Віру в непереможність людського духу: «...світ святкує «мир» ...Ніби мир. Для нас же вічне скитання. Нас будуть далі гнати, ловити, нищити... Але ось ми все-таки живемо. Наперекір усім і всьому»[22].
Надію: «...майбутнє зрозуміє нас і віддасть нам належне»[23].
Гордість : «...тужимо... За рідними людьми, могилами, небом... І боремось. І любимо життя. І горді, що належимо до покоління борців, що не коримось перевазі чужої фізичної сили. Що їй не скоримось»[24].
Волю як «саме істотне людини: «Геть доктрині! Не слова, а діла вимагаємо» людино, будь людиною!»[25].
«Кожний час, кожна доба, навіть кожне покоління коли хоче жити буттям власного вияву, мусить спромогтися на своє питоме мислення і діяння»[26].
«Без свободи, як без повітря, не може людина існувати... свобода – елемент людини майбутнього»[27].
«Боротися із Правдою найневдячніше заняття»[28].
На межі другого ісходу в чужий світ, Улас Самчук ще раз оглядається на своє минуле, дивиться на своє сучасне – зазирає в майбутнє. І в котре відчуває нерозривний зв’язок з рідною землею, з її світом, з її людьми.
Після цього він напише:
«Люблю цих моїх земляків, що йдуть у широкий світ, і радію, що доля зв’язала мене з ними. Що ми боліємо, що ми тішимось, що ми боремось... Хочу бути свідком їх буття, щоб їх стопи не затерлися на цій землі, щоб їх дух не розвіявся в часі і просторі. О, як хотілося б знайти в собі силу і сказати про це більше! Біблію б дати! Книгу ісходу! Слово б пророче і міць віри та надії! І знайти таємницю рушійних сил, що керують долею країни, з якої приходимо!»[29].
Ідеологічно-програмові статті Уласа Самчука А.Власенко-Бойцун відносить до «мурівського періоду». Він вважає їх «одним із найцінніших Самчукових вкладів у публіцистику»[30]. Загалом було написано 8 статей. Тематично всі вони пов’язані між собою. Це плани і підсумки роботи МУРу, пропаганда і заклики до єдності, визначення основних засад діяльності об’єднання, засудження групівщини, ідеологічної нетерпимості.
«Нашим святим і невідкладним обов’язком було, є і завжди буде возвеличити і утвердити наш народ живим словом у родині інших народів світу... Нищення триває далі. Не знаємо, як довго воно потриває, але як би воно не було, ми були, ми є і ми будемо... Чуємося міцними, віримо і вірити будемо,» – писав Улас Самчук у передмові до другого числа «Літературного зошита».
«Формуємось у націю. Вичуваємо вивершення української духовности. Період розгортання крил за нами. Передчуваємо простір, що манить до великого старту. Бути буттям людини, що чує під собою форму планети,– це значить бути українцем»[31].
Як і в статтях «Волинського» періоду, відчувається турбота про те, щоб українці зайняли достойне місце у світі: «...нас не пускають у світ не тому, що ми не маємо чого світові сказати, а тому... що світ не хоче «ображати» тих, що нас поневолюють»[32].
«І шлях до цього насамперед – і лише! – через велику внутрішню роботу, переборення індивідуалізму, групівщини.
– Нам треба конечно мислити, виробляти, узгіднювати та усвідомлювати самих себе, свої духовні можливості...»[33].
«Шлях в Україну не короткий, не прямий і не легкий... Він простує також через наші душі, через наші серця, наші нерви, наш розум. Розбудова нас самих, нашого духовного єства і нашого характеру – це розбудова України»[34].
«...відчувати себе в часі і просторі, бути свідомо історичною функцією нашого світу»[35].
«Період дискусії за нами. Перед нами період дії»[36]. Саме в цей період Улас Самчук формулює свою вимогу синтезу мислення, сприйняття світу як основи дії: «Надходить час, коли ми мусимо стати громадянами, членами суспільства, членами нації, повірити в себе як у живу дійсність... Всі ми сьогодні однакові націоналісти...»[37].
