Протилежну позицію займав революційно-демократичний напрям, представники якого акцентували увагу на залежності культури від матеріально-виробничої діяльності людей.
Синтезувати матеріалістичне та ідеалістичне ставлення до культури важко. Обидва напрямки, висвітлюючи складний феномен культури з різних боків, сприяють збагаченню наших уявлень про культуру і виробленню власної точки зору.
1.2. Сучасне розуміння категорії “культура”.
Залишивши поза увагою вузькоспеціальне користування терміном “культура”, можна виділити не менше як три основних підходи.
Перший серед них - філософсько-антропологічний. Культура в цьому випадку сприймається як вираз людської природи. Вона виводиться з особистостей самої людини. Різноманітні риси культурного процесу безпосередньо зчитуються з людської натури. Культура при цьому оцінюється як феноменологія людини.
Перше антропологічне трактовання феномена культури дав у 1871 році ЕдуардТейлор (1832-1917), визначивший культуру як сукупність знань, моралі, права, мистецтва, звичаїв і інших особливостей, притаманних людині, як члену суспільства.
Послідовний філософсько-антропологічний підхід до культури реалізується дуже рідко. Справа в тому, що культура як феномен не виникає з біологічної природи людини. Французський релігійний філософ ЖакМарітен підкреслює, що розум і благочинність у вищій степені відповідають природі людини. Але в цьому і парадокс, що результати розуму і плоди моральності у людській натурі не закладені початково. Вони додаються до того, що виробляється почуттєвою, інстинктивною природою. Тобто перехід до культури визначає пошук у людській істоті щось таке, що не міститься у ній як у тварині.
Другий підхід до культури - філософсько-історичний. Він претендує на те, щоб розкрити механізм народження, виникнення самої історії людства. Людина якимось незрозумілим шляхом робить стрибок від тварини до самої себе, від природи до історії.Ймовірно, якась якість в природі людини є незвичайною, вона радикально виключає “тваринність”. Воно й забезпечує рух людини від зграї в історичний простір.
Тейлор заснував філософсько-антропологічну базу для тлумачення культури і звів все різнобарв`я природничих явищ до діяльності людини, до культури. Він поєднав це поняття з історією, яка розумілась як сукупність культурних процесів і феноменів, як історія цивілізації. Саме він поставив проблему куьтури на антропологічний фундамент і зробив людину суб`єктом культури. Культура стала антропологічним поняттям. Вона розумілась як сукупність різних діянь homo faber.
Філософський погляд на культуру був розвинутий І.Г.Гердером, який розглянув її у контексті еволюції. Для нього “філософія” людини відповідала роздумам про “освіту” людства і її переходу з “варварського” стану у “цивілізоване”. Зміст культури в цьому контексті -відгороження людського від тваринного. Культура тлумачиться як друге народження людини. “Якщо б людина, - писав І.Г.Гердер, - все брала з самої себе і розвивала це без зв`язку з зовнішніми предметами, то, правда, була б можлива історія людини, але не людей, не всього людства”. Але наш специфічний характер є таким, народжені майже без інстинктів, ми тільки шляхом вправ на протязі всього життя виховуємся до рівня людяності, і на цьому базується наша здібність як до удосконалення, так і до порчі і занепаду. Ми можемо при бажанні дать цьому другому народженню людини, що проходить через все її життя, назву, пов`язану з обробкою землі - “культура”, або з образом світу - “освіта”.
Третій підхід до трактування культури - соціологічний. Культура тут трактується як фактор організації і утворення життя будь-якого суспільства. У кожному суспільстві (як і у кожному живому організмі) є деякі культуроутворюючі “сили”, що спрямовують його життя по організованому, а не хаотичному шляху розвитку. Культурні цінності створюютьсясамим суспільством, але вони ж потім і визначають розвиток всього суспільства вцілому, життя якого починає все більше залежати від вироблених їм цінностей. Така своєрідність суспільного життя: над людиною часто панує те, що народжено нею самою.
К.Юнг визначає культуру, як “загальний і прийнятий спосіб мислення”. Термін “культура” у соціологічному розумінні не містить у собі ніякої оцінки. Він відповідає образу життя будь якого суспільства в цілому. У кожного суспільства є своя культура, і кожна людина культурна в тому розумінні, що приймає участь у тій або іншій куьтурі.
Сучасні філософи-дослідники, дають означення культури, підкреслюючи або філософсько-антропологічну, або філософсько-історичну, або соціологічну природу даного феномена.
“Світ культури - це світ самої людини”, - стверджує В.М.Межуєв.Е.С.Макарян ототожнює культуру з технологією відтворення і виробництва людського суспільства. Іншими словами, під культурою розуміють не просто засіб опанування світу, а функціональну спрямованість цих засобів на розвиток самого суспільного цілого. Культура у Макаряна - це “позабіологічний вироблений спосіб діяльності”.
Таким чином, аналіз розвитку уявлень про культуру та сучасні інтерпретації культури дають можливість для деяких узагальнень. По-перше, культура являє собою створену людиною “другу природу”. Це світ, який “надбудований” над незайманою природою. Іншими словами, культура не може виступати щодо людства як щось зовнішнє. Там, де є суспільство, там є і культура. По-друге, культура виступає як система спільних цінностей, матеріальних або духовних.
1.3. Природа і культура.
Особливий характер перетворюючої дії людини на природне середовище був зумовлений, у першу чергу тим, що він як і інші специфічні проявлення активності людей, став позагенетичнопрограмуватися і виконуватися, завдяки механізмам культури. Давно вже стала афоризмом фраза, яка говорить, що культура протилежна природі. Кінець кінцем, практично всі підходи до опанування суті культури так або інакше виходять з цієї ставшої вже аксиомою опозиції. Що ж таке культура і в чому її позаприродність.
На перший погляд, виключення позаприродності культури можливо двома шляхами. Перший - вона є історичний образ суб`єктивного духу (у Гегеля). Другий - вона є суспільна сфера, що забезпечує у поступі генетичну тотожність певної нації, відтворює людину, формує, зберігає і передає з покоління у покоління схеми діяльності (у Тейлора). Однак, при більш близькому розгляді, обидва ці шляхи збігаються у перспективі.
Філософи здебільше відносять до культури все рукотворне. Природа існує для людини. Вона ж, працюючи, зробить “другу природу”, тобто простір культури. В традиційному поданні культури як “другої природи” існує фундаментальне протиріччя. Трактуючи культуру як дещо, надбудоване над природою, дослідники створили ефект їх взаємної ворожості.