На замовлення Південно-Західного товариства заохочення кіннозаводства В. М. Риковим було складено проект і під його наглядом побудовано в одному з мальовничих куточків Печерська, по сусідству з Печерською лаврою, бесідку іподрому. Ця оригінальна за своїми формами будівля, як і будівлі минулих років, виконана в традиційному стилі ренесансу. Проектування бесідки велось в співдружності з видатним скульптором Ф. П. Балевенським.
Слід відзначити, що основні будівельні роботи по спорудженню бесідки здійснювалися взимку, кладка цегли і бетонування виконувались на морозі.
Як відомо, в 30-х роках цей метод будівництва був підтверджений спеціальними дослідними роботами, проведеними науково-дослідними інститутами України, після чого він почав застосовуватися в будівельній практиці.
3 травня 1925 року громадськість міста Києва відзначила 25-річний ювілей творчої діяльності Валеріана Микитовича Рикова у Київському художньому інституті. Ювіляр пройшов багатий досвідом шлях виробничої і педагогічної діяльності, на якому він безперервно поєднував копітку роботу архітектора і громадського діяча. За всю свою діяльність Валеріан Микитович досяг небувалої для архітектора цифри будов. Біля 300 будов різного характеру побудовані за безпосередньою участю В. М. Рикова.
У 1925 році В. М. Риков бере участь у конкурсі на створення проекту кінофабрики в місті Києві. На конкурс було подано 20 проектів. Як відомо, журі конкурсу ухвалило до будівництва проект В. М. Рикова
Будівництво Київської кінофабрики мало велике культурне і господарське значення.
У 1925—1930 роках В. М. Риков працює консультантом по будівництву і ремонту кінотеатрів Українфільму. Маючи тісний зв'язок з цією організацією, він у 1928—1929 роках проектує ряд кінотеатрів для України, зокрема для міста Києва (нині діючий кінотеатр «Октябрь» на Подолі), для Харкова, Вінниці, Кривого Рогу, Тульчина та ін.
Нестача жилої площі, яка особливо відчувалась в перші післяреволюційні роки, спонукала інженерно-технічних працівників міста Києва в 1926 році організувати свій житлово-будівельний кооператив, який намітив будівництво жилого будинку по вулиці Пушкінській, 7. Автор проекту будинку В. М. Риков за участю проф. В. Л. Обремського, архітекторів Зекцера і Карпова .
В 1929—1930 роках В. М. Риков складає проекти київської фотофабрики та зоотехнічного корпусу для сільськогосподарського інституту в місті Києві. В ці ж роки він консультує проекти Укржитлобуду по квартальній забудові в районах Подолу, Куренівки, Печерська та Шулявки.
В цей час виникає необхідність у надбудові Держбанку (по вулиці Жовтневої Революції).
Як відомо, стара частина будівлі була споруджена в 1902—1905 роках. Тоді для будинків Державного банку найбільш охоче використовувались готові елементи палацової архітектури італійського раннього Відродження. Таким був і будинок Держбанку в Києві архітекторів О. М. Вербицького і О. В. Кобелєва, фасад якого прикрасили поліровані колони та багата орнаментика. В інтер'єрі найвишуканіше оздоблено операційний зал. Особливе місце в його планіровці займають касові комори та сейфи, збудовані з залізобетону. Фасади і внутрішня обробка будинку виконувались італійськими майстрами.
Зробити надбудову в цілком уже закінченому архітектурному творі — ідея досить смілива. Навіть у самого автора — О. В. Кобелєва виникали сумніви в кінцевому результаті цієї роботи. Проте він погодився на складання проекту такої надбудови.
Паралельно з О. В. Кобелєвим над цим проектом працював і В. М. Риков, який розробив декілька цікавих варіантів. Загалом обидва архітектори провели досить велику творчу роботу і досягли бажаних наслідків.
До здійснення був прийнятий варіант, розроблений в співробітництві архітекторами О. В. Кобелєвим і В. М. Риковим. В представленому проекті надбудова головного фасаду прикрашалася 40 колонами висотою 6—8 м, виготовленими з лабрадору. Найбільш трудомістким в надбудові було цегляне мурування стін з одночасним підніманням даху.
Коли надбудову було закінчено і знято риштування (вересень 1934 року), то всі побоювання відпали. Вона була виконана так вдало, з такою майстерністю, що не лише не порушила суцільності та гармонії всієї будівлі, а, навпаки, надала їй більшої архітектурної виразності і монументальності, а архітектурно-художні якості споруди тільки виграли від реконструкції.
В. М. Риков спроектував і збудував будинок іподрому. Перший варіант проекту передбачав 1700 місць для сидіння і 2500 місць для стояння (під покрівлею). У 1936 році будинок іподрому передбачалось збільшити і з боку бігових доріжок спорудити залізобетонні трибуни, довівши кількість місць для сидіння до 3000 і для стояння до 5000. В залах будинку розміщався великий ресторан, буфети, каси та оркестрові балкони
Проектом передбачалося сполучення головного будинку з центральним полем через залізобетонні тунелі під доріжками.