У Канаді Улас Самчук стає одним із співзасновників часопису «Наш вік», мистецького об’єднання українських письменників «Слово» Свій невеликий спадок – 50 тис. доларів, він передає на видання чергового числа збірника цього об’єднання. Письменник бере активну участь у згрупуванні волинян США і Канади, діяльності товариства «Волинь», Інституту Дослідів Волині. Він допомагає відродженню давніх звичаїв і обрядів, поширенню їх серед молоді, утвердженню думки про самобутність української культури. Письменник допомагає збирати кошти на видання книг про історію Волині праць Івана Огієнка, Степана Кидимника. До 50-річчя капели бандуристів ім.Тараса Шевченка укладає літопис, пише розділ до книги про кобзарство України. Публікації Уласа Самчука з’являються в газеті «Свобода», альманасі «Слово», «Літопис Волині». Він видає, окрім згадуваних, книги, які стоять «на межі мемуарних і публіцистичних жанрів» – «На білому коні» (Вінніпег – 1956р.), «На коні вороному» (Вінніпег – 1975р.), «Планета Ді-Пі» (Вінніпег – 1979р).
За неповними підрахунками А.Василенко-Бойцун, журналістська мемуарна творчість Уласа Самчука – це 112 дописів і статей[38]. І мають рацію дослідники, які стверджують, що «без неї критика його творчості була б неповна і неточна»[39], «неповним і неточним ... був би увесь період новітньої української історії[40].
Список використаних джерел:
Пінчук С. «Улас Самчук» // Волинь – 1991р., №1, стор.67-72
«На білому коні» /Спомини і враження видатного українського письменника . // Молода Волинь. – 1991р. – 6,13,20,27 грудня 1992р./
Пінчук С. «Схід-Захід Уласа Самчука» // Голос України – 1991 р. – 28 грудня (№249) – стор. 12.
Курдук І. «Повернення Уласа Самчука» // Вісті Рівенщини – 1991 р. – 23 листки.
Зозуляк Є «Куди тече та річка...» (Про письменника У. Самчука) // Вільне життя. – 1991р. – 20 лист.
Гром’як Р. «З вірою в майбутнє нації» (До 90-річчя від дня народження українського письменника Уласа Самчука) // Вільне життя – 1995р. – 21 лютого.
Бухало Г. «Улас Самчук про Дермань» // Червоний прапор – 1991р. – 13 грудня.
Горец М. «Улас Самчук і Закарпаття» // Вільне життя. – 1995р. – 10 березня.
Бачинський К. «Повернення на землю предків» (До 90-ліття Уласа Самчука)// Просвіта – 1995рАйрес
Божук Г. «Громадсько-політична діяльність Уласа Самчука в Карпатській Україні» // Вільне життя. – 1995р. - №10, 9 березня, стор. 12.
Бачинська К. «...Вірю у сплюгавлену Україну: її будучність» // За вільну Україну. – 1995р. – 3 березня.
Жулинський М. «Я був повний Україною» // Літературна Україна. – 1995р. – 30 березня.
Бабій С. «Дермань, дорога до Самчука» // Дзвін. – 1995р. – №1, стор. 105-107.
Палій Д. «Улас Самчук і незалежність України» // Освіта – 1995р. -- №9-10, стор. 7.
Кирилюк В. «Спадщина Уласа Самчука в Україні» // Літературна Україна – 1994р. – 1 грудня, стор. 6.
Нитченко Д. «Видатний прозаїк Улас Самчук» (1905-1987) // Березіль – 1998р, - № 7-8, стор. 79-85.
Жив’юк А. «Дерманські обереги Уласа Самчука» // Слово і час. – 1993р - №8, стор. 81-82.
Пінчук С. «Дві епохи Уласа Самчука» // Вітчизна – 1993р. - №11-12, стор. 141-146.
Шевчук В. «Улас Самчук та його волинська сага» // Українська мова і література в школі. – 1992р. - №11-12, стор. 30-33.
Поліщук Я. «Улас Самчук» (До 90-річчя від дня народження письменника: ювілейний збірник. Рівне. Азалія. – 1994р. - стор. 107.
«Улас Самчук – видатний український прозаїк ХХ століття: Матеріали урочистої академії, присвяченої творчості митця», М.Тернопіль, 21 лютого 1993р. - Тернопіль/Кременець, 1994р. - стор. 73.
Самчук У. «П’ять по дванадцятій. Записки на бігу»- Буенос-. Вид-во Миколи Денисюка, 1954р.
[1] Джерело № 1, стор. 121, 132.
[2] Джерело № 3, стор. 71.
[3] Джерело № 4, стор. 30.
[4] Джерело № 3, стор. 65.
[5] Джерело № 3, стор. 66.
[6] Джерело № 3, стор. 63.
[7] Джерело № 5, стор.58.
[8] Джерело № 7, стор.114
[9] Джерело № 1, стор 128.
[10] Джерело №8, стор.34.
[11] Джерело № 22, стор. 13.