Відповідно до визначення Міжнародної конфедерації суспільств авторів і творців (International Confederation of Societies of Authors and Composers) банком даних називається сукупність (ensemble) наборів даних, а також зв'язаних і реляційних файлів. Однак не кожна сукупність даних, занесена в пам'ять комп'ютера, утворить АБД. Для цього необхідно виконання двох умов:
дані повинні складати деяке єдине ціле, тобто повинні бути відібрані на підставі стабільного класифікаційного критерію;
до відповідного інформаційного продукту повинний бути організований доступ визначеного числа користувачів.
У результаті АБД може бути визначена як система спеціальним образом організованих даних, програмних, технічних, мовних і організаційно-методичних засобів, призначених для централізованого нагромадження і колективного багатоцільового використання цих даних.
Базами даних називаються масиві машиночитаної інформації, що відносяться до визначеної предметної області й організовані на відповідному логічному і фізичному рівнях представлення. Доступ до АБД здійснюється з терміналів користувача, якими можуть бути яке-небудь спеціальне устаткування, але найчастіше персональні комп'ютери чи інші інтелектуальні термінали, що дозволяють користувачу робити післясеансову обробку знайденої інформації.
Основними особливостями даної технології, що визначають багато в чому і її достоїнства, і її недоліки, є:
надання користувачу тільки інформаційних послуг, а не безпосередньо інформаційних продуктів, у результаті чого він одержує (а часто й оплачує) тільки ту інформацію, що йому дійсно потрібна;
повнота інформації, зв'язана з завантаженням на хост-ЄВМ великих масивів даних;
висока швидкість відновлення інформації;
відносно розвите програмне забезпечення, що дозволяє не тільки знаходити й одержувати інформацію, але і при необхідності здійснювати її графічну, наукометричну і економетричну обробку.
Послуги АБД, чи інтерактивні послуги, можуть надаватися в локальному (local) і вилученому (remote) режимах. У першому випадку користувач працює з терміналами, прямо підключених до хост-ЄВМ (приклад: читачі бібліотеки, що здійснюють пошук в АБД, розташованому на її обчислювальному центрі, з терміналів, розкиданих по всьому приміщенню бібліотеки). Вилучений режим, навпроти, припускає, що АБД може фізично знаходитися як завгодно далеко від користувача, так що для їхнього з'єднання вимагаються спеціальні мережі ЕОМ (мережі передачі даних). Хоча останнім часом локальні послуги починають активно конкурувати з вилученими, останні продовжують залишатися найбільш популярним видом інтерактивних послуг.
Правове середовище інформаційної діяльності
Законодавча основа. Існуюча в Україні правове середовище в цілому може розглядатися як сприятлива для розвитку інформаційної діяльності і ринку інформаційних продуктів і послуг. Основою законодавчого регулювання інформаційної діяльності в Україні виступає її Конституція. Згідно з Конституцією Україні "Кожний має право вільно шукати, одержувати, передавати, робити і поширювати інформацію будь-яким законним способом. Перелік зведень, що складають державну таємницю, визначається федеральним законом". Зрозуміло, що таке конституційне формулювання, яке несе в собі максимальну волю інформаційної діяльності з обмеженням прагнень відомств до закриття інформації, створює гарне правове середовище для становлення і розвитку інформаційного ринку.
Серед основних законів, що визначають правовий режим баз даних можна назвати:
Цивільний Кодекс Україні;
Закон України "Про авторське право і суміжні права".
Наявні закони й інші правові акти по базах даних поки не вирішують багатьох проблем, висунутих практикою. Для України однієї з найбільш важливих є проблема якості і. насамперед, вірогідності інформації в базах даних, а також ступінь відповідальності за них різних учасників ринку.
Аналіз діючого законодавства показує, що в Україні в даний час не існує практично ніяк обмежень на передачу відкритої інформації з України й в Україні в будь-якій формі і на будь-якому носії. Відпрацьовані і відповідні механізми митного оформлення, хоча вони так само як і заходи для валютного контролю, часом здаються зайво твердими.
Визначені проблеми можуть виникнути в зв'язку з ростом трансграничних потоків інформації в майбутньому, однак, поки в Україні вони навіть не усвідомлені. На практиці для українських інформаційних служб найважливішими є не специфічно правові проблеми, а загальний правовий клімат, для якого характерні постійні зміни законодавства, що регулює господарську діяльність і. насамперед податкового.