Архітектура будинку іподрому витримана в стилі старої незруйнованої частини будівлі. Головний фасад має два арочні входи—один загальний, а другий парадний, що веде до урядових лож. Арки прикрашені барельєфами та скульптурою на спортивні теми.
До правої і лівої сторін головного будинку примикає монументальна огорожа, що закінчується скульптурою «Жокей на колісниці».
Новий проект передбачає одночасне випробування 300 коней, для чого запроектовано ціле містечко з спеціальними будовами. Тут передбачені також жилі будинки для обслуговуючого персоналу в кількості 450 чоловік.
Запроектовано три бігові грунтові доріжки. Спеціальне оброблення грунту дозволить зробити їх без пороху, еластичними, з водонепроникною поверхнею.
У 1936—1937 роках під керівництвом В. М. Рикова розроблено проект двозального кінотеатру на 1200 місць, який розпочали будувати на Червоноармійській вулиці, 19.
Досить вдало був вирішений план кінотеатру. Глядач з першого поверху широкими сходами вільно піднімався на другий, де розміщуються просторі фойє. Із фойє запроектовані входи до двох залів (кожен на 600 глядачів).
Автори проекту велику увагу звернули на внутрішнє і зовнішнє оформлення будинку, загальна кубатура якого складала біля 35 тис. куб. м. Це був перший у Радянському Союзі двозальний кінотеатр. Однак Вітчизняна війна перешкодила закінченню цього будівництва. У 1952 році недобудовану споруду було перероблено на тризальний кінотеатр «Київ» — тепер один з найбільших у Києві.
У 1936 році В. М. Риков бере участь у конкурсі на складання проекту будинку Верховної Ради Української РСР.
У стильовому відношенні проект добре пов'язаний з навколишніми будовами. Досить вдало запроектований зал; в ньому компактно розміщені місця у вигляді амфітеатру, що дає великі переваги в одержанні найкоротшої відстані між місцями делегатів і президією. Добре вирішені ложі для членів уряду (біля президії). Зручно розташовані ложі для преси і дипломатичного корпусу. Зал і приміщення, що до нього примикають, достатньо забезпечені денним світлом.
Крім безпосередньої роботи над створенням різних архітектурних проектів, В. М. Риков брав участь у журі різних конкурсів, спеціальних комісіях, експертизах, технічних консультаціях.
Так, з 1926 по 1939 роки В. М. Риков—член журі конкурсу на проект будинку Держпрому в місті Харкові; голова журі конкурсу на проект кінотеатрів у містах Києві та Харкові; член журі конкурсу на проект Київського кооперативного інституту Укооппромспілки та театру для міста Тирасполя; член журі конкурсу на проект кінотеатрів для сіл України, на проектування шкіл; голова журі по присудженню премій за кращий проект і кращу будову на Україні; член журі конкурсу на продувати густу мережу робітничих клубів, театрів, бібліотек, створити інші типи громадських будівель.
Про широкий кругозір В. М. Рикова в галузі архітектури і будівництва можна скласти уявлення, познайомившись з тематикою його лекцій, доповідей, з якими він виступав у Києві, Харкові та інших містах України.
В. М. Риков був не тільки відомим архітектором, але й талановитим художником. Він вважався першокласним рисувальщиком, добре володів олівцем, малював багато і з захопленням. Роботи Валеріана Микитовича з живопису, особливо його акварелі, відзначаються художньою майстерністю, спостережливістю, влучністю, здатністю бачити красу і легко, невимушене розповідати про неї вільними, упевненими рухами пензля.
На традиційних виставках, які періодично влаштовувались у місті Києві, часто можна було бачити художні твори В. М. Рикова. Так, у 1914 і 1915 роках він виставляє свої акварелі і декоративні панно-гобелени, які потім були продані.
Велика виставка власних архітектурних праць: рисунків олівцем і акварелей була влаштована в честь 25-річного ювілею творчої діяльності В. М. Рикова в Київському художньому інституті в 1925 році. Крім того, його роботи можна було зустріти і на інших періодичних виставках, зокрема на виставці творчих робіт архітекторів України, що відбулася в 30 роках та ін.
Значне місце в житті В. М. Рикова займала педагогічна діяльність, яку він розпочав у перші роки після закінчення Петербурзької Академії мистецтв.
У 1904 році його запрошують у Київський політехнічний інститут на посаду викладача проектування, архітектурного креслення і малювання на механічному та інженерному факультетах, де він без перерви працює до 1910 року.
З 1910 по 1912 роки В. М. Риков займає посаду штатного викладача архітектури на вищих технічних курсах професора Пермінова.
З 1906 по 1919 рік він безперервно працює викладачем архітектури, креслення, малювання і проектування в Київському художньому училищі, яке в той час було підпорядковано Петербурзькій Академії мистецтв; тут же він значився членом Ради училища.