На початку 90-х років на інформаційні служби як на інноваційні організації був розповсюджений режим пільгового оподатковування на прибуток. Однак дуже мало служб змогло скористатися цими пільгами, тому що процедура сертифікації підприємств у якості інноваційних виявилася вкрай складною. Те ж саме стосується пільг, отриманих у рамках законодавства про підтримку малих підприємств, число і частка яких в інформаційному бізнесі дуже велика. Правда, у даному випадку основною причиною не використання пільг стали їхнього скасування і відновлення в процесі численних змін законодавства.
Велике значення для розвитку українського інформаційного ринку мало те, що відповідно до діючого податкового законодавства витрати на придбання інформаційних послуг і продуктів цілком відносяться на собівартість підприємств і організацій, у відмінність, від витрат на рекламу чи навчання персоналу.
Важливою областю, недостатньо регульованої діючим законодавством, а також підзаконними і відомчими актами, є сфера закріплення прав володіння і розпорядження базами даних, створеними державними організаціями. Дотепер практично ніяк не вирішені питання закріплення в договорах прав на використання державних інформаційних ресурсів, зокрема, на їхнє використання при створенні нових баз даних, підготовці і наданні інформаційних послуг і продуктів.
Звідси випливає відсутність правового регулювання приватизації інформаційних ресурсів, створених державними організаціями. Застосування загальних норм оцінки майна при приватизації приводить до того, що реальна вартість баз даних у складі активів недооцінюється, тому що бази даних не входять до складу основних фондів і їхня вартість не переоцінюється на регулярній основі. У результаті національні інформаційні ресурси, створені за рахунок засобів платника податків, нерідко переходять у приватне монопольне володіння, і суспільство змушене знову викуповувати їх.
До недоліків діючого російського законодавства, що перешкоджає розвитку інформаційного ринку в Україні, варто віднести і практичну відсутність норм відповідальності за те, що називається "комп'ютерними злочинами", хоча іноді такого роду правопорушення, чинені українськими громадянами, носять міжнародних характер.
Авторські права
Питання правового регулювання авторських і суміжних прав знайшли відображення в Конституції України, Цивільному Кодексі, Законі України "Про авторське право і суміжні права", а також в інших правових актах, у тому числі окремих видів інформаційних продуктів, що стосуються, і послуг. Слід зазначити, що український закон про авторське право підготовлявся з обліком європейського модельного закону в даній області.
Особливості баз даних як об'єктів авторських прав у сполученні з їхній ведучою роллю в складі інформаційних ресурсів сучасного суспільства привели до того, що питання авторських прав у зв'язку з базами даних уточнюються і розвиваються Законом України "Про правову охорону програм для електронних обчислювальних машин і баз даних".
По українському законодавству на бази даних авторське право поширюється в повному обсязі. При цьому не має значення, чи вважається база даних випущеної чи не вилущеної і їхню якість. Правова охорона поширюється і на бази, що представляють собою результат творчої праці по підборі й організації даних.
Права усіх, крім автора, учасників процесу створення (генерації) бази даних, що виконують технологічні і допоміжні функції, права користувачів і покупців бази даних і інформаційних продуктів і послуг, підготовлених на її основі, визначаються на основі договірних відносин. У свою чергу, договірне право регулюється Цивільним Кодексом. Після прийняття закону про правову охорону програм для ЕОМ і баз даних була організована добровільна реєстрація баз і договорів на їхню передачу в Українському агентстві по правовій охороні програм і баз даних.
Здавалося б, проблема встановлення прав власника бази даних могла вважатися вирішеної,однак, на практиці виник ряд важливих обставин. Суди і правоохоронні органи виявилися в більшості випадків неготовими до розбору досить складних суперечок про права власності на бази даних і інші інформаційні продукти і послуги. У країні дотепер практично відсутні державні і суспільні структури, готові здійснювати спостереження і діючий контроль за дотриманням договорів по використанню баз даних.
У сполученні з низькою прибутковістю українського інформаційного ринку це не стимулює авторів і творців баз даних фіксувати свої права. Слід зазначити, що факт вступу в реєстраційні відносини з цим центром не зв'язаний з поширенням режиму правового захисту на бази даних, тому що це суперечило б Закону України "Про авторське право і суміжні права".
Законодавство в області авторських прав буде розвиватися в тих же напрямках, що й в інших країнах, як у зв'язку з приєднанням України до нових міжнародних угод у цій області, так і завдяки розвитку суспільних відносин, регульованих даним законодавством. Відповідно до українського закону, бази даних користаються правовою охороною як друковані збірники.